Помічна - місто, що вражає: скарб Махна, катакомби конокрадів та причина заздрощів Ейфеля (ФОТО)

  • Олена Данова-Белінська
  • watch_later 16 травня 2019, 19:00

  • visibility 4617 переглядів

Невеличке містечко Помічна, до якого з різних точок Кіровоградщини можна дістатися як автобусами, так і залізничним транспортом, вражає людей, які побажають його відвідати в якості туристів, надзвичайними фактами. Тут є цікавинки наземні - наприклад, музей-бронепотяг чи стіна паровозного депо, яка колись була лобним місцем для перших комсомольців. Є підземні - як катакомби конокрадів чи кургани. А є такі, які прагнуть увись - як водонапірна башта інженера Шухова, креслення якої вразили самого Ейфеля. Так-так, того самого, який звів найвищу споруду свого часу - Ейфелеву вежу. Про Помічну згадувала Леся Українка, яка зупинялася тут Дорогою до Криму й виходила прогулятися липовою алеєю, залишки якої існують і досі. Та про все ми розкажемо по порядку.

Як розповідає місцевий краєзнавець, методист відділу освіти Сергій Колісніченко, на цьому місці люди жили давно - коли місцеві жителі копають погреби, періодично знаходять предмети, що належать до епохи ранньої бронзи.

Та офіційна дата заснування селища - 1868 рік. Назва Помічна походить від слова "помоччя" - колись тут мочили коноплі. Сучасний населений пункт зʼявився як містечко залізничників - і досі основним заняттям багатьох мешканців є робота на залізниці.

Романтична Помічна часів революції

Саме тут розвивалася історія великого кохання Нестора Махна. Галина Кузьменко була родом з Помічної, а з видатним анархістом вона познайомилася в Гуляйполі, де працювала вчителькою. За непоступливість та норовистий характер полюбив її один з провідних анархістів світу. Поступово їхні стосунки переросли у вільне кохання, а через деякий час - і в шлюб. Нестора Махна так боялися, що в Помічній і найближчих селах не знайшлося священика, щоб повінчати цю пару. Проте весілля за наполяганням батьків нареченої відбули гучне - з встеленими килимами дорогами та жбурлянням золотих монет у натовп.

Галина Кузьменко в армії Нестора Махна виконувала функції політрука, тому, за спогадами жителів Помічної, махновці були людьми ввічливими, освіченими й справляли приємне враження.

Виховувала дружина навіть самого Махна - подейкують, що шрам на його щоці зʼявився не від кулі, а від кочерги, коли якось пʼяним прийшов додому й дозволив собі зайве.

Є про Махна й інша легенда: саме в Помічній він заховав свою казну. На доказ того історики наводять аргумент, що з Катеринополя до Помічної ватага махновців рухалася дуже повільно, а потім стала надзвичайно швидкою та маневреною. Це пояснюють тим, що вони заховали в Помічній той вантаж, який везли з собою. Після того, як на території, де колись жив дядько Галини Кузьменко, знайшли горщик зі срібними монетами, шукачі скарбів настільки активно проводили пошукові роботи, що на тій ділянці неможливо було нічого виростити - все витоптували.

Доля родини Махна була трагічною - після революції Галина Андріївна та її донька були увʼязнені. А відбувши свій термін за гратами, жінка приїхала у Помічну, попередивши про повернення родину... Єдиним членом родини, який наважився прийти на вокзал і розказати, що їй, політично неблагонадійній, тут не раді, був рідний дядько. Цілком може бути, що приїжджала дружина Махна по скарби, проте відмовилася від цієї ідеї, перебуваючи під пильним наглядом спецслужб. Вона разом з донькою змогла виїхати до Франції, де зустрілася з чоловіком. Проте разом вони вже фактично не жили - складний життєвий шлях призвів до того, що у Нестора розвинувся туберкульоз, тож дружина з донькою жили окремо. Помер Нестор Махно у бідності - і наприкінці життя жив певною мірою за фінансової підтримки колишньої дружини.

Другою видатною жінкою у ті буремні часи стала Маруся Никифорова. І вона теж відзначилася у Помічній. Згадують, що біля стіни паровозного депо колись Маруся проводила розстріл полонених червоноармійців. Тих, хто падав на коліна, казав, що біс попутав, вона знищувала без жалю. А тих, хто поводився гідно, запрошувала у свій загін.

Як водонапірна башта рятувала від смерті під час Голодомору

З розвитком галузі залізничних перевезень виникало все більше потреби у воді. Тож вирішено було звести водонапірну вежу. Справу доручили інженеру Володимиру Шухову, який створив блискучий проект за власною методикою гіперболоїда. Надзвичайно легка й бюджетна металева конструкція утримувала на собі великий вантаж - бак з водою. Коли цей проект побачив Густав Ейфель, він був вражений і заявив, що якби він будував свою вежу за такою методикою, то за умови використання того бюджету, який він мав, було б можливо звести вежу у півтора рази вищу, ніж побудував він.

У Помічній під час Голодомору 1932-33 років померло чимало людей. А тих, хто вижив, рятували два фактори - залізниця (пайки видавали машиністу та його помічнику) та будівництво водонапірної вежі, бо там теж працівникам видавали харчі.

Міцність споруди вражає - коли під час відступу німецько-фашистських військ її спробували підірвати, башта підлетіла вгору, а потім приземлилася на те ж місце, де й стояла, не зазнавши значних ушкоджень.

Наразі проект відновлення башти подали на конкурс "Малі міста - великі враження". Існує також проект відновлення обʼєкта, створений черкаськими проектантами. Досвід у реконструкції вони мають, адже у Черкасах подібну вежу, створену за проектом Володимира Шухова, реставрували. На реконструкцію потрібно 2,2 мільйони гривень.

Пральня, яка захищала в окупації

У 1941 році під час відступу радянської армії не буда організована ні оборона, ні евакуація, ні мобілізація. Навіть група співробітників НКВС, які мали приїхати й знищити всі важливі обʼєкти, залишивши ворогові "випалену землю", до Помічної не доїхала - загинула під час бомбардування.

І в місто увійшли німецькі війська. У приміщенні, де зараз розташована міська рада, тоді була пральня, де місцеві жінки прали речі німецьких солдат, привезені з фронту. І місцеві дівчата робили все можливе, щоб потрапити на цю важку й брудну роботу, бо тих, хто працював у пральні, не вивозили на примусові роботи в Німеччину.

Цікаво, що німці, за переказами місцевих жителів, не лише вивозили молодь примусово, але й агітували їхати в Німеччину, бо там можна добре заробити. І чимало жителів Помічної поїхали туди добровільно.

Для чоловіків під час окупації мало що змінилося - вони так само працювали на залізниці. Навіть вся документація велася на радянських бланках і засвідчувалася радянськими печатками!

Залізниця в окупації активно розвивалася, кількість потягів, які обслуговувала станція, зросла в чотири рази... Цікаво, що так само, як не змогли знищити під час відступу матеріальні цінності радянські війська, залишили мало не всі найголовніші обʼєкти без ушкоджень і німці в 1944 році. Всі потяги тоді забрали на потреби радянської армії. Все для фронту - все для перемоги.

Музей-потяг: експонати, яким заздрить Одеса

У Помічній врятували від долі металобрухту чимало предметів, які зараз викликають у туристів подив і захват. Тут і дві дрезини - класична та велодрезина, і навіть потяг з броньованим вагоном.

Одна з таких дрезин, яку з початком російської збройної агресії прикрасили рекомендації любителям російського світу "Чемодан - вокзал - Рассея", стала відомою далеко за межами України.

А якщо ви хочете зануритися в життя залізничників - завітайте у музей-потяг.

До 1964 року всі потяги такого типу перебували на військовому обліку, - розповідає голова Помічнянської ОТГ Микола Антошик. - А потім концепція змінилася: цей потяг був списаний і мав стати брухтом, проте ми відстояли його право на існування. Коли піднімали його на постамент, всі були здивовані, наскільки він легкий, навіть засумнівалися, чи дійсно вагон обшитий бронею. Для перевірки здійснили три постріли - і обшивка витримала. Зʼясували, що броня складалася з двох листів сталі та шару войлока між ними. Ця броня надійшла з Англії ще під час Першої світової війни завдяки тогочасному "ленд-лізу"!

Всередині музею чимало цікавого: від колекції спеціальних залізничних ліхтарів, яку так і не випросили з Помічної одеські працівники музею залізниці, та діючої моделі грамофону до кашкета провідника-чарівника, одягнувши який можна загадати бажання.

Підземна Помічна

Підземеллями можуть похизуватися чимало міст на Кіровоградщині. Але якщо у Новомиргороді ця памʼятка про переховування від татар та турків була вирита просто в грунті, у Малій Висці майстри виклали підземелля цеглою, то в Помічній споруда найбільш фундаментальна - прохід під Синюхою вирубаний в граніті. Проте потикатися туди все-таки небезпечно.

А от послухати місцеві перекази про катакомби конокрадів можна й не спускаючись під землю - колись були в Помічній заводчики коней, які привчили тварин завжди повертатися до рідної конюшні. Вони продавали коней - а тварини втікали від нових господарів "додому". А щоб не довелося товар повертати законному власнику, коней переховували у підземеллі.

Це - далеко не все, чим може похизуватися Помічна та ентузіасти, які створили тут три туристичні маршрути.

Але описаного досить, щоб завітати у маленьке, цікаве, гостинне та привабливе містечко.

Матеріал підготований за сприяння програми USAID DOBRE.