24 червня 2020, 09:00
В Устинівському районі 52-річний Ігор Александров створює з дерева авторські меблі, а також ікони, шахи, брелки, предмети побуту. Трохи більше, ніж за рік, що тут живе, створив близько 70 робіт. Майже усе роздарував. Каже, дрібні речі продавати соромиться, а робити солідніші поки не дозволяє здоров’я. Чоловік потребує вартісної операції, а нині кожен рух дається йому дуже важко. Втім, справу всього життя не полишає. Історію майстра з маленької Седнівки дізнавалася Точка доступу.
На Кіровоградщині Ігор Александров живе рік і три місяці. Прихистила його місцева жителька Галина. 35 років тому вони разом вчилися в Одесі. Потім зустрічалися ще кілька разів, а згодом на 20 довгих років зв’язок перервався. І от змученого і хворого Галина зустріла колишнього одногрупника біля власного двору:
Вчилися разом на малярів-штукатурів. Бачила востаннє його давно, років 20 тому в Одесі. Ігор пересилав мені дерев’яні вироби, я їх продавала, а потім купувала і привозила йому ліки. Як він мене знайшов в інтернеті і знову повернувся сюди – не розумію. Я йшла від мами. Бачу, на лавочці сидить людина – милиці, сумка і більш нічого, а вже ніч на вулиці. Із таким переломом, що ногу він не міг вже рухати ні туди, ні сюди. Темно, я не могла зрозуміти, хто це. Коли зайшли на терасу, то я вже побачила. Хоча перед тим мені сказали, що він помер від інсульту. Ніхто не знав, що він живий. Понад три роки він був мервим для усіх.
В Устинівський район з Донеччини Ігоря привезли військові. Там чоловік відбував покарання за скоєний злочин. Про фатальний день питати соромимося. Виручає Галина – трагедія сталася з необережності Ігоря. А від цього, як то кажуть, ніхто не застрахований. Бійці чоловіка планували довезти до Долинської. Там він мав сісти у потяг і поїхати на Одещину. Втім, вирішив вчинити інакше.
Я в нього питатися почала, чому саме сюди він приїхав. Ну, знайомі, то й знайомі, знайомих в мене пів світу. А він каже, що знав, що йому тут не відмовлять і на дорозі не залишать. Окрім мене в Ігоря немає нікого. Брат є, продав їхню квартиру в Одесі і зараз живе в Ростові-на-Дону. Він сказав мені, щоб я не дзвонила, не писала, не вимагала – ніхто йому нічого не поверне, ніхто нічого не дасть і нікому він не потрібен.
У Галині Ігор не помилився. Попри те, що має хвору матір, жінка почала опікуватися і ним. Останнім ділилися із постояльцем.
Ігор розповідав мені, що вміє майструвати. Але я не вірила, думала, то інші за нього робили, а він просто шукає допомоги. Мені Ігор сказав, що коли зможе сидіти чи ходити, обов’язково все поверне. І ніколи не лишу, каже, поки не вмру, так як ви мене не лишили. А потім, коли взяв в руки першу гілочку, почав вирізати, я зрозуміла, що він не збрехав.
Із лавки біля подвір’я Галини й почав роботу. Із неповторним орнаментом така не лише на вулиці, а й у селі одна.
Громіздкі речі мені важко робити. Єдине, ось зробив цю лавку. Думаю, скажуть люди, що майстер живе тут, а лавки пристойної немає. Мені допомагали, подавали, повертали, а я лише креслення поробив і керував, а потім робив оформлення – випалював потихеньку, - розповідає Ігор.
Галина скаржиться, що їсть майстер один раз на день. А працює, поки з ніг не впаде. Щоразу їй доводиться змушувати Ігоря лягати відпочивати:
З п’ятої, з о пів на шостої і до дев’ятої працює. Вчора майже об одинадцятій зайшов. По 14, по 15 годин сидить. Тільки ж він не може сидіти довго. Сів-встав, сів-встав. Зупиночку транспортну от він розмалював. Тягав звідси на інвалідній колясці каміння й цеглу – позакривали, позатуляли дірки там. Він старанний, роботящий. Вже й замовлення є в нього непогані. Але я поки не дозволяю великі речі робити. От вилікується – тоді.
Спеціально для своєї рятівниці майстер зробив ікону, але та віддала її у церкву.
Я віддала ту ікону в устинівську церкву, - розповідає Галина. Батюшка їхав, я його зупинила і віддала. Кажу, це зробила людина, яка колись оступилася. Якщо цій іконі не личить бути в церкві – комусь віддайте. І в бобринецькому храмі є його робота – розп’яття величезне. Віддали безкоштовно, хоча мені пропонували дві тисячі за цю роботу, а я не можу продавати. Це ж Бог, ну як його продати, - пояснює Галина.
Із деревом Ігор працює з дитинства. Каже, ця справа йому до душі, та й заробити добрі гроші майструванням можна:
Спробував майструвати ще в класі третьому. Тоді ще не розумів, яка є деревина, що різаки якісь є. Звичайним ножем почав колупати, потім закинув. А в шостому класі зіткнувся конкретно з різьбою – знайомий вмів. Почав навчатися по-тихеньку біля нього. В мене з першого разу виходило. Отак і пішло, і все життя займаюся. Це добра робота, від якої люди отримують задоволення. Як і має бути.
Нині обзавівся добрим інструментом – допомогла місцева влада. Однак, працювати на повну силу здоров’я не вистачає.
Впав два роки тому, отримав перелом шийки стегна. Грошей на операцію не було. Не можу толком ні стояти, ні ходити. Постійно воно болить, а гіпс ніяк не накладеш, треба лише міняти суглоб. А це для нас поки це гроші непідйомні, - розповідає чоловік.
Понад усе майстер мріє вилікуватися і повезти Галину на море. А ще зробити для неї альтанку, паркан та ворота з вигадливим орнаментом. Для села, яке стало йому рідним, планує робити дитячі майданчики, прикрашати зупинки та інші місця загального користування.
Замість післямови
Коли стаття була готова до друку, ми дізналися, що вже цього місяця кропивницькі лікарі чекають Ігоря для обстеження. Вони мають встановити остаточний діагноз і спланувати схему лікування. Є небайдужі, які взялися допомогти чоловікові коштами на операцію.
Автор: Лілія Кочерга
Читайте також: Над Інгулом живуть равлики: поблизу Кропивницького відкрили незвичну ферму (ФОТО)
Головне сьогодні
