30 вересня 2024, 15:40
Кіровоградщина зустріла п’ять евакуаційних потягів з Покровська Донецької області у вересні. Через активні бойові дії у центр країни приїхали майже сім сотень людей – дітей і дорослих. Це мешканці різних населених пунктів Покровського району. Їх розмістили в Кропивницькому, Олександрійському, Новоукраїнському і Голованівському районах. В тому числі постраждалі внаслідок війни знайшли прихисток у першому модульному містечку в області, збудованому коштом чеських партнерів. Чому гуртове житло у Знам'янці пустувало з літа минулого року і як нині там облаштувалися перші мешканці, бачили журналісти Точки доступу.
Катерині Трофимовій 73 роки. Жінка приїхала на Кіровоградщину з міста Мирноград Покровського району. Разом із нею п’ятим евакуаційним потягом, що останнім прибув в область, приїхав її 51-річний син Олександр.
Дуже багато обстрілів. І вдень, і вночі немає спокою. Тому прийшлося виїжджати, – розповідає жінка, – магазини стали закриватися, аптеки, банки перестали працювати, а що лишатися там?! Нікуди не звернутися, ніде нічого.
Приїхали мати з сином тільки з речами першої необхідності.
Квартира лишилася двокімнатна – кинули все і поїхали. Там і ховалися від обстрілів – між двох стін. Але неможливо було лишатися далі – дуже, дуже важко.
Кожен день ходиш – наче на голках. Ми їхали з людьми у потязі, то вони взагалі – з-під завалів вилізли. Страшно на них дивитися. Везли кішечок, собачок – трусяться, вони й досі шарахаються – відходять, – додає син.
До останнього чоловік працював на автотранспортній дільниці від шахти.
Обслуговували, людей возили з роботи на роботу. Останнім часом їздили лише чергові. А так вже робота завершувалася. Але шахта не хоче закриватися і працює далі. А нам терпіти вже було несила. Начальство сім’ї повивозило. Одні ми лишилися – п’ятеро чоловік.
Через комендантську годину працювали лише по чотири години на день. Вона починалася о 15:00 і тривала до 11:00 наступного дня.
Дорога, каже пенсіонерка, була важкою і довгою.
Спочатку нас привезли в Покровськ, а тоді на вокзал. І це наш був останній путь. Після того не було ні одного потяга, бо там приліт був, пошкодили пуття і більше не було виїзду людям. Зараз начебто до Павлограда возять.
Вирішили виїжджати, коли "прилетіло" в сусідній будинок і загинули двоє людей.
На Кіровоградщині раніше родина ніколи не бувала. Їхали в невідомість, закривши квартиру на замок. Але, додає жінка, вже потроху звикають, навіть, подобається. Перші дні відсипалися – бо вдома не було спокою.
Оце ж у кожного така кімната. Годують нас тричі на день. І сніданок, і обід, і вечеря – все. Добре. Написали, що на довготривале проживання, але, що буде – не знаємо. Може, уляжеться все й ми поїдемо додому. Додому все одно хочеться.
Директорка Територіального центру соцобслуговування Юлія Таран розповідає, що на території Знам’янської громади, де оселилася сім’я, сім місць тимчасового проживання для переселенців. У модульному містечку знайшли прихисток 39 людей з Покровського району.
Вони з різних населених пунктів, різні вікові категорії, різний соціальний статус, але намагаємося зараз прижитися спільно. Люди тут проживають і харчуються безплатно. Термін проживання ще не визначений. Сподіваємося, що війна закінчиться і вони якнайшвидше зможуть повернутися додому.
Міський голова Знам’янки Володимир Сокирко додає, що це гуртове житло облаштували коштом Чеської Республіки. Через перебої з електрикою воно фактично пустувало з літа минулого року. Цьогоріч тут встановлять генератор.
У минулому році ми його вже підключили до мереж лікарні, тому що вона поряд. Це електрика, вода, каналізація і воно вже було практично готове до експлуатації, але не було генератора. Ми виділили в цьому році сюди півтора мільйона і вже заодно провели окрему лінію електромереж.
У Знам’янській громаді мешкає понад три з половиною тисячі переселенців. Здебільшого це пенсіонери, є й люди з інвалідністю. У місцях компактного проживання вільних місць немає.
Мешканці модульного будинку розповідають, що у Покровському районі лишається чимало людей. Здебільшого – це самотні люди поважного віку та люди з інвалідністю.
Ця стаття стала можливою за підтримки програми підтримки “Голоси України”, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа і є частиною Ініціативи Ганни Арендт. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Читайте також: "Росіяни поранили онуку, а тоді пропонували лікувати": історії людей, які пережили окупацію та тікали від війни
Фото Олександра Козловського
Головне сьогодні
