21 грудня 2022, 20:59
Незабаром українці відзначатимуть новорічні та різдвяні свята. Точка доступу вирішила розповісти читачам про різдвяні традиції Кіровоградщини: обряди, страви, ворожіння. Про все це виданню розповіла голова громадської організації “Баба Єлька”, упорядниця кулінарної книги “Смачна Кропивниччина” Інна Тільнова.
Основну інформацію про відзначення світ ми черпаємо під час експедицій Кіровоградщиною. Від старожилів ми дізнаємося, якими були традиції сто років тому, як колядували, що готували на стіл у святкові дні. Як на мене, раніше Різдво було важливішим святом, ніж Новий рік. Наразі, здається, українці знову повертаються до шанування своїх автентичних традицій, тому і Різдво, і Великдень набуває особливої ваги в нашому календарі свят. Ну, а Новий рік залишається святом карнавалів та подарунків для дітей.
Як можна засвідчити піднесеність духу і відчуття свята для дорослих? Чим? Я думаю, що особливими атрибутами та історією, яка з ними пов’язана. На жаль, зараз схема святкування Різдва, як і Великодня, в українців дещо спростилася: це обов’язково має бути накритий стіл, наїдки і напитки переважають над духовним. Днями я була в супермаркеті і побачила всі ці повні возики, з яких випадає ковбаса, червона риба, майонез… Я розумію, що люди готуються до свят. Можливо, частина продуктів із цих возиків поїде на фронт. Це прекрасно, що люди підтримують українську економіку. Але це було і до війни. Не хотілось би, щоб це було свято шлунку, а не свято духу, народження надії, утвердження віри. І наш проєкт намагається серед усього цього різноманіття святкувань знайти і показати те, що є традиційним, а також підсилити ці традиції, — розповідає Інна Тільнова.
Відповідно до спогадів, записаних під час експедицій, зимові свята відзначали починаючи з Катерини, 7 грудня. Потім 13 та 14 грудня відзначали Андрія. Дуже популярними у ці дні були кусання калити та гадання на судженого.
На Катерини незаміжні дівчата ставили в хаті гілочку вишні, щоб вона розквітла до Меланки. Якщо розквітне – дівчина вийде заміж у наступному році.
Я знаю кількох дівчат, які в минулому році ставили гілочки вишні, тому можна вважати, що ця традиція ще жива.
На Андрія незаміжні дівчата гадали на женихів та майбутню долю.
Різдво, зокрема, було пов’язане із приготуванням святкового столу, — пояснює пані Інна.
До Різдва обов’язково різали та обробляли свиню. Бувало, що до батьків з’їжджался діти і вони мали за кілька днів повністю її обробити — наробити м’ясних та кров’яних ковбас для зберігання взимку, витопити смалець, засолити сало, обробити голову, зробити ковбики, засолити окіст. Дехто коптив ковбасу і сало.
Багато наших респонденток розповідали, що в молодості для них гадання було головним способом розважитися на Різдво, — розповідає Інна Тільнова.
Втім, переважно ніхто не запитував, ким стане у майбутньому або скільки матиме грошей – всі гадали на судженого.
Одним із найпоширеніших способів гадання було викидання чобота за ворота. Наречений мав бути з того боку, до якого чобіт впаде носком.
Також дівчата виходили на вулицю і запитували ім’я у першого чоловіка, якого зустрінуть на шляху. Його ім’я означало те, як зватимуть майбутнього чоловіка дівчини.
Багато бабусь під час експедицій розповідали нам, як готували на Андрія балабушки. Зокрема, такі свідчення ми записали від Насті Зеленько 1938 р.н. із села Розумівки, Параски Тернової 1928 р.н. із села Бовтишки, Олександри Плаксивої 1937 р.н. із Копенкуватого, — зазначає пані Інна.
Балабушки готували з прісного тіста, замішаного на воді, яку дівчата приносили із криниці ротом (кілька разів вони мали побігти та принести ротом води). У цей час хлопці могли чатувати біля криниці і намагатися насмішити дівчат, щоб вони пирснули і розилил воду. Все ж якщо їм це вдалося, слід було замісити тісто, зробити з нього невеликі круглячки та спекти їх в печі. Свою балабушку робила кожна дівчина.
Потім дівчата ставили їх на видному місці та кликали собаку. Коли собака заходив у хату, дивилися, чию балабушку він з’їсть першою. Та дівчина і мала першою вийти заміж.
Бувало так, що пес надкусив і виплюнув коржика. Це значило, що шлюб буде нещасливий. За словами Параски Тернової, такі ворожіння збувалися.
Обов’язковим у деяких сім’ях був і дідух – це вже язичницький символ, ідол, який символізував і зв’язок із предками, і врожайність у майбутньому році.
За словами Інни Тільнової, у деяких родинах в різдвяний вечір дітей просили сідати під стіл і квоктати, щоб кури краще неслися.
Я обожнюю цю історію із квоктанням. Коли Настя Павлівна Зеленько це розказувала, я була дуще щаслива, що почула це від людини, яка сама робила таке в дитинстві, — ділиться пані Інна.
За словами Інни Тільнової, більшість респондентів “Баби Єльки” розповідали, що різдвяна вечеря була 6 січня. За святковим столом збиралася вся родина, до батьків приїжджали діти та онуки, удень намагалися нічого не їсти.
Вечерю розпочинали, коли на небі з’являлася перша зірка. Голова сім’ї читав молитву. Починали трапезу з ложки куті. Різдвяна вечеря мала бути пісною, втім подекуди цієї традиції не дотримувалися і ставили на стіл все, що надбали.
Під час пісної вечері на столі зокрема була кутя, вареники з різними начинками, гриби, пиріжки, тушкована капуста, капусняк чи пшоняна каша, узвар тощо.
Коли сідали за святковий стіл, першим кутю брав господар. Він підкидав її ложкою до стелі, кутя мала приклеїтися до стелі. У тому, скільки зернин приклеїлося, також знаходили певні сенси – якщо приклеїлося зерно, то буде врожай, а як маку – то буде хороший рій.
Переважно на Кіровоградщині до куті входили пшениця з маком, медом та горіхами.
Рецепт куті та ще 11 традиційних страв до Різдва Точці доступу розповіла Наталя Кондратенко з Мошориного. Щороку жінка готує до свята традиційну вечерю. Розповідь про її страви ви знайдете нижче.
Немає канону, що кутя має бути виключно такою – пшеничною, з родзинками та маком. Все робили в залежності від смаків. Я бачила кутю з рисом та компотом, цукерками, горіхами, халвою і родзинками, кутю з перлової каші. Використовують те, що мають, — пояснює Інна Тільнова. Взагалі, на думку етнографів, компоненти, які входять до куті, мають якесь сакральне значення. Це дискусійна тема. Коли ми запитуємо про це у бабусь, то не отримуємо конкретної відповіді, що зерно означає плідність, насіння маку – дітей чи гроші. «Отак робили наші баби, отак роблю і я» — це відповідь, яку ми отримуємо.
Терти мак для куті мала найстарша жінка у сім’ї.
Батько Інни Тільнової Володимир Борисович також носить кутю курям, качкам, кроликам. А також готує дідуха і під час вечері кладе на 4 кути столу зубчики часнику, як оберіг. Це символізує здоров’я та відганяє злих духів, вірять у родині Тільнових.
У селі Мошорине колишнього Знам’янського району команда «Баби Єльки» зафіксувала такий спосіб задобрювання духів, здатен вплинути на господарювання — це різдвяне гніздечко. Ним поділилася Наталія Кондратенко.
На тарілку клали зелене сіно, на сіно – різдвяний калач, а всередину свіжі яйця.
Наталія Кондратенко розповіла, що таке гніздечко робив один чоловік на прізвище Великотрав з села Васине. В нього завжди було дуже хороше господарство. Він мав багато курей, качок, корів, свиней. Всі думали, як він так вправно господарює. Йому всі заздрили.
І одного разу він розповів моїй доньці цей секрет про різдвяне гніздечко, — згадує пані Наталія.
За словами Інні Тільнової, цінний рецепт дала також пані Наталія Кравченко із села Карлівка. Вона розповіла, що її мама готували книші. І на різдвяну вечерю ходили саме з книшами, а не калачами.
Традиція обміну калачами є автентичною. Це щось сакральне.
Пані Інну калачі навчила робити Тетяна Чумаченко з Хайнівки. Рецепти інщих різдвяних страв можна знайти у книзі “Смачна Кропивниччина”.
Калачі на Кіровоградщині пекли та печуть активно. Це спосіб обміну, коли хрещеники приносять вечерю до своїх хрещених. Крім калача, раніше до різдвяного вузлика могли входити яблука, горіхи, пиріжки.
Важливим елементом різдвяного столу був узвар із сушених фруктів. Його робили із гніченими (підкопченими в печі) фруктами: сливами, грушами.
Це фантастичний смак, який ні з чим не сплутаєш. Я вважаю, що це також може бути кулінарним брендом Кіровоградщини і України, — ділиться пані Інна.
Саме цим узваром і заливали кутю.
Обов’язково до Різдва варили холодець і кисіль.
Перша вечеря була пісною. Вже з наступного дня, 7 січня, можна було починати носити вечері та їсти страви з м’яса. Тоді на столах були також ковбаси, які перед цим заготовляли, холодці й кисілі.
В бабів хата ділиться на теплу й холодну частину. В холодній хаті стояли холодці та більше десяти тарілок кисілю (також кисіль у різних частинах Кіровоградщини називали «холодяні вишні» або «студене молоко»). Це було традиційними десертами, замість сьогоднішніх желе чи панакоти. Наприклад, для смачного киселю збивали яйця з цукром та додавали крохмаль, який добували з тертої картоплі.
У повоєнні роки люди жили бідно. Різдво радянська влада забороняла святкувати, не можна було ходити в церкву, колядувати, щедрувати, водити Меланку. Тож традиція колядування, щедрування була максимально зкомунізована у радянські часи.
Вона була спрощена і вставлена в рамки сільських клубів та гасл на кшталт «партія веде». Мабуть, діяли за принципом «Не можеш побороти – очоль». Так відбувалося в усьому. Навіть у колядці «Ой радуйся земле, Син Божий народився» текст змінили на «рік новий народився».
Розповідає — з церков робили зерносховища, клуби. Так в багатьох людей забрали можливість святкувати Різдво. Свято відзначали таємно. Багато респондентів розповідали, що і хрестили їх таємно, таємно й носили вечерю. Потім їх могли висміювати на уроках, дорослих за таке також могли звільнити з роботи, дати догану.
Це історія про те, як наша традиція вижила не завдяки, а попри. Шкода, що подекуди сьогодні культура колядування та щедрування зведена до схеми на зразок «Дайте грошей». Ми ж розуміємо, що колядка – це не тільки вимагання, а Меланка й Василь – це драма, в якій кожен має свою роль. Щодо подарунків, то зараз діти вже не радіють цукеркам. Чудово, що змінюються цінності, для дітей зараз важливіші емоції. Але в давні часи часи Різдво було одним із найважливіших свят у році нарівні з Великоднем і ще й через подарунки - можна було отримати якісь три копійки, цукерку, якої дитина і не бачила протягом року, — пояснює Інна Тільнова.
Розповідає — навіть зараз маланкування, колядування, щедрування дуже спрощене, особливо в клубах, де обов’язково одягають червоні шаровари, вінки, хустки і співають колядки з інтернету чи за сценарієм з журналу.
Але є серед цього і проблески автентичної традиції, коли виконання колядок і щедрівок наближене до того, як це робили наші предки. Це вміють робили у Липняжці, у Кримках, Несватковому, Турії, Розумівці, Долинській та багатьох інших містах і селах.Щодо вбрання, то ми застали лише клубне. На фотографіях з домашніх архівів наших респондентів ми бачимо клубні історії, де всі в однакових хустках, сорочках із машинною вишивкою. На жаль, ми вже не застали живої традиції. Сценарних прикладів дуже багато. Я не скажу, що це погано, але це прикро. Боляче, що ми не побачили саме традиції….
За її словами, наразі є тільки рудименти, частинки пазлу, з яких можна було б скласти автентичну історію Різдвяної Кіровоградщини.
Мені здається, що під час експедицій ми ніби хапаємо цю «пташку» за хвіст, а в руці залишається лише пір’їна...
В церкву йшли в першу чергу молитися, а не святити їжу:
Зараз це якось спрощено, чомусь на Великдень і на Різдво треба посвятити якусь ковбасу. Для мене боляче, що люди відвідують церкву, щоби «поставити галочку». Це не про смирення, не про усвідомлення, а про тренди.
Традиційний святковий одяг українців — це вишиті сорочки, юпки, керсетки, спідниці, свитки, пояси. Але ми не спілкувалися із респондентами, які носили цей одяг і не можемо вам сказати в інтерв’ю, що на Різдво жителі Кропивниччини вдягалися саме так і так. Ми можемо лише говорити про свідчення людей 30-40-х років народження. В повоєнні роки цей одяг вже не використовували, українці перевдяглися у куфайки та плюшки, а сорочки і кожухи, намиста, золоті прикраси частина з них виміняла на хліб під час Голодомору, організованого радянською владою. Для того, щоб зберегти традиції, зараз ми на Великдень чи на Різдво в родині одягаємо традиційний одяг – вишиті сорочки є в кожного, у мене є керсетка, пошита за зразком із музею, у чоловіка – сорочка з орнаментом, сходим як у його прадіда.
Я б дуже хотіла, щоб традиції святкування Різдва були глибшими і наповненішими смислами. Щоб це було пов’язане не лише з їжею. Сподіваюся, мій син пам’ятиме, як його батьки на Різдво одягали свої вишиті сорочки, мама вбиралася в керсетку, дукач, коралове намисто, спідницю, як пекла калачі напередодні, товкла мак і варила кутю. Як вони з татом готували різдвяну звізду, а він вивчав колядки та щедрівки, слухав би «Щедрика» Леонтовича і пишався тим, що він українець. Це було в Кропивницькому, у 2022 році, ми саме почали святкувати Різдво 25 грудня, згадуватиме він. Якби ми були сильнішими в традиціях, мові, ідентичності, то росії було б важко нас завоювати. Культурна спадщина – це частина нашої ідентичності, кожному під силу підсилити цю ідентичність, — підсумовує Інна Тільнова.
Пані Наталія Кондратенко дотримується традицій святкування Різдва, які були в її родині.
Вона розповіла нам, що 6 січня готує пісну вечерю. В селі традиції святкування Різдва зберігаються. 6 січня з обіднього часу діти носять вечерю до рідних, хрещених, сусідів. На вечір всі сходяться до найстаршого в родині.
Ми ходили до бабусі, потім до мами, тепер ходять до мене — я найстарша. Приходять діти, онуки. Зі сходженням першої зірки сідаємо вечеряти. Згадуємо усіх наших померлих.
Пані Наталія завжди накриває стіл 6 січня пісними стравами. Своє меню перейняла від батьків. До Різдва завджи випікає книші, пиріжки, хліб, поминальні булочки. Кутю робить більш рідку, з пшениці
Раніше зерно варила в печі, зараз в мульварці.
В теплу кашу додає мед, потім родзинки (раніше замість них клали сушені вишні без кісточок), горіхи і поливає узваром.
Узвар теж ставить на стіл у глечику. Глечик прикрашає гілочкою калини.
Різдвяне гніздечко ставить на окремий стіл, бо виходить воно великим.
Пиріжки готує смажені (з картоплею або з капустою) та печені (з халвою, сушеними фруктами, квасолею й цукром, вишнями).
Завжди на нашому столі є рідке — готую капусняк.
Додає у нього рибну томатну консерву.
Також готую вареники, голубці. Не менше 12 страв, зазвичай виходить більше.
Своїм Різдвяним меню господиня поділилися з Точкою доступу.
Зараз я печу в електричній духовці. Але тепер моя мрія — відродити мою піч. В нашому селі залишилося мало печей. У нас вона є, але вже років 10 стоїть занедбана. Я мрію її реставрувати і, в зв’язку із останніми подіями, пекти в ній. Бо печемо і солдатам на фронт. Тож, кажу чоловіку “Давай робити піч”, бо економія і палива, і часу, який йде на відключення електроенергії. А смак страви з печі не порівняти з духовками чи мультиварками!
Довідково: пpоєкт "Баба Єлька" заснували в липні 2018 pоку. В рамках проєкту провели безліч експедицій, зібрали понад 1000 різноманітних експонатів. Крім цього, випустили книгу "Смачна Кропивниччина", яка є результатом експедицій протягом 2018-2021 років. У ній зібрані записи рецептів мешканців сіл Кропивниччини, які найкраще оповідають про повсякденні локальні кулінарні практики ХХ ст. Наразі також шиють український одяг, який замовляють у різних континентах світу.
Побачити фотографії, одяг, скрині, взуття, рушники, вінки й багато іншого можна в етнолабораторії за адресою Театральна, 12. Там також можна придбати сувенірну продукцію.
Безліч цікавих історії про експедиції можна прочитати на сторінці етнолабораторії у фейсбуці.
Протягом чотирьох років "Баба Єлька" залишається волонтерським проєктом, основна мета якого - пошук, дослідження та популяризація знань про Кіровоградщину початку ХХ століття.
Підтримати проєкт можна кількома способами:
Головне сьогодні
