Мій хрещений Іван розповів свою історію про те, як до їхньої команди долучилася собака породи такса. Було це прохолодного осіннього вечора. Машина повільно рухалася по розбитій дорозі, бійці поверталися з завдання. Всі були стомлені, а в голові було тільки одне бажання – швидше дістатися бази і трохи відпочити. Раптом один із бійців помітив щось у кущах. Щось руде і маленьке завмерло, мовби намагаючись зникнути в тіні. Вони зупинились, пригледілись, і коли  підійшли ближче, побачили маленьку собаку. Це була худенька такса – налякана, змучена, але жива. Її очі благали про допомогу.

"Візьмемо її, хлопці?" – запитав один з воїнів. Відповідь була беззаперечною.  

Так у команді з’явився новий "боєць". Назвали його Таксистом. Хтось пожартував, що з такою довгою спиною собака – точно водій. На базі Таксист швидко став улюбленцем. Його відгодовували всім, що мали: кашею, тушонкою, навіть галетами. Спочатку собака  була обережною і тихо сиділа в кутку, але з кожним днем усе більше довіряла своїм новим друзям. Через кілька тижнів Таксист уже став справжнім членом команди. Він супроводжув бійців на завданнях, завжди сідав у машину, стрибаючи  на сидіння поруч із водієм. Його навіть навчили відкривати двері лапами, а одного разу він  випадково опустив вікно, чим викликав шквал сміху. Воїни визнали, що це справжній водій міського транспорту, Таксист!  Але найважливіше – він піднімав настрій. У найважчі моменти Таксист бігав від одного солдата до іншого, махав хвостиком і дивився своїми великими добрими очима, мовби кажучи: "Усе буде добре".

Собака на ім’я Таксист став символом віри, надії і тепла. Маленька такса на війні нагадувала всім: навіть у найтемніші часи є місце для доброти.

Таксист залишається з бійцями і зараз –  є їхнім талісманом, другом і маленьким героєм фронту.

Ірина Толстюк,
учениця 9 класуЗлинської філії КЗ "Злинський ліцей".
Вихованка гуртка "Психологія успіху"

Думки, викладені у блозі, відображають винятково думку автора, редакція Точки доступу може її не поділяти.

 

Головне сьогодні