Від початку великої війни працюють на користь армії у селі Хмельове на Кіровоградщині. "Джавелінка" – так назвали спільноту активісти – щодня смажить і пече наїдки для оборонців. Точка доступу вже розповідала про цей волонтерський осередок. Як організовують роботу та чим допомагають захисникам нині, читайте у матеріалі журналістки Лілії Кочерги.

Мотивує вдячність захисників 

Колишня восьмирічна школа вже три роки – волонтерський центр. Уроки тут проводили років 40, аж поки не звели нову будівлю. Нині волонтери тут готують домашню їжу для захисників. Працюють з 26 лютого 2022 року. Спочатку підтримували місцеву тероборону. Потім возили готові страви в придорожню кав'ярню, де безплатно годують військових. Згодом почали допомагати армійцям напряму. За щоденну працю мають низку подяк та пам’ятних шевронів. А ще більше – теплих слів на свою адресу. І це – найкраща мотивація працювати, – каже волонтер Олександр Мацуляк.

Перший альбом ось наш. Тут хлопці, як ви бачите, нам надсилали за нашу підтримку, підписували снаряди від нас.

У волонтерській спільноті – родичі захисників і просто небайдужі. Хтось чекає рідних з фронту, а хтось – з невідомості війни. Та попри особисті негаразди, мають сили підтримувати інших.

Їжу господині пакують у реторт-пакети – у такому вигляді її скидують з дронів на позиції у важкодоступних місцях. Пакети дбайливо підписують – що там та від кого, – розповідає Наталія Хатунцева. Трудиться разом з "Джавелінками" вже рік. Каже, що мало зараз охочих допомагати армії, а допомога й підтримка нашим захисникам потрібні. Тож вирішила, що прийшла її черга. Тим більше, що в армії нині обидва її сини.

Робимо каші, консерви, згущівку для хлопців, відправляємо посилки. Моєму сину Володимиру 29 років, воює зараз в Херсоні. Молодшому 22 роки, служить в Нацгвардії у Львові, по контракту лишився, – каже вона.

Племінник Людмили Куги боронить Харківщину. В армії вже третій рік.

Нашому Саші 32 роки. Допомагаємо, щоб скоріше настала перемога і щоб всі повернулися додому. 

Жінці болить, що люди звикають до війни і зібрати допомогу все важче.

"Дуже важко, ну, ми можемо їх теж зрозуміти – в кожного своє горе, але ж хочеться більшої допомоги, щоб ми могли більше нашим хлопцям передати, щоб кожен пиріжок з’їв чи ту кашу", – говорить, ледь стримуючи сльози.

Роками Галина Рябоконь працювала на шкільній кухні. Тоді готувала для дітей. Нині – для бійців. Скільки передали на фронт харчів – вже й не порахує.

Я не знаю, тонн, мабуть, 20-30, якщо не більше. У нас раз на тиждень каші готуються і робимо все, що можливо. Голубці от почали робити, теж в пакетах, засмажки робимо, намазки з сала з часничком. Рецепти придумуємо разом, десь в інтернеті дивимося. Хтось щось побачив –  і давайте, – каже Галина Рябоконь.

Працюють волонтери і під час відключень світла. Спеціально для цих потреб купили потужний генератор.

Немає своїх та чужих 

Гостинці для захисників, додає пані Галина, надсилають поштою в усі регіони України, інколи хлопці й самі заїжджають.

"На всі напрямки готуємо. Хто куди попросить. І Донецька, і Херсонська, і Луганська, Чернігівська, повсюдно… Вже навіть не перерахувати ці регіони".

Передають гостинці знайомим захисникам та тим, кого жодного разу не бачили. 

"У нас зараз нема – земляки-не земляки – всі наші хлопці.  Всі з України – це наші рідні захисники, які бережуть наш спокій, і їм велике дякую, низький уклін", – зазначає Людмила Куга.

Продуктами та донатами "джавелінкам" допомагають небайдужі з кількох населених пунктів громади. Дехто підтримує з перших днів, хтось доєднався нині. Найбільший запит сьогодні, каже Олександр Мацуляк, на випічку та продукти тривалого зберігання. До слова, з вартісним кухонним обладнанням волонтерам допоміг місцевий захисник Валерій Трофімець.

Допомагає українській армії й громадянин Туреччини, який займається сільським господарством на тутешніх землях. Систематично підтримує волонтерський гурт і місцева школа. 

" Нас уже знають хлопці та волонтери. До нас звертаються волонтери з усієї України й надсилають допомогу. Наприклад, волонтер із Харківщини передав рис і сухе молоко. Звертаються також із Запоріжжя, Тернополя, Львова та Одеси, повідомляють адреси хлопців, які потребують допомоги. Навіть командири бригад звертаються за підтримкою", –  каже Олександр Мацуляк.

За три роки активісти зібрали два фотоальбоми. Тут і робота, і зустрічі з військовими. До слова, і серед місцевих чимало захисників. Наступними, вірять, роздрукують фото святкування перемоги. Сподіваються, що і надалі матимуть підтримку небайдужих. Завжди потрібні продукти і гроші на оплату комунальних послуг – чимало електроенергії використовують духовки та автоклави. 

Якщо ви також бажаєте доєднатися до допомоги армії та "джавелінкам" – пишіть волонтеру Олександру Мацуляку. 

Читайте також: В окупації рятувала людей, у Кропивницькому створила центр допомоги: історія херсонки Наталії Голубєвої

Фото Олександра Козловського