16 травня 2024, 14:45
Сьогодні в Україні відзначають День вишиванки. З давнини українці носили повсякденні та святкові сорочки. В кожному регіоні країни жила певна етнічна група, яка мала притаманні своїй місцевості візерунки та традиції. Про те, які риси характерні для вишиванок Кіровоградщини, Точці доступу розповіла голова громадської організації “Баба Єлька” Інна Тільнова.
Зараз у колекції етнолабороторії “Баба Єлька” є 52 вишиті сорочки. Саме так їх тут називають:
Ми не вживаємо слово “вишиванка”, як і бабусі, з якими ми спілкувалися. Коли в експедиціях ми питали їх про вишиванку, вони казали “сорочка”.
За словами Інни Тільнової, мова постійно розвивається й слово “вишиванка” — це новотвір, який позначає вишиту блузку, вишиту сукню та інший тонкий вишитий одяг.
Бабусі, які мали недодільні сорочки, казали “вишита блузка”. Сорочка ж мала бути додільною — до долу, — пояснює пані Інна.
Розповідає, в першу чергу сорочка — це спідня білизна, яка була в жінок. На неї вдягалася спідниця, потім фартух, а зверху — керсетка чи кожух.
Всі вишиванки в колекції “Баби Єльки” привезені з експедицій, а також куплені командою та подаровані гостями етнолабораторії.
Переважна більшість сорочок — з Кіровоградщини. Найбільше з території колишніх Олександрівського (село Триліси, Бірки), а також Світловодського та Новоукраїнського районів.
Інна Тільнова розповіла — кілька років тому команда проєкту купувала сорочки в перекупів:
Ми не могли пройти повз, бо вважаємо, що такі речі мають зберігатися в музеях. На це витрачали багато власних грошей, тому відмовилися від такої практики. Але тепер у нас є сорочки з Рівненщини, Полісся, Закарпаття.
Розповідає — робили це, зокрема, й для того, щоб показати різницю між техніками та традиціями вишивки в різних регіонах України.
Україна велика й потужна, а кожен етнографічний регіон вирізняється своїми особливостями. Хоча Кіровоградщина не є окремим етнографічним регіоном, ми хочемо знайти ці особливості й популяризувати їх. Це стосується кулінарії, моди, вишивки — усього, — пояснила вона.
Так, для вишитих сорочок Кіровоградщини притаманні риси Київщини, Полтавщини — сусідніх регіонів центральної частини України. Для вишитих сорочок нашого регіону характерною є брокарівська вишивка — це червоні й чорні кольори та хрестик.
Інна Тільнова пояснює, брокарівська вишивка з’явилася на початку 20 століття. Саме тоді в Російській імперії з’явилася французька компанія “Брокар”, яка займалася виготовленням та продажем мила. Це мило загортали в обгортки, на яких були малюнки троянд та інших квітів. Так мода на ці зображення запровадилася й на Кіровоградщині.
Ми не можемо точно сказати, що було до “Брокару” — можливо, вишивка білим по білому, або вирізування. Цього ми не знаємо.
Відтоді характерними для вишивки на Кіровоградщині були квіти, переважно троянди. Зустрічається також і виноград. У колекції “Баби Єльки” є сорочка, вишита виноградом із Розумівки.
Розповідає, низ сорочки — підтичка, зазвичай був давніший, ніж верх. Цю підтичку могли відрізати та пришивати до нового верху. Верхню частину сорочки вишивали на білому бавовняному полотні, а нижню, яку не було видно, на домотканому.
Зазвичай вишивку на сорочці робили там, де її було видно. Весільні сорочки вишивали яскравіше й пишніше — до свята. Були й сорочки-буденки. Зазвичай вони домоткані з мінімалістичними вишивками хрестиком або гладдю.
Весільна сорочка
Розповідає — знайти дуже старі сорочки вдається вкрай рідко, бо зазвичай із них робили ганчірки. Майстриня Анна Баранова зробила опис кожної сорочки, яка є в колекції “Баби Єльки”: техніка вишивки, тканина тощо.
В нас є паспорт кожної сорочки. Ми атрибутуємо кожну річ, яка в нас є: звідки вона походить, хто та коли її виготовив, хто приніс.
На думку Анни Баранової, одна з найцінніших сорочок колекції — з села Цвітного. Вона складена з двох частин: нижня — це старовинна підтичка, а верхня — бавовняна, з вишивкою ягодами. Низ цієї сорочки, на думку Анни Баранової, показує, якою була вишивка до “Брокару”. Знизу вона має техніку вирізування. Також ймовірно, що ця сорочка вишита нитками, які були запечені в хлібині. Це один зі способів фарбування ниток.
Чим фарбувати нитки? Їх замочували в лляній олії, а потім запікали в хлібині. Так нитки ставали жовтими. Ми не спілкувалися з бабусями, які самі фарбували нитки, вони вже купували їх. Але відомо, що раніше нитки фарбували натуральними барвниками рослинного та тваринного походження: листя горіха, кора дуба тощо.
У минулому столітті дівчата переважно вміли вишивати, тому могли прикрасити сорочку самостійно, але вишиті сорочки можна було й купити, замовити або обміняти.
У селі Підлісне бабуся згадувала про ярмарок, який був у їхньому селі. Дівчата з бідної родини вишивали сорочки і рушники, а потім продавали на ярмарку.
Сорочка — це річ, яку створювали надовго.
На відміну від сьогоднішнього дня, тоді в людей не було надміру одягу, адже давався він дуже важко. Одяг теж був розкішшю. Він дуже постраждав під час голоду, коли його обмінювали на їжу.
За словами Інни Тільнової, днями відвідувачка етнолабораторії принесла “льолю” — це дитяча вишита сорочка.
Ця вишиванка 1988 року. Вона вишита гладдю.
А цю сорочку два роки тому знайшли на смітнику учениці школи “КРОК”, викладачі ж принесли її до “Баби Єльки”.
Є в колекції “Баби Єльки” й чоловічі вишиті сорочки.
Всі ці сорочки можна побачити в етнолабораторії “Баба Єлька”.
Читайте також: "Я тут щасливий і не хочу повертатися". Як у Кропивницькому волонтерить німець (ФОТО)
Фото: Точка доступу
Головне сьогодні
