11 січня 2022, 05:55
Від студентів до пенсіонерів. Більше сотні жителів Кіровоградщини щомісяця виїжджають на роботу за кордон. Від безробіття тікають і жителі міст, і сіл. Традиційно їдуть у Польщу, а ще у Чехію, Естонію, Латвію, Фінляндію, Німеччину, Нідерланди. Ще більше трудову міграцію активізував карантин. Деталі у матеріалі Точки доступу.
Ользі 42 роки. Вона мати трьох дітей. У Кропивницькому жінка працювала продавчинею, але відділ закрили, тож заробляти жінка поїхала за кордон. Близько місяця тому вона повернулася з Польщі. У місті Клобуцьк кропивничанка працювала на фабриці меблів.
Ми туди їздили на три місяці. Чоловік мій їхав вже третій раз, а я поїхала перший раз просто з ним за компанію, тому що мені без нього сумно, погано і для мене це була якась пригода – щось побачити нове, пізнати світ, — розповідає Ольга Вашека.
Жінка працювала майстринею з виготовлення меблів.
Це були крісла дуже дорогі, які з Польщі відправляли у Європу. Тут я отримувала 160 гривень за день, а в Польщі я отримувала близько тисячі гривень за день. Це мене підбадьорювало, – сміється вона.
За словами Ольги, єдиний мінус у роботі за кордоном, який вона побачила, – десять днів карантину. Тривалий час без роботи і спілкування жінці було нелегко.
Я знаю, деяким нашим людям там дуже важко, а мені там було добре. Я можу сказати, що це були найкращі три місяці в моєму житті. Коли я їхала в Польщу, я собі ставила таку мету – не любити її, а просто подивитися, як там. Але вона мене в себе закохала. Мені дуже сподобалися люди, природа…Нам пощастило з житлом… Я знаю, що бувають там погані умови проживання і буває важка робота, наприклад, – сортування сміття. А в нас була робота чистенька, добре збалансований робочий день, тож в мене лише приємні враження, – зазначає кропивничанка.
Із дітьми батьки щовечора виходили на зв’язок.
Ми кожен вечір були на зв’язку. Зараз інтернет дозволяє. Але в мене діти вже дорослі, в мене троє студентів, тому вони самостійні, – каже Ольга.
За неофіційною статистикою, близько двох сотень жителів Кіровоградщини щомісяця виїжджають на роботу за кордон, — розповідає представниця рекрутингового агентства Олена Маслова. За допомогою у працевлаштуванні до неї нині звертаються навіть 70-річні жінки, але таких на роботу не чекають, тому їм доводиться відмовляти.
Причому виїжджають від 18, одразу після школи, і до 60-65 років. Заробити на житло в Україні неможливо. На харчування, проживання ще при великому бажанні так, але купити житло – ні, — пояснює Олена Маслова.
За її словами, чим довше триває карантин, тим більше людей їдуть на заробітки. Піковими в плані трудової міграції також були 2014-2016 роки. А перед карантином людей виїжджало дуже мало.
Якось все було стабільно, нормально і була робота, і була зарплата. Всі якось десь працювали в Україні. З початком пандемії все повернулося назад – багато хто втратив роботу, багато хто втратив нормальний заробіток. Тому зараз знову наплив.
Традиційно працювати наші земляки їдуть у Польщу, а ще у Чехію, Естонію, Латвію, Фінляндію, Німеччину, Нідерланди.
Є люди, які знають, куди вони хочуть поїхати, а є такі, які просять нас підібрати щось підходяще по віку, по досвіду роботи. Із врахуванням певних проблем зі здоров’ям, алергії, приміром, бувають. Тоді ми вже рекомендуємо певну країну і певний напрямок роботи, – каже рекрутерка.
Вона додає, що люди стають вимогливішими до умов праці та рівня зарплат.
Щодо того, куди їдуть найчастіше, я хотіла б сказати, що це Польща, оскільки пів України працює в Польщі, але зараз люди стають більш вимогливими до заробітної плати, умов роботи, тому дуже добре себе зарекомендували Чехія, Естонія, Литва, Латвія, Фінляндія, Німеччина, Нідерланди. Але перший раз ми все одно рекомендуємо поїхати в Польщу, оскільки це – найшвидший і найдешевший варіант, щоб зрозуміти – заробітки для вас взагалі чи ні.
Якщо людина відчуває, що може миритися з відсутністю рідних, іншою мовою, тоді можна їхати ще далі.
Зараз дуже активно працює Англія. Це сільськогосподарські роботи. Це дуже добрий заробіток і, в принципі, ніяких особливих вимог, окрім фізичного здоров’я, немає, – додає Олена Маслова.
На роботу за кордон їдуть жителі міст і сіл Кіровоградщини – 50/50.
Зі ста відсотків 90 відсотків – це без кваліфікації люди, різноробочі. Тобто, хтось десь колись вивчився – продавець, бухгалтер, вчитель, юрист, але так себе і не реалізував, тому їдуть такі люди працювати різноробочими. Спеціалісти є, але це – десять відсотків. Це зварювальники, монтажники, будівельники, кровельщики, швеї дуже затребувані завжди, медперсонал, водії – це взагалі наша проблема, адже вони потрібні, але їх немає, – перераховує пані Олена.
Людина без кваліфікації за кордоном може претендувати мінімум на 800 доларів за місяць роботи. Із цієї зарплати заробітчани оплачують комунальні послуги і харчування. При цьому від 300 до 500 доларів вдається заощадити.
Мінімальна заробітна плата, яку пропонує та ж Польща, це 800 доларів. У гривневому еквіваленті це приблизно 20 тисяч гривень. Це мінімальна заробітна плата людини без кваліфікації, без досвіду роботи, без володіння мовою. Це завод, фабрика, склад якийсь – сортування, упаковка. Якщо спеціаліст хоч якийсь, або знає мову трохи, або має якийсь досвід роботи – то це вже 25-30 тисяч гривень. Я не знаю, де треба працювати в Україні, щоб отримувати 25 тисяч гривень. Ні в одному магазині, ні на одному заводі, ні на фабриці таких зарплат немає.
За словами Олени Маслової, до прикладу, у Фінляндії спеціалісту з досвідом роботи готові платити від 12-13 євро за годину. Згодом – 15-17. Але в основному туди їдуть на збір полуниці, малини, гороху. За один кілограм правлять один євро.
В день можна зібрати і 50 кілограмів і сто кілограмів – от вам заробіток – 50 євро в день, сто євро в день. В класний сезон, коли добрий врожай, можна зібрати сто кілограмів за день. У Фінляндію їдуть переважно вчителі, медсестри у яких 45-50 днів відпустки. От вони за 50 днів привозять в середньому півтори тисячі євро.
Аби поїхати працювати в сусідню Польщу, потрібно близько п’яти тисяч гривень. Чим віддаленіша країна – тим більше коштів знадобиться. В середньому треба приблизно десять тисяч гривень, аби отримати робочу візу, страховку, зробити тест на коронавірус. В цю суму входить і вартість квитка.
У середньому пів сотні людей на місяць їдуть тільки від нашої компанії. Буває 30, буває 20. На сьогодні це дуже багато. Із ста відсотків людей 60 їдуть другий, третій, четвертий і п’ятий рази. Із 40 відсотків, які лишилися, 20 відсотків зрозуміли, що не подужають таку роботу фізично, а ще 20 відсотків переконалися, що заробітки – це не для них. Тобто інша країна, інша мова, інший менталітет. Вони і хотіли б, але не можуть прижитися, – зазначає Олена Маслова.
Але є клієнти, які їздять на заробітки десяток років.
Вони змінюють країни, роботи. Попрацювали, два-три місяці побули вдома з сім’єю і знову їдуть. Це вже їхній спосіб життя. Є клієнти, які познайомилися за кордоном, одружилися, приїхали, купили квартиру. Знову поїхали, приїхали, купили машину. Зараз поїхали, сказали, що через рік повернуться і будуть планувати народження дитини.
Фізично тяжко за кордоном буде літнім людям, офісним працівникам. Морально – практично кожному.
В перший тиждень вам буде здаватися, що ви потрапили в пекло, – говорить Олена Маслова, – там інша мова, над вами керівництво, гуртожиток із абсолютно чужими людьми, роздягальня спільна, столова спільна. На другий тиждень людина починає звикати до нічних змін, до колективу, знаходить близьких по духу людей. Потім ви отримаєте першу зарплату, це десь пройде півтора місяці, і от, коли ви отримаєте зарплату, ситуація в ваших очах почне змінюватися на краще.
Часто українці скаржаться, що почуваються за кордоном меншовартісними, відчувають певну зверхність місцевих. Олена Маслова з власного досвіду говорить, що доля правди в таких спостереженнях є, але від кожної людини окремо залежить, як до неї ставитимуться.
Був такий період, коли виїжджав за кордон специфічний контингент, скажімо так. У всіх інших і тут все було добре. Тому виробилося таке ставлення. І, на жаль, наші люди і нині інколи поводяться неприйнятно. Вони можуть дозволити собі випити, вкрасти, обманути. Тому перший тиждень ставлення буде дуже насторожене, а вже через місяць, якщо ви поводитеся адекватно, спілкуєтеся, не порушуєте правила – до вас зовсім інше ставлення, таке ж, як до корінних жителів. Все залежить від людини.
В той час, коли є деяка упередженість щодо українців, на роботу воліють взяти саме їх, адже вони працюють найкраще.
За словами заступника директора обласного центру зайнятості Богдана Стояна, якщо людина хоче працевлаштуватися за кордоном, вона може піти кількома шляхами.
Найчастіше люди шукають через інтернет або через своїх знайомих роботодавця і виїжджають для роботи в певній країні на підставі відповідної візи. Також можна знайти роботу за кордоном за допомогою приватних агенцій зайнятості. Ці агенції обов’язково повинні мати ліцензію. На сьогодні ліцензії видає Міністерство економіки. До цього цим питанням займалися і Міністерство соціальної політики, і Державний центр зайнятості. Тому може бути три види цих ліцензій. Останнім часом ліцензії видаються безстроково, – говорить Богдан Стоян.
На Кіровоградщині близько 20 агентств, які мають ліцензію. Агентство обов'язково повинно заключити із клієнтом договір про надання послуг в двох екземплярах.
Це має бути договір про посередницькі послуги з працевлаштування, а не якісь інформаційні послуги, консультативна чи візова підтримка, а саме, що агентство бере на себе зобов'язання працевлаштувати людину. Клієнта мають ознайомити з умовами перебування в певній країні тощо, – підкреслює він.
Також працевлаштуватися за кордоном можна за сприяння Державної служби зайнятості. Така співпраця зараз налагоджена між Україною і Ізраїлем. На роботу чекають будівельників. Зарплата – близько 1700 доларів.
Не обов’язково мати диплом про наявність відповідної освіти, головне, щоб людина вміла виконувати будівельні роботи. Також обов'язковий медичний огляд. В Ізраїлі є кліматичні особливості – там дуже спекотно і людина має бути фізично здорова. Також у країни є серйозні вимоги до безпеки. Тому деяким потенційним працівникам можуть відмовити в оформленні робочої візи.
Приватні агенції, які надають послуги з працевлаштування за кордоном, щоквартально звітують до Державної служби зайнятості про кількість працевлаштованих. Але їхня звітність не зовсім відображає реальну картину, оскільки багато громадян виїжджають самостійно.
Експертні оцінки різні. Хтось каже, що мільйон українців працює за кордоном, хтось каже, що три мільйони українців. На жаль, немає точної цифри, яка стовідсотково б свідчила про кількість наших громадян за кордоном, – підкреслює Богдан Стоян.
Більше половини людей, які працювали за кордоном, туди повертаються. Ольга Вашека поки не знає, чи поїде знову. Переїхати жити в іншу країну навіть не думає. Каже, що любить свою батьківщину.
Ми коли з Польщі їхали, нас там всі полюбили працівники і запитували, чи приїдемо ми ще. Я не знаю, чи ми приїдемо, взагалі таке життя зараз в Україні, що, можливо, доведеться чоловікові їхати, то тоді вже і я з ним, звісно, але зараз я не хочу про це думати, я насолоджуюсь спілкуванням із сім’єю, з дітьми, друзями, – зізнається вона.
Попри позитивний досвід роботи не воліє жити за кордоном і Олена Маслова.
Я отримую задоволення від роботи за кордоном, але душа в мене тут, в Україні. Я повертаюся, плачу через наші дороги, маршрутки, бруд і відсутність контейнерів для сміття, але душею я тут спокійна. Там я б жити не хотіла, а от заробляти – так.
Олена Маслова певна, що поки в країні не стабілізується ситуація із коронавірусом, масова трудова міграція продовжуватиметься.
Поки не перестануть закриватися кафе, ресторани, ринки нічого не зміниться. Я от нещодавно пройшла по Центральному ринку, якщо до коронавірусу там були відкриті практично всі точки продажу, то зараз – половина. Відповідно, люди втратили робочі місця, їм доводиться їхати, кафе-ресторани теж закриваються, магазини закриваються... Щоразу, коли в Україні стабілізується ситуація – нормальні роботи, нормальні зарплати, немає війни, немає коронавірусу, немає якоїсь кризи фінансової – у нас менше і менше потік людей. Як тільки ми розуміємо, що, мабуть, пора зачинятися, оскільки дуже мало клієнтів, щось знову відбувається, – говорить вона.
За інформацією, здебільшого уродженці Кіровоградської області за кордоном працюють на будівництві, в сільськогосподарській сфері та у галузі переробної промисловості.
Читайте також: Чим запам'ятався 2021-й рік жителям Кропивницького
Фото обкладинки: Високий замок
Головне сьогодні
