"Заручник радянської влади": письменник Володимир Поліщук зібрав 308 історій репресованих жителів Кіровоградщини

Письменник і краєзнавець Володимир Поліщук видав нову книгу “Заручник радянської влади”, до якої увійшли понад 300 документальних оповідей про жителів Кіровоградщини, які стали жертвами радянських репресій.

Про це автор розповів журналістці видання “Доступ. Медіа”.

Працюючи над книгою, Володимир Поліщук опрацював понад 14 тисяч архівно-слідчих справ репресованих, які зберігаються у Державному архіві Кіровоградської області. 

"Практично всі справи репресованих я переглянув і вибирав ті історії, які найбільше показують, якою була радянська система".

Нове видання стало своєрідним підсумком багаторічної роботи дослідника. До нього увійшли оповіді з попередніх книг, присвячених жертвам комуністичного терору, зокрема: “На Колиму відправили третю зміну”, “Через непролетарське прізвище став ворогом народу”, “Сто день на одну пару чобі”, “Репресовані історією”, “Болгари Кіровоградщини — жертви комуністичного терору”, “Соціально небезпечний елемент” та “Жертви п'ятої графи”.

Книга розповідає про людей, які у 1920–1950-х роках зазнали переслідувань, арештів, заслання чи були розстріляні радянською владою. 

За словами автора, збереження пам'яті про жертв комуністичного терору важливе і сьогодні, адже усвідомлення минулого допомагає зрозуміти небезпеку тоталітарних режимів та протистояти їхньому відродженню.

“Сумно і смішно водночас. Багато історій показують, до якого абсурду доходила система”, — говорить Володимир Поліщук.

“Зуб за індустріалізацію”, листи Сталіну та вирок за жарт: історії, які увійшли до книги

До книги увійшли 308 історій про репресії, доноси, арешти та абсурдні вироки на Кіровоградщині.

“Зуб за індустріалізацію”

Одна з історій стосується кампанії зі збору золота на індустріалізацію країни. Після публікації в газеті про жінку, яка нібито добровільно здала золоту каблучку, на підприємствах і в школах почали вимагати від людей здавати коштовності.

За словами Володимира Поліщука, в одній зі шкіл ніхто нічого не мав, окрім жінки із золотим зубом. Учитель історії, стверджує автор, вивів її в коридор, вибив зуб і передав золото державі.

Винний, бо мав родичів за кордоном

Уродженця Добровеличківки Михайла Бунескула радянська влада судила двічі. Спочатку у 1931 році його засудили до п'яти років ув'язнення за нібито участь у підпільній контрреволюційній офіцерській організації.

Після звільнення він переїхав до Кірового (нині Кропивницький) і працював вихователем у дитячому будинку. Однак у 1937 році його знову заарештували. Йому пригадали, що під час громадянської війни він служив офіцером у денікінській армії, а також звинуватили у зв'язках із родичами, які після революції опинилися за кордоном — у Тунісі, Бессарабії Франції та Кишиневі.

Цього виявилося достатньо, щоб 8 грудня 1937 року трійка УНКВС Миколаївської області засудила Михайла Бунескула до найвищої міри покарання.

Листи Сталіну через злидні

Інша історія — про викладача української мови та літератури Петра Селецького, який у 1938–1939 роках написав Йосипу Сталіну чотири листи. У них він скаржився на злиденне життя вчителя, відсутність житла та байдужість влади.

“Доки ж радянський учитель буде жити в злиднях і голоді?” — писав Селецький.

Після доносів колег його звільнили з роботи, а НКВС відкрив кримінальну справу за “антирадянську агітацію”. Суд спочатку призначив рік виправних робіт, але прокуратура вимагала суворішого покарання. Подальша доля вчителя в архівній справі не вказана.

“Вирок за невдалий жарт”

До книги увійшла й історія конюха Іллі Шевченка з Нової Праги. У 1940 році він пожартував із колгоспником, побачивши на його ґудзиках портрети Леніна і Сталіна: запитав, “що це за холера намальована”. Наступного дня чоловіка заарештували.

Окрім цього жарту, слідчі приписали йому антирадянську агітацію, ухилення від податків і критику влади. Ілля Шевченко провини не визнав, однак отримав шість років таборів.

“Співали петлюрівський гімн”

Ще одна справа стосується залізничників із району станції Бобринська. Їх звинуватили в тому, що вони обговорювали колективізацію, критикували хлібозаготівлі та співали “Ще не вмерла Україна”. За це кількох чоловіків засудили до таборів або вислали на Північ.

“У фільмі багато нафантазовано”

Інспектора бюджету Івана Кривошеїна заарештували після того, як до НКВС дійшли його слова про фільм “Ленін у Жовтні” — він нібито сказав, що там “багато нафантазовано”. Слідчі звинуватили його в участі в “українській націоналістичній організації”, а Особлива нарада при НКВС призначила вісім років таборів.

Читайте також: Двом медикам з Кропивницького присвоїли звання "Заслужений лікар України": указ президента