Від військової служби до сімейної справи: як ветеран із дружиною відкрили “Фортецю” у Кропивницькому

Шаурма та піца завдовжки метр, шестикілограмові м’ясні дошки та бутерброди зі шпротами “як у дитинстві” — у кропивницькій “Фортеці” подружжя Дяченків — Артур та Олена, намагаються вигадувати страви, які запам’ятовуються. Для них цей заклад став не лише сімейним бізнесом. Артур майже 15 років служив у війську, а у 2022 році отримав тяжке поранення, дев’ять місяців лікувався, а після звільнення зі служби вклав частину виплат за поранення у нову справу. Олена ж привнесла у неї свій досвід роботи з дітьми, організації заходів і любов до креативу.

Журналістка “Доступ. Медіа” поспілкувалася з подружжям про те, як після років військової служби Артура та роботи Олени з дітьми вони взялися за спільну справу, відкрили “Фортецю” і почали експериментувати з меню. 

Поранення, лікування і повернення додому 

Кропивничанин Артур Дяченко розповів, що після навчання у військовому інституті у Львові та Військовій академії в Одесі отримав посаду командира взводу снайперів. Із 2014 року служба стала його основною роботою.

З Оленою вони були знайомі раніше, а згодом почали стосунки. Через службу Артура подружжю доводилося жити між різними містами, а Олена часто приїжджала до нього.

“Жити з військовим — це зовсім інше життя. Ти обираєш уже його, а не себе”, — розповідає Олена.

У 2022 році під час контрнаступальної операції на Херсонщині Артур отримав тяжке поранення внаслідок обстрілу російськими танками.

Після цього, каже чоловік, дев’ять місяців проходив лікування та переніс низку операцій. Поруч увесь цей час була Олена.

Після лікування Артур повернувся до навчання у Національному університеті оборони України, уже за два місяці отримав розпорядження повернутися до служби. Остаточно зі служби Артур звільнився у червні 2025 року за станом здоров’я.

Згодом частину виплат, які отримав після поранення, подружжя вирішило вкласти у власну справу.

“Це були виплати за поранення. Ці гроші зароблені кров’ю і потом”, — говорить він.

“От вийде — тоді повірю”

Певний час через службу Артура родина жила у різних містах — Києві, Чернівцях, Житомирі. Зрештою подружжя вирішило осісти у Кропивницькому. Олена розповідає, що постійні переїзди ставали дедалі складнішими, зокрема через навчання доньки та необхідність Артура продовжувати лікування після поранення.

На той час Олена працювала у приватній школі у Кропивницькому, займалася організацією заходів та роботою з дітьми. Коли поруч звільнилося приміщення, вона запропонувала чоловікові відкрити там власний заклад. Ідея відкриття власного бізнесу у них з’явилася ще до повномасштабного вторгнення.

“Ще у 2021 році ми приїхали до Львова і зайшли в один дуже атмосферний заклад. Артур тоді сказав: “Було б круто мати щось таке”. Я відповіла: “Так, було б непогано”. Тоді це була просто думка”, — пригадує Олена. 

Артур на той момент до пропозиції дружини поставився обережніше.

“Він казав: “Я піду зі служби, якщо розумітиму, що є справа, якою ми реально будемо займатися”. Я йому розказувала, що вийде. А він: “От вийде тоді, коли я побачу, що воно вийде.” Я хотіла йому довести, що нам не слабо. Так і вийшло”. — пригадує Олена.

Місце, де можна “перезавантажитися” 

Заклад почав працювати у 2025 році. Перші пів року основна робота лягла на Олену — Артур тоді ще служив. 

Для "Фортеці" облаштували літню терасу, яка захована від центральної вулиці та оточена зеленню. Подружжя каже, що саме така відокремленість їм сподобалася ще під час вибору приміщення. Для Артура та Олени було важливо, щоб людина могла не просто швидко поїсти, а хоча б ненадовго відволіктися від міської метушні.

“Люди приходять, сідають – а навколо зелень. Можна просто сісти й перезавантажитися”, — пояснює Олена.

Приміщення намагалися зробити максимально затишним і водночас витримати стилістику “Фортеці”.

Загалом в інтер’єрі закладу використали кам’яні елементи та військові прапори, а біля входу розмістили гармату.

Олена каже, що для неї було важливо не відмовлятися від роботи з дітьми, тож згодом на другому поверсі в приміщенні облаштували ігрову кімнату площею близько 70 квадратних метрів, а під час канікул там почали організовувати дитячий табір.

Олена пригадує подружжя, яке прийшло до “Фортеці” з двома дітьми. У розмові з’ясувалося, що батьки вже шість років не ходили удвох у кіно, бо не мали з ким залишити дітей. Тоді дітей залишили в ігровій кімнаті, а батьки нарешті змогли влаштувати собі побачення.

“Вони повернулися і кажуть: “У нас було справжнє побачення”. Для мене такі моменти теж важливі. Наша фішка — спокійні діти й щасливі батьки. Хочеться дарувати їм моменти, які вони запам’ятають”, — говорить Олена.

Про метрову піцу та шаурму

Однією з перших позицій у меню закладу стала метрова піца. Щоправда, спочатку до метра їй трохи не вистачало.

“На початку вона була 98 сантиметрів. Але 98 — це не те”, — жартує Артур.

Згодом довжину збільшили до 101 сантиметра. Для цього розробляли не лише приготування, а й доставку – коробок потрібного розміру було важко знайти. Спочатку піцу намагалися ділити між кількома коробками, але, кажуть, тоді зникав сам ефект метрової страви. Тож довелося шукати окрему упаковку.

З часом змінили й принцип замовлення. Нині одну метрову піцу можна сформувати з трьох різних смаків.

“Людина обирає три різні піци по 30 сантиметрів, платить за 90, а отримує 101”, — пояснює Олена.

За словами подружжя, саме метрова піца залишається однією з найпопулярніших великих позицій.

А після неї з’явилася нова ідея: якщо є метрова піца, чому б не зробити метрову шаурму.

Артур зізнається, що сам любить цю страву, але хотів, щоб їхній варіант відрізнявся від звичного фастфуду.

“Я сказав кухарю, що треба зробити так, щоб вона запам’ятовувалася. Не просто така, як у всіх. Нам потрібна своя фішка”, — розповідає він.

Основою шаурми стало м’ясо з мангалу. На одну метрову порцію, за словами подружжя, використовують три великих лаваші.

Її замовляють рідше, ніж піцу, здебільшого для компаній. Самі власники розповіли, що коли вперше приготували метрову шаурму для дегустації, з’їсти її повністю також не змогли.

Не всі ідеї у “Фортеці” пов’язані з розміром. Частину меню подружжя будує навколо знайомих смаків. Олена називає це їжею зі спогадів.

Так у меню з’явилася дошка “Своя” з простими продуктами, а серед них — бутерброди зі шпротами.

“Якщо ми любили ці бутерброди зі шпротами — це спогади. Новий рік, олів’є… Можна придумувати велосипед, але все одно іноді хочеться того, що було в дитинстві”, — пояснює вона.

За таким самим принципом виник великий хот-дог, який має жартівливу назву “Завали рот”. Є й щоденні обіди, страви для яких постійно змінюють. Олена пригадує, що одного дня лише на окрошку прийшла 81 людина.

Артур і Олена кажуть, що нові позиції часто народжуються з дискусій:

“Він як військова людина любить контроль, порядок, чіткість. Я люблю креативити. Дуже часто ми сперечаємося: я бачу так, він — інакше. Але в поєднанні воно працює”, — говорить Олена.

Так з’явилися і метрові м’ясні дошки. На одну з них можуть викладати близько 6,5 кілограма м’яса.

Чому “Фортеця”

Назву подружжя також шукало разом. Хотіли, щоб вона була короткою, легко запам’ятовувалася та водночас асоціювалася із захищеним, своїм простором.. За їхніми словами, одним із задумів було пов'язати його з історією Кропивницького, адже й сама будівля, де вони працюють, має свою історію. До цього додалася і військова складова життя родини.

Поки Артур служив, він нерідко приїжджав додому лише на кілька днів. Побачитися з ним хотіли друзі та знайомі, тож дім швидко перетворювався на місце постійних зустрічей.

У підсумку “Фортеця” стала для подружжя ще одним простором, де вони можуть збирати близьких і знайоммих, але вже не вдома.

При цьому Артур і Олена наголошують: вони не прагнули створювати ресторан. Для них важливішою була невимушена атмосфера — місце, куди людина може зайти навіть у спортивному костюмі, посидіти на терасі або прийти з дітьми.

“Не слабо” як сімейний принцип

Розповідаючи про нові страви, дитячу кімнату, оформлення закладу та інші ідеї, Олена кілька разів повторює фразу “нам не слабо”. Так подружжя жартома описує свій підхід: якщо з’являється незвична ідея, вони намагаються не відкладати її через сумніви, а перевірити, чи вдасться втілити.

Згодом ця фраза стала своєрідним девізом “Фортеці”. Водночас для Олени вона має й особисте значення. За її словами, особливого сенсу “нам не слабо” набуло після смерті її близького друга Євгена, з яким вона багато років працювала, волонтерила та організовувала заходи.

Коли у “Фортеці” облаштовували новий зал, Олена запропонувала розмалювати його стіни. Її друг любив графіті та свого часу також пропонував їй створювати нові розписи. Тому одного з намальованих у залі лицарів вона вирішила присвятити саме йому.

“Я зайшла в цей зал і зрозуміла, що він має бути розмальований. Спочатку думала просто про лицаря, бо це “Фортеця”. А потім вирішила: цей лицар буде оберігати нашу “Фортецю””, — розповідає Олена.

Поки без розширення, але з новими ідеями

Після звільнення зі служби Артур поступово звикає до нового для себе життя. Майже 15 років були пов’язані з військом, а тепер основною справою став сімейний бізнес.

Робота удвох, визнає подружжя, має свої особливості. Артур більше тяжіє до порядку й чіткості, тоді як Олена — до експериментів та нових ідей. Через різне бачення вони можуть сперечатися щодо меню чи роботи закладу, однак зрештою намагаються знаходити спільне рішення.

Одним з найбільших складнощів у роботі подружжя називає пошук персоналу. Водночас розширювати “Фортецю” найближчим часом вони не планують. Артур пояснює, що під час війни, відключень світла та з огляду на сезонність утримувати великі приміщення ризиковано. Тому зараз подружжя хоче зосередитися на тому, що вже має.

Натомість продовжують експериментувати з меню. Нові ідеї, розповідає Олена, нерідко з’являються просто під час тихих годин у закладі.

“Мені подобаються окремі моменти, коли в закладі нікого немає. Ми можемо просто посидіти й надихнутися. Я люблю сісти за стіл, взяти блокнот, щось позаписувати і придумати. Це не просто паб. Це місце стало атмосферним закладом, у якому втілилися і мрії Артура, і мої”, — говорить Олена.

Читайте також: Закладу в Кропивницькому не дозволили проводити музичні вечори: в міськраді пояснили заборону