Не притулок, а місток: як "Дім милосердя" у Кропивницькому 15 років повертає людей з вулиці до самостійного життя

Андрій приїхав до "Дому милосердя" у важкому стані — за плечима роки наркотичної залежності. Разом з ним була мама — незряча жінка, яка на той момент десять років не бачила власного сина. Під час життя в “Домі милосердя” мамі Андрія повернули зір. Це стало для родини поштовхом. Андрій погодився поїхати на реабілітацію і пройшов її. Сьогодні в нього власна сім'я — дружина й діти.

Таких історій за 15 років роботи "Дому милосердя" назбиралося чимало, каже Володимир Лєбєдєв, який заснував і очолює притулок.

У Кропивницькому, як і будь якому іншому місті, завжди є люди, які залишаються без даху над головою, документів чи можливості попросити про допомогу. До повномасштабного вторгнення це переважно були бездомні, люди із залежностями та жертви домашнього насильства. Після лютого 2022-го список цих категорій розширився: у такій ситуації можуть опинитися й військові, які гублять документи та телефони, підлітки, чиї батьки на фронті або зникли безвісти, переселенці, які приїхали в місто ні з чим.

З будь-яким із цих запитів можна звернутися цілодобово на гарячу лінію "Дому милосердя" — +380 73 007 0078. Комусь потрібні продукти для родини, хтось повідомляє, що на кладовищі на Лелеківці кілька тижнів живе чоловік, якого треба забрати. На цей номер дзвонять усі, хто опинився в кризі без підтримки.

15 років "Дім милосердя" приймає ці дзвінки й щоразу вирішує, як допомогти конкретній людині. Це не те місце, де безпритульних лише годують і дають переночувати. За роки роботи тут напрацювали модель: як визначити реальну потребу людини, як допомогти настільки, щоб не сформувати залежність від притулку, і як повернути людину до самостійного життя.

Що таке "Дім милосердя" сьогодні

За 15 років притулок виріс із разових акцій допомоги до постійно діючого закладу з власними приміщеннями. Зараз у притулку три корпуси з ліжко-місцями.

Один — для маломобільних осіб, людей похилого віку та людей з інвалідністю, які потребують догляду або тимчасового розміщення до оформлення в будинок для літніх людей. Його відкрили цьогоріч — для придбання та облаштування приміщення Володимир Лєбєдєв продав один зі своїх вантажних фургонів.

Другий корпус спершу планували як притулок для постраждалих від домашнього насильства. Але фактично тут почали приймати переселенців і безпритульних: зараз серед мешканців їх приблизно порівну. Також в будинку є корпус, де є велика зона ванної кімнати, кухня, де готують їжу для нужденних, та склад.

Умови в корпусах, зі слів Володимира Лєбєдєва, доволі тісні: триярусні ліжка, кімнати, переобладнані з тих приміщень, які були в розпорядженні притулку. Розширення обмежують сусіди: команда планувала добудувати альтанку на території, але через їхні заперечення довелося зупинитися на меншому варіанті. Окремо від житлових корпусів працює пральня, але через рахунки за комунальні послуги тут запровадили графік: за кожним корпусом закріплені певні години для запису. Також є можливість помитися, підстригтися й переодягнутися — без ночівлі.

Як людина потрапляє в притулок

Здебільшого до "Дому милосердя" потрапляють двома шляхами: направляють екстрені служби (поліція, "швидка", пожежники) або людина приходить сама. Також команда може забрати того, хто не здатен пересуватися самостійно — так до притулку потрапив Олександр, який втратив обидві ноги.

Спочатку людину ідентифікують і дізнаються, якої саме допомоги вона потребує та чи хоче її отримати добровільно. Коли людині потрібно просто переночувати одну ніч, їй дають таку можливість без додаткових умов (серед таких гостей іноді трапляються військові у скрутному становищі).

В інших випадках, після душу, отримання чистого одягу та їжі, людині пояснюють правила проживання. Далі запитують, чи є в неї залежність. За потреби направляють у профільний реабілітаційний центр, допомагають із пошуком роботи або скеровують до лікарні. Людина вільна виходити у своїх справах або взагалі покинути заклад.

Після цього триває щось на кшталт випробувального терміну — місяць із проміжними контрольними точками. Якщо людина не робить жодних кроків для соціалізації, з нею проводять розмову і попереджають: якщо нічого не зміниться, доведеться піти. Це не покарання, а спосіб не дати звикнути до байдикування. Кожного новоприбулого фіксують на фото чи відео для звітності поліції. Якщо відвідувач, проти висвітлення своєї історії у соцмережах “Дому милосердя” то це бажання задовольняють.

Як модель зарекомендувала себе за 15 років роботи

Формальної статистики щодо кількості людей, які тут жили, "Дім милосердя" не веде. Натомість є непряме, але переконливе свідчення ефективності — впізнаваність. Поліція привозить сюди знайдених безпритульних, а кропивничани самі радять заклад людям у скруті.

За словами Володимира Лєбєдєва, він регулярно зустрічає колишніх мешканців, які соціалізувалися, працюють і будують життя далі:

“Валіка забрали з покинутої дачі близько трьох років тому майже нерухомим. Зараз він їздить на скутері, одружився і живе самостійним життям. Інший чоловік, Олександр, колись потрапив до притулку в скруті, а тепер живе в ньому вже четвертий рік як охоронець і повноцінний робітник команди”, — розповів Володимир.

На яких принципах тримається робота

У "Домі милосердя" немає універсального рецепта допомоги, але є кілька принципів, яких команда дотримується завжди.

Допомагають лише тим, хто звернувся сам

Найпомітніша відмінність цієї моделі від типової благодійності — тут не шукають підопічних і не нав'язують допомогу. Підтримку отримують тільки ті, хто звернувся сам, що формує рівноправні стосунки.

Місток, а не зона безпеки

Свобода поєднується з чіткими очікуваннями: людина повинна прогресувати — шукати роботу, відкладати гроші на оренду, — інакше їй пропонують піти. Той самий принцип співучасті лежить в основі всіх ініціатив: людина має брати участь і докладати зусиль до власного відновлення, щоб цінувати результат.

Розвиток на основі реальних потреб

Модель формувалася не за наперед прописаним планом, а через спостереження. Спочатку притулок просто годував людей. Потім команда зрозуміла, що видавати чистий одяг тим, хто не має змоги помитися, безглуздо, — і відкрила душову. Людина їла, милась і починала згадувати, що таке нормальне життя. Саме з цього виникла ідея розширити роботу до повноцінного нічного прийому.

Соціальна складова

Крім ночівлі, "Дім милосердя" закриває низку інших потреб: продукти на перший час, гроші на проїзд до роботи, допомогу з відновленням документів і базову медичну допомогу. За роки роботи тут напрацювали контакти із соцслужбами та лікарнями міста, тому притулок може направити людину за перевіреною адресою, а за потреби й оплатити візит до лікаря.

У притулку працює програма відновлення зору: людині, яка потребує корекції чи операції на очах, тут допомагають оплатити половину вартості лікування — решту вартості операції людина має профінансувати сама.

Ще один принцип — фінансова прозорість: замість готівки донорів просять купувати конкретні речі або оплачувати конкретні рахунки.

Хто тут працює і за які гроші

Штат “Дому милосердя” — це переважно волонтери, більшість із них віряни різних конфесій. Фінансово притулок тримається на пожертвах церковної спільноти та приватних донорів. Найважчий період — зима, коли рахунки за опалення зростають у рази.

За словами Володимира Лєбєдєва, у теплий період року — навесні, влітку та восени — утримання притулку обходиться приблизно у 80-100 тисяч гривень на місяць. Взимку, через опалення, ця сума зростає до 120-150 тисяч.

Половина вартості операції з відновлення зору, яку оплачує притулок, коштує 20-25 тисяч гривень. Лікування людини, яку знайшли на вулиці у важкому стані, в середньому обходиться у 20-30 тисяч гривень. 

Із міською владою взаємодіють переважно там, де в притулку немає повноважень: оформлення документів чи влаштування до будинків для літніх людей. З міжнародними організаціями співпраця обмежується наданням території для гуманітарних роздач — на постійну операційну взаємодію команді бракує часу. Більшість речей приносять самі містяни, а раз на місяць команда просить підтримати закриття комунальних і зарплатних витрат.

З якими викликами стикається притулок

У "Домі милосердя" не приховують меж своїх можливостей. Найочевидніша проблема — гроші. Притулок не може оплачувати дорогі медичні операції чи надавати продукти безлімітно. Команда час від часу організовує масштабні годування, на яке може прийти будь-хто, кому це потрібно: малозабезпечені родини, самотні літні люди з усього міста — не тільки мешканці притулку. У неділю на таке харчування приходить близько сотні людей, тоді як постійних мешканців — 20-25. 

Друга проблема — зловживання довірою. За словами Володимира Лєбєдєва, орієнтовно 10% людей намагаються скористатися допомогою нечесно. Однак впізнаваність закладу і фіксація прийому стали додатковим захистом від шахраїв — зазвичай вони швидко зникають, тільки-но розуміють, що про них дізнаються. Додатково в “Домі милосердя” працюють камери відеоспостереження та тривожна кнопка виклику поліції.

Що можна перейняти іншим громадам

На питання, що потрібно, щоб повторити модель "Дому милосердя" в іншій громаді, Володимир описав обов'язкові умови.

Необхідна особиста мотивація і досвід, близький до того, з чим стикаються підопічні, інакше ініціатива ризикує залишитися формальною. Важлива й готовність засновників особисто вкладати ресурси, а не розраховувати виключно на зовнішнє фінансування.

За словами Володимира, для старту не потрібен великий бюджет. Показовий приклад — його послідовник Денис з Дніпра, який почав власний притулок із 17 тисяч гривень: орендував будинок і почав приймати людей. Сьогодні його заклад виріс у великий притулок. Особисту мотивацію Дениса Володимир пояснює тим, що колись команда "Дому милосердя" врятувала його дружину, яка на той момент була проживала на вулиці. 

“Люди, які готові створити місце прихистку, повинні мати реалістичні очікування щодо підтримки ззовні”, — наголошує Володимир.

За 15 років він бачив, як інші організації в місті починали подібні проєкти, розраховуючи, що люди й гроші прийдуть самі собою. У більшості випадків це не спрацювало.

Тому в "Домі милосердя" давно відмовилися від масштабних публічних зборів на користь точкового закриття конкретних потреб.

Необхідна й глибока особиста залученість засновника в щоденну роботу та увага до емоційного стану команди. Не кожен волонтер витримує важкі історії й умови життя підопічних, тому склад команди періодично змінюється через емоційне виснаження. Саму ж модель варто формувати поступово, під реальні потреби громади, а роль місцевої влади має бути швидше допоміжною, ніж основною.

Читайте також: Без світла, газу і даху: будинок після пожежі на Ковалівці у Кропивницькому не відновлюють