29 вересня 2023, 14:55
“Жінок не приймаємо” – цю фразу командирка взводу з Кіровоградщини Поліна Кравченко чула неодноразово. Протягом кількох років поспіль вона намагалася вступити до військового вишу. Та, зрештою, поборола систему гендерної нерівності у закладах освіти для військових. Про тернистий та довгий шлях до своєї мети Поліна розповіла Точці доступу.
Поліні Кравченко 29 років. Вона народилася у Червоновершці Компаніївської громади. Там закінчила школу. Розповідає – військовою мріяла стати з дитинства.
Після закінчення школи Поліна вперше спробувала вступити до військової академії у Львові.
Згадує – відбір був серйозним, а вступна кампанія напруженою: потрібно було зібрати безліч документів, мати належну фізичну підготовку. Тоді вступати приїхали 16 дівчат, з них відібрали лише двох.
Міністерство оборони не потребувало багато дівчат, вступити було важко. Я пройшла всі етапи відбору. Втім, під час оголошення результатів, моє ім’я не назвали.
Поліна вирішила залишитися у Львові – планувала вступити наступного року. Тоді в академії була лише одна спеціальність, на яку могли вступати дівчата – культурологія.
Так, це військова спеціальність, але не бойова. Але насправді, тоді мені було байдуже. Для мене було важливим стати військовою.
Аби не гаяти рік, Поліна вступила до Національного інституту “Львівська політехніка”. Але, попри це, готувалася до вступу у військову академію – рік збирала документи, довідки у військкоматах, займалася спортом.
І в останній момент мені сказали, що набору дівчат в академії немає. Навіть на культурологію. Міноборони не потребувало жінок.
Після відмови Поліна поїхала вступати в Харківський університет повітряних сил. Там, розповідає, дівчат на навчання приймали. Втім, Поліну знову не відібрали.
Після невдалих спроб Поліна вирішила піти на військову кафедру в університеті, в якому вона навчалася. Але знову відмова – на спеціальність, яку дівчина обрала, не беруть жінок.
Тоді я остаточно вирішила, що, мабуть, це “не моє”.
Вже у 2017 році Поліну, яка навчалася на журналістку, запросили служити за контрактом на посаду прес-офіцерки в 56-ту Маріупольську бригаду.
Нарешті! Журналістика і військова справа – це те, що мені подобається.
Розповідає – посада передбачала офіцерське звання, якого вона не мала.
Моя вища освіта відповідала цій посаді. Знайомі казали, що я можу пройти 3-місячні курси та отримати звання молодшої лейтенантки. Я вивчилася на бойову спеціальність – навідниця. “Учебка” – чотири місяці. Мені запропонували піти в артилерію. Хоч дівчат і не брали, командир частини пішов мені назустріч. Але попередив – там немає умов для проживання жінок. Я сказала – нічого, мене все влаштовує. Але мені дали окрему кімнату в гуртожитку, я не жила з хлопцями в казармі. Тоді я була першою і єдиною дівчиною в історії навчального центру.
Розповідає – спочатку було незвично, а іноді й хлопці поводилися дивно:
Наприклад, я йду, а мені говорять “кіс-кіс”. Сприймали мене наче не серйозно. Місяць я працювала в штабі. Потім кажу – коли мене випустять? Я ж хочу навчатися, як усі. Викладач сказав – коли я вивчу технічні характеристики гармати. За кілька днів я йому їх розповіла і мене допустили до гармати. Навчання стало повноцінним. Після завершення я стала прес-офіцеркою в 56-й бригаді. Мене називали “прес-офіцеркою”, але я була просто навідниця гармати.
Поліна хотіла вступити у військову академію, аби мати можливість розвиватися і будувати кар’єру.
У 2018 році військова академія у Львові вперше розпочала набір на навчання на курсах лідерства офіцерського складу. Там Поліна могла б отримати звання молодшої лейтенантки за рік. Для вступу були умови – вища освіта, яку Поліна на той момент вже мала, фізична підготовка та бажання.
Тоді в Україні вперше жінкам дозволили займати бойові посади.
Я вирішила вступати – перевірила, чи точно я є в категорії абітурієнтів. Проконсультувалася з колегами, дзвонила в приймальну комісію. Усюди сказали, що чекають на мене. Приїхала, а мені кажуть: “Чого Ви приїхали? Цього року жінок не беруть”. Тоді я вирішила – ні! Я не піду. Аби мені сказали про це перед тим, як я подолала з Донецького напрямку сотні кілометрів попутками… Я ходила до заступників керівників Академії, показувала їм цей закон – “Дивіться, я маю право”, але мені відмовили.
Після того, як Поліна написала в соцмережах пост обурення, виник скандал:
Мені писали листи з Міністерства оборони, депутати, сама Академія. Всі щось “вирішували”, але для мене нічого не вирішилося.
В Академії пояснили, що вони не передбачили надання окремих умов для жінок – в них немає таких можливостей, хоч на той момент в Академії навчалися близько 200 курсанток.
Поліну так і не прийняли на навчання.
Я повністю розчарувалася. Вже наступного року в мене мав закінчуватися контракт.
Наступного року Поліна знову спробувала вступити та нарешті досягла своєї мети.
Розповідає – після вступу відкрилося “друге дихання”.
Я вступила на бойову спеціальність. Обрала піхоту.
Після закінчення навчання Поліна стала командиркою взводу.
Всі ці гендерні стереотипи, скандали про те, що жінка не може… Думаю, чому не може? Давайте спробуємо!. Я прийняла взвод.
З міркувань безпеки редакція не розкриватиме деталі щодо військової діяльності взводу. Зазначимо, що на початку повномасштабного вторгнення Росії, взвод під командуванням Поліни Кравченко брав участь в обороні Київщини.
За словами Поліни, вже будучи командиркою взводу, вона також стикалася із сексизмом та гендерними стереотипамищодо себе.
Спочатку мене не сприймали, наче я не була для них командиром. Але потім пояснила, що є субординація. Насправді, в моєму підпорядкуванні переважно люди до 30 років. Моя одногрупниця теж стала командиркою, але вона працює з дорослішими військовими. Її вони взагалі не сприймали.
На думку Поліни, в суспільстві та самій армії дійсно багато гендерних стереотипів.щодо жінок.
Я не знаю, скільки має пройти років, щоб ці стереотипи зникли. Є чоловіки, які ніколи не сприймуть жінок як рівних. Ми, дівчата, в академії вчилися набагато краще, більше старалися, щоб бути кращими. Але нас постійно недооцінювали. Були, звісно, і ті, хто підтримували.
За словами Поліни, в армії можуть помилятися як жінки, так і чоловіки.
Головне – це команда. Хтось обурюється: “Вона ж снаряд не може підняти!” Чоловік теж не завжди може самостійно його підняти. Чому, якщо чоловік допомагає чоловіку, то це нормально, а якщо мені, то я слабка?
Дев’ять місяців тому Поліна народила доньку – Соломію. Каже, що вже планує повернення на службу.
Матеріал підготовлено за підтримки Волинського прес-клубу
Читайте також: Жіночі імена у назвах вулиць Кропивницького
Головне сьогодні
