“Найголовніший виклик – знайти ціль і мотивацію” – військовий з Кіровоградщини про відновлення і повернення до цивільного життя (ВІДЕО)

Денис Скотніков – діючий військовослужбовець. На війні з російськими окупантами Денис втратив ногу. Наразі він готується розпочати цивільне життя у Кропивницькому. Проводить благодійні акції та збирає гроші на допомогу військовим. Про свою травму, виклики та мотивацію Денис розповів Точці доступу.

“Армія – це моє”

Денису – 27 років. Він уродженець Світловодська, що на Кіровоградщині. Згадує – до поранення активно займався спортом: любив бокс та тренування у тренажерній залі.

У 2017 році Денис розпочав службу в армії:

Відразу зрозумів, що армія – це моє, – згадує чоловік.

Під час строкової служби зрозумів, що хоче продовжити служити саме у третьому окремому полку спеціального призначення імені Князя Святослава Хороброго. 

Тож вже у 2021 році Денис підписав контракт на службу з 57-ю бригадою 42 батальйону, який тоді базувався у Кропивницькому.

Танковий снаряд відірвав ногу

Повномасштабну війну Денис зустрів на Луганщині. 

У селищі Трьохізбинка, що поблизу Щастя, військові, серед яких був і Денис, потрапили в оточення. Згадує – під час виходу з оточення, 22 березня 2022 року, в Рубіжному, отримав поранення, які розділили життя на “до” та “після”:

Тоді відбувся танковий та артилерійський обстріли.

Танковий снаряд відірвав Денису ногу, а міна пробила спину.

“Спочатку я мав жагу до помсти. Це було найбільшою мотивацією”

Денис розповідає, що після поранення досить швидко прийшов до форми, оскільки мав велике бажання повернутися на війну та помститися ворогу.

Вже за 5 місяців йому вдалося отримати перший протез. 

Згадує – після поранення звернувся до волонтерського фонду Protez Foundation. Саме вони допомогли Денису швидко отримати якісний протез. Протезування робили в США. 

Мене запросили в Америку, я був у першій групі на протезування. Ми прилетіли туди у п’ятницю ввечері, а вже в суботу зранку нам робили протезування, – згадує Денис.

Після поранення Дениса звільнили з армії. Втім, через те, що чоловік дуже хотів повернутися до військової служби, колишній командир батальйону запросив Дениса працювати інструктором.

Адже треба було навчати хлопців, аби зробити їх більш результативними.

Нині ж Денис продовжує службу на Запорізькому напрямку та чекає рішення військово-лікарської комісії – планує повертатися до цивільного життя. 

Коментуючи життя після поранення, Денис переконує: головне – це ставлення до ситуації:

Насамперед варто налаштовувати себе на те, що життя не закінчується. Як ти будеш себе мотивувати, так ти і будеш ходити на протезі. Зараз я бачу протезованих хлопців – хтось кульгає тощо… Є різні прийняття цього. Але треба налаштовувати себе на позитив. Звісно, у повсякденному житті, це заважає, але катастрофічного в цьому немає. Головне – знайти свого лікаря, протезиста. Протези, на мою думку, в нас теж роблять цілком гарні. В мене є протез українського виробництва, і він абсолютно нормальний. 

“Бажання помсти – це хибний шлях. Найголовніший виклик – знайти свою ціль і мотивацію”

Денис згадує – після поранення найбільше його мотивувала жага помсти, а зараз –  кохання. 

Я знав, що маю важке поранення – в мене немає колінного суглобу, і це заважатиме мені повернутися до тої роботи, яку я виконував до цього. Але я зміг це зробити. Я помстився, але після цього не отримав нічого. Ніякого задоволення – нічого… Треба було шукати нову ціль, нову мотивацію. Розумів, що потрібно жити далі, і налаштовуватися на краще. Бо якщо думати про погане, нічого не зміниться.

Переконує – найголовнішим викликом після поранення став пошук мети та мотивації в житті.

“Моя мотивація стоїть поруч зі мною”

Півтора роки Денис у стосунках із Кариною Малою. З дівчиною познайомився вже після протезування. Згадують знайомство:

“Лайкнув” в інстаграмі, запросив на каву. Мені дуже сподобалася його фотографія з Чикаго, з прапором України. Ми пішли в кав’ярню.

Каріна розповідає, що протеза не злякалась:

Ми пішли на перше побачення, Денис зняв протез і сказав: “Я сидітиму так, мені так зручніше”. Він просто поставив протез поряд. Та для мене це не було перешкодою, найголовніше – це людина, – розповідає дівчина.

Каріна ділиться – дуже переживає, коли Денис їде на позиції. Тому дивиться у відкритому доступі тренінги, лекції від психологів, які пояснюють, як правильно поводити себе, коли людина на передовій.

Важливо не завдавати йому та собі ще більшої шкоди, травми, не “давити”... Просто чекаю і прошу, щоб надіслав хоча б плюсик чи смайлик – я буду знати, що все добре. Буває, що чекаю зі сльозами, бо не можемо зв’язатися кілька днів.

“Після поранення життя не закінчується”

Зараз Денис також активно допомагає військовим, зокрема й тим, хто має поранення. А також збирає гроші на ремонт автівок для захисників.

Нещодавно Денис разом із Каріною влаштував у Кропивницькому благодійну акцію – спортивне тренування “Обмеженo-неoбмежені” для містян.

Переживав, що нічого не вийде, що ніхто не прийде… Але Каріна заспокоїла – все буде добре. Врешті ця акція вдалася.

Денис розповів, що першочерговою метою акції стало бажання підтримати військовослужбовців, які мають поранення. 

Я знаю, що Денис може мотивувати хлопців, які втратили на війні кінцівки. Він чудово може зрозуміти їхні болі та проблеми. Він може показати їм, що життя на цьому не закінчується, – розповідає Карина.

Також під час благодійного тренування військовий збирав гроші на ремонт автівки для батальйону свого батька, який також служить у ЗСУ та воює на одній із найгарячіших ділянок фронту.

Зараз Денис планує майбутнє, яке будуватиме разом із коханою. Деталей не каже, але переконує – плани грандіозні.

Хочеться сказати хлопцям, які втратили кінцівки – не здавайтеся! Це не вирок. А дівчатам бажаю сил, терпіння і наснаги, адже кохана жінка поряд – це крила для чоловіка. А цим хлопцям вони дуже потрібні.

Денис переконує – суспільство має бути готовим гідно зустріти військових, які повертаються з війни, відкидаючи негативні стереотипи:

Повага – це найголовніше. Судити всіх по вчинках якогось окремого військовослужбовця не варто.

Він впевнений, коли людина повертатиметься з фронту, із травмами або ж без, вона  бачитиме, що відбувається вдома. 

Показати, що військовий воював не просто так – це теж дуже дієва мотивація для нього.

Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.

Читайте також: Військовий з Кіровоградщини, який втратив ногу на війні, ходить піші марафони. Історія Володимира Букші

Фото: Точка доступу