31 липня 2023, 18:50
Понад пів року чекає на повернення чоловіка жителька Кіровоградщини Лідія. Володимир добровольцем пішов на фронт ще у 2014-му році, а під час повномасштабної війни зник безвісти. Дружина сподівається, що 43-річний коханий живий і перебуває в полоні. Як згадку про нього носить із собою два стяги, що були на фронті із захисником. Її історію записали журналісти Точки доступу.
Прожили разом 13 років. Спочатку мешкали у Кропивницькому. Потім переїхали у село. Чоловік працював різноробочим, трактористом на тракторній бригаді. Зрештою взяли в обробіток землю, стали одноосібниками.
У 2014-му році Володя пішов на війну добровольцем. Спочатку брати його не хотіли – двійко малих дітей – син і дочка. Взяли на службу лише у 2015-му. Він прослужив два роки, повернувся додому до мирного життя.
Оклигав трохи, бо потрапив у госпіталь, і все зв’язувався телефоном з хлопцями. Говорив, що вони його діти. Він не говорив друзі. А хлопці – мої діти. Він звик до них, він з ними жив, спілкувався, як родина вони були.
Дзвонять хлопці: "Важко нам, важко". І він сказав, що напевне повернеться. І з 2017-го знову пішов. Потім повертався, бо земля, господарство, мені самій було тяжко. Був удома, тут почалася повномасштабна війна. Як по розмовах, то вони вже готувалися – хлопці – і знали, що таке буде. В нього теж сумка була готова складена.
Повернення на фронт обговорили у родинному колі. Діти дорослі, вони все розуміють. Це якраз лютий був. Поїхав у військкомат, там сказали, що зараз всіх масштабно набирають, сказали поки вдома очікувати. На війну він пішов п’ятого березня, потрапив у 28-му частину. Пройшли військову підготовку, потім Миколаїв, Херсон… На Херсонщині їх там, звісно, добре пощипали – якщо говорити їхнім хлопчачим жаргоном.
Важко їм було, було таке, що він сам дві години тримав позицію, а хлопців відправив. Знов поранення отримав. Знову лежав у госпіталі в Одесі. Доньці лише про це сказав і просив обережно мені передати. Два уламки витягли, вісім контузій в нього було за все бойове хрещення, як він каже. У нього талісман був у гаманці – уламок перший, він з ним завжди ходив.
Зв’язок обірвався у грудні минулого року. 11 числа він ще подзвонив, поговорили ми, з дітьми поговорив. Я знаю, що чоловік в установлений час дзвонить, більш немає коли йому дзвонити. Він попереджав, що коли дві-три доби не виходитиме на зв’язок, дзвонити у військкомат або частину і питати чому, де він подівся.
Так пройшло кілька днів, невдовзі мало бути свято Миколая. Думаю: свята, не буду поки нікого турбувати, в частину дзвонила, то ніхто не брав слухавку. На Миколая приїжджає воєнком і таку дітям звістку приніс, що тато пропав безвісти. Донецька область, Бахмутський район.
Їх направили на підсилення бою, там вагнерівці стояли, крили з мінометів, багато хлопців вийшло, бо він їм сказав виходити. Лишив лише десятеро людей біля себе, тих, кому довіряв. Молодих не залишав. Залишив тих, хто бачив життя, тих, хто погодився. А молодим сказав, там двохсоті, трьохсоті були – постарайтеся винести, витягнути, як зможете.
Вони лишилися прикривати хлопців, поки ті вийдуть, а їх уже взяли в кільце вагнерівці.
Одні кажуть, що в полоні. Інші мовчать – ті, що вийшли з полону з його групи – з тих десяти чоловік. Кажуть, що їм важко сказати. Хоча я їх просила, аби сказали, бачили чи не бачили, живий чи неживий. Сподіваємося на те, ну, так по розповідях і по слухах, що він у полоні. Одні кажуть, що в Горлівці, інші кажуть, що на Росію їх вивезли, начебто будуть судити за участь у бойових діях. Червоний Хрест каже: "Ми нічого не можемо". Женева так само. Доказів у нас немає жодних. Ми запити даємо в Росію, а відповіді немає. Вони пишуть, що коли буде відомо, то дадуть відповідь.
Так само вагнерівці. Вони ж виставляють фото наших хлопців, виставляють документи, знайдені на позиціях. Так, вони є, виставили, що знайшли документи такого-то, а тіла не виявлено, пишуть. І думай, що хочеш, але ж людина – це не голка в сіні. Дронами пролітали наші – тіл не бачать.
Прапори – визвольної боротьби та державний, які були з чоловіком на фронті, весь час ношу з собою у сумці. Так Володя наче завжди зі мною.
Читайте також: Дитина поривалася крикнути окупантам: "Слава Україні". Історія сім'ї полоненого, яка осіла у Кропивницькому
Головне сьогодні
