Різдвяні й не дуже історії: книжки, які варто прочитати на святкових вихідних (ФОТО)

Купа вихідних, не рахуючи скорочених робочих годин напередодні Різдва. Саме зараз, коли марафон закупівлі салатних наборів за цінами бюджету Міноборони залишився позаду, можна солодко потягтися на дивані… І чогось такого приємного почитати. «Точка доступу» знайшла, що вам порадити.

Шерон Оуенс «Чайна на Малберрі-стріт»

Кілька історій із життя кількох мешканців Белфасту, яким судилося зустрітись, врости у долі один одного і без жалю розстатись за півроку до  різдвяних святкувань у крихітній забігайлівці на розі студентського кварталу.

Довірливий тон оповіді задає саме обставина викраєності Малберрі-стріт із густо пересіченої мапи міста. Між собою городяни зовуть його Великою Курнею. Саме тут, на півночі Ірландії, зосередились виробничі сили королівства, які підготують промисловий переворот. До слова, сумнозвісного «Титаніка» також збирали у Белфасті. Але повітряних мрійників, що час-від-часу завертають до красунчика Денієла за чашкою чаю зі шматочком найніжнішого у світі  чізкейку, цей бік слави рідного міста радше дратує. У властивій лише собі манері, через  заняття, що найбільше  полюбилися, вони виражають нефабричну багатоликість прикладних ремесл і творчості регіону. Так що, коли перечитувати книгу без інтересу до інтриги, отримуємо пухкенький зшиток белетризованих замальовок про белтфастське передмістя, підглянутих крізь скло магазинної вітрини.

 Ось квіткарка Роза. Руки жінки, звиклі до холоду, навіть здаються прозорими на тлі блідих квіткових пагонів. Однак цій крихкій красі не варто йняти віри. Роза розпродує товар зі своєї крамнички, беручись за вигадливі флористичні композиції для літературних читань в оранжереї Аврори Блекстафф. У її власному садку квартирує альпійська весна – запевняю, жоден з авторів радянського виробничого роману не передав би  інтуїтивного, нанесеного на шкіру долонь, знання про тутешні ґрунти, не охопив оком стількох назв різноманітних чагарників чи сортів газонної трави! Чи не всі ірландці з діда-прадіда є пристрасними садівниками...

Або Бренда, молода художниця з квартирки, що поруч. Майже весь роман дівча перебиватиметься з хліба на воду, клянучи напхані кітчем галереї через нерозуміння прихованої фатальності у речах, доки не напише один направду вдалий автопортрет. Гонорари, виставки, подорожі та омріяна зустріч з Ніколасом Кейджем – одного чудового дня потрібні пазли неодмінно склались, коли б не університетська любов до дешевої випивки і старенький калорифер.

Президент «Товариства шанувальників творчості Шарлоти Бронте» познайомиться зі своїм ідеальним чоловіком, щоб до скону віку вальсувати з ним у трьох ярусах нижніх спідниць під магнітофонні записи Шуберта.  І Денієл нарешті порозуміється з дружиною (від цього його випічка стане ще смачнішою)  та спершу усім їм доведеться перехворіти лихоманкою опритомнення не у своєму житті і дозволити собі це щастя – бути собою.

Будемо відверті, перед нами – дуже приємна жіноча книжка в пару до картатого пледа.

Нік Хорнбі «Довге падіння»

За класифікацією сюжетів Борхеса його також можна віднести до історій про вежу в оточенні – місця, що тимчасово прихищає героїв від вороже налаштованого зовнішнього світу, проте у ході сюжетного розвитку його «магія», із цілком зрозумілих причин, розмагнітиться.

Попередньо не змовляючись, чотири незнайомі один одному нещасливці видираються на дах лондонського Топпер-хаусу, щоб піти з життя у розпал новорічної ночі. Щоб все пройшло «гладенько» і без затримок, дехто прихопить із собою драбину – відомо, що власники хмарочосу намагаються пристудити самогубців загорожею з металевої сітки. Однак цього разу ті, що грають за життя, підготувалися ґрунтовно. Край даху ще й заґратували, кинувши згори з півтора метра колючого дроту. Вимушене знайомство з шикуванням у чергу на політ крізь шпарину в сітці, вирізану садовими ножицями-кусачками, вб’є необхідний «момент концентрації»…

Зрештою, і драматичний пафос прощання зміниться на комічний – безладне вовтузіння людей на даху все більше скидатиметься на тісняву біля каси  супермаркету. А побачивши, як на дірку в сітці з розгону несеться якась тінейджерка, Морін, замордована злиднями мати 18-річного інваліда-візочника, й ведучий ранкового шоу Мартін Шарп – його кар’єра якого вчахла після скандалу через секс з неповнолітньою, – остаточно  передумають стрибати. Новорічні самогубці об’єднуються у клуб порятунку одне одного, щоб протягом наступних 90 днів (психологи називають цей період випробувальним) упередити повторні спроби.

Привабливість книжок Хорнбі забезпечує вміння монтувати зрізи свідомості різних людей. Не можна сказати, що жіноче внутрішнє мовлення він передає настільки ж тонко, достоту, як воно є в житті, що й чоловіче, чи дитяче, або притаманне картині світу якого-небудь просмаленого рокера. Автор не сюсюкається з таємничістю тілесного досвіду, не обставляє його частоколом евфемізмів, інакше б вийшла «розумна жіноча книжка» без певного предмету для розмови. Опрацювання шаблонів людського думання, через що люди катастрофічно знецінюються в очах одне одного, – можна сказати, це і є стрижнем наративу більшості його книжок. Чому все суспільство навалюється з прокльонами на п’яного чолов’ягу, що переспав із школяркою, яка називала себе дорослою дівчиною? І у дві години ночі, за кілька миль від своєї затишної кімнатки у будинку батьків, знюхувала кокаїн із кришки унітазу в нічному клубі? Чому мати знерухомленного овоча має почуватися винною через бажання поїхати на море самою?.. Чи має вона право купляти синові плакати із сексуальними моделями у купальниках, якщо він ніколи не навчиться не те що читати, навіть контролювати власні виділення або розрізняти обличчя людей? У чому зміст лікарської обмовки «терапевтичний ефект спілкування»? Хіба дівчину, що прив’язалася, можна кидати без будь-яких пояснень, ніби вкладника банку, що луснув? Розкидані там і тут запрошення поміркувати над усім цим розширюють.

Нещаслива четвірка з даху пересвариться безліч разів і багато чого переживе в купі, ледь не викрутивши кермо жанру в якусь шалену роад-сторі (щоб допомогти Морін надолужити бодай щось із життя, якого вона була позбавлена, герої вирушають на відпочинок до Іспанії). Але очікуваного кінематографічного залатування пробоїн не станеться – ніхто не поверне старого кохання і не приверне у життя нове, не поновиться у своїх минулорічних заробітках, не напише нового хіта на мільйон. Хіба що повітря заведе легені для нового подиху, і замість скошеної тіні хмарочосу на асфальті вони зауважать символ свого нового, по-стариганському неквапливого життя – колесо огляду на Темзі.

Читайте також: «Жадан і собаки»: музика, яка навряд чи лунатиме в маршрутках (ФОТО)

«13 різдвяних історій» від «Видавництва старого лева»

Хіт передноворічних продажів 2013-го року за цілком розумну ціну можна купити й зараз. Упорядниці видання Мар’яні Савці вдалося зібрати під одну обкладинку дуже різних українських письменників – із серйозним і дещо легковажним ставленням до традиційного набору персонажів вертепного дійства.

Приміром, у художній візії Андрія Куркова компанію сучасній Марії складе трохи зателепуватий чолов’яга, який за якимсь дідьком розміщує свою вагітну дружину у військовому аеростаті часів Другої Світової. Йому заманулося зустріти Різдво у прямому сенсі на висоті і з помпою, розкоркувавши з кумом шампанське просто в череві снігової хмари. На щастя, виручить почет янголів у білосніжних френчах.

Тоді як Андрій Бондар гратися в рітейлінг біблейної історії не став, згадавши кілька холодних, частково знеструмних і безводних вечорів у похованому під заметами дачному кооперативі під Івано-Франківськом. Саме там він зустрічав свято зі своєю тоді ще вагітною дружиною, письменницею Софією Андрухович.

Христина Венгренюк напустить містичного туману – її малолітній оповідачці доведеться олюднювати для себе прокляту почвару, що оселилася в сусідській хаті. Дивовижна дружба нечистої сили з людським дитям впишеться в цикли перетворення її подоби, зовсім збиваючи читача з пантелику. Вже й не зрозуміти, лиха Вува Пуцьвірка чи ні, хвостик у неї позаду волочиться чи качині лапки, чи просто собі калікою вродилась?

Мія Марченко, «Місто Тіней»

Наприкінці листопада десант видавництва «Фонтан казок» привіз до Кропивницького тридцять своїх нових книжок, серед яких була й дебютна повість Мії Марченко «Місто Тіней». За жанром це – фантастичний попаданець, розрахований на широку аудиторію читачів середнього шкільного віку та підлітків, яким подобається читати щось українською.

Батьки Марти розійшлися, ще коли вона буда дуже маленькою. Мати повезла дівчинку на Схід, у рівнинні землі, висвічені сонцем, батько залишився на Заході – в холодному мороці великого міста, поміж етюдників з картинами, зміст яких мама не розуміла.

Мама згасла у хворобі, і ось Марті випадає перше велике випробування – дістатися батька, поволі приймаючи весь його світ, що поки озивається до неї тільки протягами з темних завулків. Занурений у проблеми заробітків чоловік не надто допомагає в плані налагодження хоч якогось більш-менш неформального спілкування. І хтозна-скільки дівчина б носила все своє сум’яття всередині, якби не двійко дивних людей у старовинному вбранні, що полюють за її скляним янголом – єдиною річчю, що залишилася в дівчинки по смерті матері. З часом поле ловів на живця вигортається далеко за межі місць, де зазвичай гуляє Марта, – якось, наздоганяючи крадіїв на рештках замкового муру, школярка натрапляє на портал часових переміщень, і опиняється в місті, де панують ялинкові іграшки…

Барбара Робінсон, «Найкраща (найгірша) різдвяна вистава»

Новорічні ранки з неодмінними костюмованими виставами –  передусім головний біль, і тільки потім серія гарних фото в рамках для більшості матусь. У своєму безперечному лонгріді «Найкраща (найгірша) різдвяна вистава» американська письменниця Барбара Робінсон постібалася над невигадливістю сценаріїв більшості таких п’єс, залучивши до справи шістку пекельних шибеників із родини Гердманів. Досі вони палили сусідські сараї та віджимали гарні цяцьки в дівчаток із заможних родин, але обіцяні різдвяні частування з причасним вином стали очевидною альтернативою звичним розвагам. Щоб спробувати вина у церкві, притому з дозволу представниць батьківської ради, бісенята вибивають собі найкращі ролі, у підсумку кардинально змінивши режисерське трактування ролей Марії з Йосипом. На думку дітей з неблагополучного району, Марія мала б лушпелити чоловіка макогоном, виганяти на біржу праці, й передусім турбуватися, щоб маленький Ісусик не страждав через газики.

Сподіваємось, руки дійдуть. Книги справді дуже хороші – тож, якщо все складеться, під ялинкою довго не лежатимуть.

Читайте також: «Гніздо горлиці»: нетипова історія української заробітчанки (ФОТО)