10 грудня 2024, 09:16
У 18 років вона підписала контракт з ЗСУ, у 20 – вже управляє дронами на Харківському напрямку. Військова з Кіровоградщини Валерія Голик свідомо зробила вибір та вже два роки служить в ЗСУ.
З військовою Валерією Голик поспілкувалася журналістка Катерина Федченко.
“Були люди, які намагалися мене відмовити”
Валерія о 6-й ранку повернулася з чергування. Зараз вона служить поблизу Куп’янська. Вчиться керувати безпілотниками і заодно проходить практику в бойових умовах. Дівчині 20, свій шлях військової вона розпочала у 18. Це був її свідомий вибір.
Валерія Голик родом з невеликого села Троянка Голованівського району, що на Кіровоградщині. Там вона закінчила школу. Далі навчалася в Уманському аграрному ліцеї, потім працювала. Після початку повномасштабного вторгнення приїхала до батька, який жив поблизу Кропивницького. В обласному центрі влаштувалася на роботу, працювала в сфері обслуговування.
28 липня 2023 року дівчина підписала контракт із ЗСУ. Вона завжди мріяла про службу в армії, навіть намагалася вступити до військового університету, проте не склалося. На момент підписання контракту Валерії було 18 років:
Були люди, які мене намагалися відмовити. Але я хотіла служити і мені їхнє “не треба” зовсім не завадило. Батьки також спочатку намагалися заперечувати, проте згодом зрозуміли та прийняли рішення доньки.
Після підписання контракту Валерія Голик поїхала до навчального центру у Львівській області, щоб пройти курс молодого бійця, потім – до Великобританії. Говорить, що їй не сподобався досвід закордонних навчань, адже там, за її словами, не давали практичних навичок, які б знадобилися “на нулі”, переважно – фізична та теоретична підготовка за стандартами НАТО.
Після навчань потрапила в 61-у окрему механізовану степову бригаду. Проходила службу на Чернігівщині.
“Спочатку “сиділа на раціях” на радіостанції “Либідь”. Приймала доповіді та передавала на штаб батальйону. Їздила в окопи…”
Згодом її розподілили в медичну службу, через те, що в її трудовій книзі був запис про роботу санітаркою в одному з медзакладів. Валерія потрапила на службу під Авдіївку Донецької області. Говорить, що медична служба їй не подобалася, адже вона не мала відповідної освіти і не хотіла виконувати свою роботу абияк. Боялася, що брак знань може призвести до того, що вона не зможе надати кваліфікованої медичної допомоги в екстреній ситуації.
Військова отримала контузію внаслідок падіння керованої авіабомби. Після цього дівчина пішла у відпустку та пройшла тримісячний курс лікування у кропивницькому госпіталі. Після лікування подала документи про переведення на службу в іншу бригаду. Говорить, що для цього в неї були особисті причини. Вона не хотіла служити в тилу, а мріяла нести службу в одному з бойових підрозділів.
Так Валерія потрапила до 116-ї окремої механізованої бригади. Зараз вона вчиться керувати безпілотниками, паралельно “проходить практику” на Куп’янському напрямку в Харківській області.
Я мріяла керувати БПЛА з того часу, коли підписала контракт. На жаль, довгий час цю мрію не вдавалося втілити в життя. Зараз я вже потроху “літаю” сама, кидаємо по кацапах скиди, виїжджаю на позиції. Вчусь і вже виконую бойові завдання.
Серед побратимів Валерія наймолодша, тому, говорить, що переважно вони ставляться до неї як до доньки:
“Я прокидаюся, а вони мені готують каву, чай, пригощають цукерками. Піклуються та оберігають”.
Коли військовослужбовиця перевелася до нової бригади, тут відразу почали їй шукати окреме житло, аби дівчина мала змогу жити окремо від побратимів та була забезпечена хоча би елементарними побутовими умовами.
Валерія Голик ділиться історію про своє перше житло у селі поблизу Куп’янська:
Винаймала кімнату у місцевої бабусі. Проте вона вимагала від мене, щоб я поверталася додому у визначений час. Зрозуміло, що з об’єктивних причин я цього робити не могла. Врешті з’їхала від неї, а потім з’ясувалося, що коли росіяни окупували село, ця бабця перша їх зустрічала і пекла їм хліб.
Валерія говорить про те, що зіштовхується з певними труднощами під час служби. До прикладу, їй не видали жіночу форму та жіночу білизну, хоча за новими стандартами це мали би зробити:
“Всі дуже дивувалися, коли побачили, що мені видали чоловіче спіднє. Знаю, що десь у столиці офіцерки отримували жіночу форму, але, на жаль, тут такого немає”.
На фронті Валерія Голик має позивний Бетер. Спочатку їй дали позивний Адмін, бо вона допомагала налаштовувати телефони та комп’ютери, але цей позивний не прижився.
Валерія приїжджала додому у відпустку. Каже, що вдома їй важко, адже, на її думку, багатьом людям все одно, що в країні йде війна:
Ввечері виходиш на вулицю, а компанії п’ють за перемогу. Де ви її бачите? Хто переміг? Хлопці гинуть за вас, а ви тут п’єте за перемогу.
У дівчини залишилися проблеми зі здоров’ям після контузії. Потрібно робити операцію, але зараз цього Валерія зробити не може, відкладає “на потім”.
Після закінчення війни Валерія Голик хоче продовжити службу в армії:
Хочу відслужити цей контракт так, щоб я потім захотіла підписати ще один.
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Читайте також: Взяла росіянина в полон та стріляла з танка: історія молодшої сержантки Колібрі з Кіровоградщини
Головне сьогодні
