"Живемо пам’яттю про сина", – батьки захисника Дениса Бойченка з Кропивницького (ФОТО)

Добровольцем пішов на фронт попри пластину в руці та хвору спину. Боєць по життю відстрілювався до останнього, та поліг у нерівному бою з окупантами. У жовтні минув рік, як 36-річний кропивничанин Денис Бойченко загинув на Херсонщині. Спогадами про захисника його батьки поділилися з журналістами Точки доступу.

Допомагав ЗСУ і сам рвався в армію

Це було моє сонечко, моя зірочка, він був білесенький, кучерявий, він мені важко дався, я довго на збереженні лежала з ним. Ми думали, дівчинка буде, в мене перша дочка, а народився хлопчик, я його дуже любила. Хоч п’ять разів на день буде пробігати повз, кожного разу, як я на вулиці, він мене обніме, поцілує. Нічого, що він мене цілував годину тому, а зайде в квартиру, знову поцілує, – розповідає мати військового Любов Бойченко.

Ладив з учителями, в школі його всі любили. Був добрим сином, люблячим батьком двом дітям, справедливим другом. Отримав спеціальність "Товарознавець", та знайшов себе у дизайні інтер’єрів, – розповідає про Дениса його батько Сергій Бойченко. Попри лагідну вдачу, мав сильну волю і рішучий характер.

Після закінчення школи пішов у Комерційний технікум. Трохи попрацював, йому не сподобалося. Потім в артсалоні працював, а зрештою почав працювати сам – робив ремонти в квартирах, продумував дизайн. Сам вчився, ніхто йому не підказував. Був постійно зайнятий і усім потрібний. В нього були руки золоті, все виходило. Любив спорт.

Від початку повномасштабного наступу Денис допомагав ЗСУ і сам рвався в армію. Спочатку був у теробороні, а вже з травня – на передовій.

Стати кулеметником чоловікові не завадили ні пластина у руці, ні хвора спина. Сам собі колов знеболювальне і бив ворогів. У боях отримав контузію, та повернувся на фронт. Побратими називали його "Ден". Свою сім’ю відправив за кордон, аби діти були у безпеці.

Він дуже правильний, завжди казав, хто, як не він, хто захистить нас, хто захистить його дітей, яких він не просто любив – обожнював. Син зневажав тих, хто залишив поле бою, не розумів їх, – згадує мама.

Це світлини останнього приїзду захисника додому, його останні обійми з батьками.

Відстрілювався до останнього набою

36-річний воїн загинув минулої осені під час виконання бойового завдання біля села Мала Сейдеминуха Херсонської області. Українські військові зіткнулися з диверсійною групою. Боєць відстрілювався до останнього набою. Востаннє подзвонив батькам опівдні у день загибелі.

Я пам’ятаю той день, в мене онук саме був. І я бігала з онуком, він чи хворів, чи зі школи бігала з ним туди-сюди. Якась така колотнеча була, я не розуміла, що не так. Того дня Денис всіх обдзвонив, ніколи такого не було, він зазвичай телефонував комусь одному, – каже пані Любов.

Вже о 17:00 страшну звістку матері телефоном повідомив найкращий побратим Дениса Максим Бойко. Із Денисом вони присягнулися, щоб у разі чого повідомити батькам про загибель одне одного. Максим, аби наважитися подзвонити матері Дениса, випив пляшку горілки. Нині він теж у небесному війську. 

Він казав: "Ден двухсотий, він двохсотий!". Я не вірила, кричала: "Ні, ні, ні!". Був син, і немає сина...

У Кропивницький військові передали синові речі – рюкзак, в якому особисті речі Дениса, та сухпай, який він не встиг з’їсти. А ще – посічену уламками фліску. Денису її віддала мати загиблого однокласника і товариша Дениса Андрія Чухряєва. Денис її вважав оберегом.

Вона просто лежала там складена в рюкзаку, а коли їх накривали, вона вся посічена.  

Як згадка про сина, у квартирі батьків живе собака породи шпіц Пуша. Вона також сумує за Денисом.

Буде їй скоро чотири роки. Це пам’ять лишилася від сина. Разом ми її вибирали, разом пестили. Він завжди як приїжджав, вона його обціловувала, а тепер тільки ми її обціловуємо.

Вороги замінували тіло воїна. Поховати його змогли лише після розмінування. 22 жовтня минулого року на Далекосхідному кладовищі у Кропивницькому воїна провели в останню путь.

Потрібно впорядкувати місця поховання загиблих воїнів

Батьки захисника говорять, що впорядкування місць поховань загиблих воїнів у Кропивницькому для них – болісна тема. Пам’ятники на Алеї слави на Рівнянському кладовищі, яку заклали від початку АТО, і ті, що встановлюватимуть тепер, мають бути однаковими. Але перші пам’ятники на могилах захисників вже почали руйнуватися. Рідні військових, які загинули вже під час повномасштабної війни, вважають, що треба використовувати більш якісний матеріал, що служитиме роками. Однак у міськраді, за їхніми словами, наполягають на тому, що пам’ятники мають бути однакові, адже це може обурити інші родини.

Крім того, на кладовищі нерівні ряди, але ж повинен прохід рівний бути між могилками, інакше, коли зроблять алею і забетонують, люди ходитимуть просто по похованнях, – каже батько.

Турбує батьків захисника і мародерство на цвинтарі. Вони розповідають, що на кладовищі невідомі прострелили один портрет загиблого, знімають рушники, лампадки, шеврони з могил, крадуть квіти. Кропивничани вважають, що влада має потурбуватися про охорону місць поховань та встановити відео нагляд.

Було таке, що ходив якийсь безхатько на вигляд і просто кидався на людей, – додає мати захисника.

Нині родина живе пам’яттю про героя.

А його дочка виливає переживання на полотні. Художній талант вона унаслідувала від батька.

Вона зробила три такі картини на білому фоні і з червоною Кіровоградською областю, привезла їх папі на кладовище. Картину ми до хреста прив’язали. Живемо пам’яттю, лише пам’яттю. Зранку іду до його фото, цілую, обіймаю. Кажу, як я за ним дуже-дуже сумую. Не віриться, мені здається, що він мені зателефонує.

13 жовтня минув рік, як солдат 57 бригади Денис Бойченко доєднався до небесного війська.

Нагадаємо, на Кіровоградщині працює представництво благодійного фонду "Мрія". Фонд опікується родинами військових, а також сім’ями цивільних бранців, аби підтримати їх морально та матеріально. Пропонують гуманітарну, юридичну, психологічну, освітню допомогу тощо. 

Також знайти підтримку і розраду рідні полеглих військових можуть у колі членів ГО "Єдина родина Кропивниччини". Це спільнота, яку згуртував біль втрати. Разом рідні захисників допомагають армії, проводять патріотичні заходи та вчаться жити у новій для себе реальності.

Читайте також: “Найтяжче було сказати доньці про смерть тата”: історія дружини загиблого воїна з Кропивницького