Сільський шериф

Історія злочину, розкритого через ліжко.

Навіть школяру зрозуміло, як важко розкривати злочин, якщо зовсім немає свідків. Але професіонали розуміють, що свідки – це не лише люди, а й речові докази, на підставі яких співробітники правоохороних органів роблять логічні висновки.

Ось вони і стають орієнтирами в розшуку зловмисника. Доказом цієї думки стало розслідування тяжкого злочину в селі Верблюжка, що в Новгородківському районі.

Ранком 11 жовтня 1979 року із сільради в чергову частину райвідділу внутрішніх справ надійшло тривожне повідомлення про виявлення мертвою в своєму будинку Марії Р. Оперативно-слідча група на чолі з заступником керівника міліції майором Володимира Пономаренко разом з місцевими сищиками, слідчим та старшим дільничним інспектором капітаном Миколою Коваленком негайно прибула на місце події.

Співробітники міліції уважно обслідували будинок і потерпілу. Визнали, що Марія задушена, а тому зателефонували в райвідділ про прискорення прибуття судмедексперта, (а він не був в штаті міліції) та районного прокурора. Тим часом повторно і ретельно слідчі оглянули будинок потерпілої, з метою виявлення яких-небудь речових доказів. Але і на цей раз безрезультатно.

Зауважу, якщо б у складі опергрупи був експерт-криміналіст, він, можливо, і виявив би речі, на яких залишились мікросліди (мікрочастинки). На жаль, тільки крупні райвідділи мали свого криміналіста. В таких випадках приїжджав спеціаліст із УВС, проте їх не вистачало для виїздів.

Прибулий судмедексперт впевнено підтвердив, що смерть потерпілої наступила в результаті асфіксії (задушення).

- Далі будемо "копати" глибше, про що вам повідомимо додатково. А поки я вас залишаю, - підсумував експерт.

Це зараз криміналістична наука досягла певних успіхів: після задушення жертви можна спробувати виявити сліди пальців рук, придатних для ідентифікації особи злочинця, методами «срібної пластинки» або магнітними дактилоскопічними порошками та ціанакрилатметодом. Та повернемось на місце пригоди. Правоохоронці стали аналізувати та висувати мотив злочину. Як завжди припустили, що злочин скоєний через корисні мотиви. Але чи знайшли гроші? - не зрозуміло.

Коштовностей, як засвідчили сусіди, у вбитої не бачили. Нагадаю читачу, що на той час сучасної техніки, наприклад, ноутбуків, мобільних телефонів та інших цінних приладів не існувало. Ближче за всіх наблизився до справжньої мети злочину, як не дивно, Микола Коваленко, хоча він був простим дільничним.

Ще раз оглянувши полиці гардероба, він сказав:

- Як для такої справжньої господині, щось замало постільної білизни.

Своїми висновками він поділився з деякими колегами, але вони пропустили це повз вуха.

А ж ось В. Пономаренко відповів:

- Можливо. І це треба перевірити!

Учасники опергрупи жваво почали висувати версії злочину: головною стало скоєння вбивства іногородніми особами, зокрема, з Кривого Рогу. Немало неприємностей від них діставалось мешканцям села. То проникнуть до комори, то в крамницю, то на городі позрізають мак.

Взагалі дошкуляла селянам міграція між цими населеними пунктами , яка була досить насиченою. Адже багато криворожців були уродженцями Верблюжки. Тому, в першу чергу, взялися за тих, хто приїхав в гості, або ранком повернувся до міста з майже мільйоном населення. А вньому шукати те ж саме, що голку в скирді соломи.

Відпрацьовувалися й інші версії. Але з урахуванням того, що грабіжник заволодів особистими речами жертви, які великої цінності не представляли (інших взагалі у неї не було), зосередились на тому, що вбивця непогано знав потерпілу, і вона його пустила до будинку. Припустили, що більш за все це був місцевий, тому звернулися до капітана М. Коваленка.

- Кого, на вашу думку, треба в першу чергу перевірити?

- Гадаю, що треба відпрацювати сусіда Івана Малька. Він працює на шабашках, зловживає оковитою, раніше засуджений. До речі, наші хлопці до нього заходили, але його вдома не застали.

В. Пономаренко разом з дільничним пішли до садиби вказаної особи. Постукали. Вийшов високий та кремезних чоловік і став посеред дверей, що означало: небажаним гостям вхід заборонено. Декілька хвилин вели розмову на зразок, чому не працюємо, чому нарікання з боку сусідів і таке інше. Хозяїн відмовчувався. Нарешті дільничний без дипломатичних церемоній запитав:

- А що, добродію, в хату не можна зайти? Якось не годиться на порозі.

- Та в мене безлад. Вибачте, незручно.

- Невже ми не розуміємо? Ми нікому не розповімо про ваші негаразди, - заспокоїв капітан. І в той же час, в його голові помайнуло: «неспроста непускає в хату»

У відповідь хазяїн щось незрозуміло промугикав. І, не чекаючи дозволу, дільничний переступив поріг, а за ним і його керівник. Не встигли вони оглянути все помешкання, як їхні очі водночас зосередились на ліжку, яке було одне в спальні. Воно якось кумедно виглядало. Саме по собі ліжко було невисоким, а ось те, що на ньому було постелено, нагадувало Монблан.

Правоохоронці підійшли впритул і дільничий миттєво відкинув покривало. А там – одне на одному усякі простирадла, ковдри, наволочки... Тобто все те, що покійна назбирала за всі довгі роки.

- Іване, а чому ці речі тут зберігаються? – звернувся до господаря Микола Коваленко, але відповіді міліціонери не почули.

Коли офіцери міліції переконались у своїх підозрах, під’їхала допомога із УВС – Віктор Розумовський та Петро Порхоменко. Перший – заступник начальника УВС, другий – заступник керівника карного розшуку УВС. Це були досвідчені фахівці своєї справи: (не одну «собаку з’їли»).

Разом з місцевими співробітниками вони довели справу до логічного завершення. Врешті-решт підозрюваний розповів, як він вчинив злочин.

Я розповів про одну розкриту кримінальну справу старшим дільничним інспектором, за яку наказом міністра МВС України він одержав позолочений годинник. А ще він по гарячих слідах встановив та особисто затримав небезпечного злочинця, який в с. Вершино-Кам’янка вбив жінку, також ним розкрито десятки злочинів щодо пограбованих крамниць. І що характерно, офіцер як правило, з самого початку не помилявся в особі злочинця. Він добре знав, хто на що здатен.

– А були випадки, Микола Григоровичу, коли вашому життю та здоров’ю загрожувала небезпека? – запитую у ветерана міліції.

– А хіба ви забули про випадок, коли мене психічно-хвора особа намагалася пирнути ножем в с. Вершино-Кам’янка при намаганні етапувати її до Кіровоградської спецлікарні? Тоді ви вправно вибили ногою із його рук ніж.

Декілька слів про майора міліції Миколу Григоровича Коваленка. Народився він в 1942 році у Новоукраїнському районі, у багатодітній та бідній родині. Мати Любов Зінов’ївна – героїня, його народила під час війни в окопі, виховувала вісьмох гідних дітей. Батько Григорій Якович – загинув як герой в 1943 році під Сталінградом.

В міліцію Микола Григорович прийшов після демобілізації з лав Радянської армії в квітні 1972 року. Після закінчення річних курсів в Івано-Франківський школі міліції, одержав звання молодшого лейтенанта міліції та був призначений дільничним інспектором Новгородківського РВУМВС, обслуговував чотири сільських ради, на території яких мешкали більше десяти тисяч населення. Пізніше закінчив Кишинівську школу міліції. Дійово залучав громадськість до профілактики та розкриття злочинів. В кожному селі діяли добровільні народні дружини, опорні пункти охорони правопорядку, позаштатні працівники міліції, завдяки чому злочинність значно знизилась.

Тривалий час його дільниця була зразковою, найкращою в області. Наказом МВС дільниці присвоєно звання зразкового порядку. В історії кіровоградської міліції це було вперше і в останнє.

Друкувався плакат про чотирьох найкращих дільничих, серед яких був і Микола Григорович Коваленко. За сумлінну працю неодноразово обирався депутатом в сільраду, мав заохочення, починаючи від начальника райвідділу, до міністра.

Разом з дружиною Ніною Василівною виховали двох дітей, Вікторію та Олега. Син пішов по батьківській стежині: відпрацював у органах УМВС більше двадцяти років, зараз на пенсії. А продовжив міліцейську династію онук – Артур Олегович, який навчається на третьому курсі в Харківський академії МВС України.