«Мала, ти така смішна!» – погодьтесь, так собі комплімент, на одне зірване побачення… Але для Саші Крикун така оцінка, як прикладений на серце подорожник з наступним шугарінгом. Тому що бути смішною – її сьогоднішнє призначення.
8-го березня в ефірі святкового випуску «Розсміши коміка» студентка кіровоградського філфаку виграла 50 тисяч гривень. За лаштунками її підпримували учасники рідної кавеенівської команди. Заповідну касу Зеленського дівчина штурмує не вперше, для початку задовольнившись лише 10 тисячами. І сьогодні, у день офіційно вільний від серйозності, ми розмовляємо з нею про особливості роботи стендап-коміка.
- Питання нудне, аж до печії: з чого почалося твоє сценічне життя?
- На першому курсі була у складі нашої, філфаківської команди – маловідомої, загалом ми тоді лише один раз виступили, – «Панадол». Спроба була невдалою, і я загорілася бажанням виступити знову – краще, ніж першого разу… Бо інакше б не заспокоїлась. Почала вмовляти подружку організувати команду з двох чоловік. «Я не буду! Та як це удвох, давай хоча б ще мою подружку покличемо!» – «Ну, як ти свою зовеш, то я теж не проти ще одну дівчину привести». Ось так склався новий колектив, у складі якого грали вже чотири дівчини, – назвалися «Принцесами». З цього, власне, все і почалося, а коли погортати ще далі, то, мабуть, у цій якості я стартувала під час ефірів нашої дитячої телестудії «Кураж».
- «Ліга сміху» – проект, що ще не розжився на свою історію зіркових еталонів, але вже почали обмовлятися про відкриття… «Космічного гумору», як от у команди з Іллічівська «Сахара не надо», і також дуже специфічного, жіночого літературного гумору, що його демонструють дівчата з тріо «Разные». Тож що ж він за звір такий – жіночий літературний гумор? Чим різняться між собою власне жіночий та жіночий літературний гумор?
- Думаю, це – річ з визначеною орієнтацією на аудиторію. Якщо я читаю монолог зі сцени актової зали педуніверситету, – звісно, в ньому згадуватиметься Винниченко, якісь його літературні твори. А коли я стендаплю у клубі, то зачіпаю явища, що знайомі тамтешній публіці. Літературний гумор – завжди вишуканий, більш тонкий, з інтелектуальною складовою. Це коли звичайного висміювання недостатньо і напевне не обійдешся кумедно скривленою пичкою. Та й глядачі мають бути готовими сприйняти цей продукт. Суто для себе виділяю команду «Два капітани». Щоб писати такі тексти, передусім потрібно багато читати, мати сформований смак і розуміння ефектності його подачі. Чи помітили, вони є сильними акторами, але не виглядають експресивними?
Чоловічий гумор на шоу-майданчику – ніщо інше, як потік жартів, об’єднаних тематично. У жіночому ж маємо різкі хитання з холодного в гаряче: тут вона рюмсає, згодом підлещюється, нападає, принижує, стібається, як знає… І за градацією цих почуттів дуже цікаво спостерігати.
- Ти можеш пригадати свій найбільш вдалий жарт періоду факультетського КВК?
- Пам’ятаю, довго читала монолог про те, що ненавиджу дивитися, як хлопці плюються на вулиці. Там я обіграла таке, знаєте, трепетне і пафосне водночас ставлення до письменника-класика: «Хлопці, ну навіщо ви туди плюєтесь! Схаменіться: та цими ж вуличками гуляв колись Винниченко!..» Ну і далі додаю якісь детальки, розкручую тему… Ще був стендап, у якому я намагаюся переказати весь зміст «Війни і миру» в одному реченні, фокусуючись на історії кохання Наташі Ростової. Типу, «От раніше, щоб закохатися, потрібно було усього лише випадково зачепити рукавом своєї бальної сукні його мундир, потім перетворити свій будинок на прихисток для скалічених і вошивих, опісля мріючи поїхати за ним у заслання декабристів. А зараз?». Думала, не сприймуть. Але ні – аудиторія відреагувала жваво.
Свято-скрижаль Вікіпедія розповідає, що стендап, або сценічний монолог з зачіпанням аудиторії світові подарували не італійці, і навіть не французи, охочі до ярмарково балагурства, а британці. Пишні сери, втомившись від звичаїв вікторіанського двору, не гребували розвагою у клубах, де розважалися інші, значно бідніші статками й родоводом верстви. Так сформувався запит на гумор із широким колом обговорюваних явищ та вільною мовою, яка була б зрозумілою і гробареві з Іст-Сайту, і герцогові з високої кам’яниці у серці Лондону (авт.).
- Останнім ударом, що розколов холодне, майже беземоційне спостереження Володимира Зеленського та Євгена Кошевого за тобою на «Розсміши коміка», був жарт про звичку усамітнюватися, притуляючи до обличчя стрижений килим. Нібито, коли в тебе немає стосунків, ця штука непогано замінює щетинисту чоловічу щоку. Як народився цей дотеп?
- Навіть не знаю. Якщо чесно, коли ти самотня, подібні речі часто залітають до голови. Мені також подобається слухати стендапи знайомих хлопців – це дає дещо у розумінні чоловічої психології.
- А тобі подобається підслуховувати розмови хлопців про дівчат?
О, навіть дуже. Тим паче, що у моїй присутності вони роблять це без ніяких фільтрів та оглядань. І це нормально, якщо зважити на те, що я тривалий працюю у чоловічому колективі. Буває, мені дають оцінити чиїсь вхідні есемески: «Ти дивись, що вона мені пише, – якась маячня!» – «Та ні, нормальна дівчина, просто вдає із себе не ту, якою є!» Щоправда, і вони також мають право обговорювати хлопців, що залицяються до мене, інколи казати щось на кшталт: «Сашо, ти знаєш, ми його не приймаємо!».
- Який образ ти експлуатуєш на сцені?
- Їх кілька – для різних шоу-проектів та змагань, але на «Розсміши коміка» я грала таку собі перелякану дівчинку, яка на інерції загрузає в різноманітних траблах, і не завжди може дати собі з усім тим раду. Відповідно до задуму, хронічні проблеми з самоорганізацією мого персонажа підкреслює балетна пачка, натягнута згори футболки. Я тягаю цю фатинову спідницю майже скрізь на виступи – у нашому місті, ще десь по фестивалям. Притому випадкові затинання, випадання слів або частин речень з жарту на фоні сценічного мандражу, які докучають молодим артистам, у моєму випадку зовсім не шкодять… Ну, бо я – перелякана дівчинка.
- А як щодо репліки-врізки про спонсора: «А спонсором мого виступу є серветки із запахом горілки. Серветки із запахом горілки: відчуй тепло батькових рук!»? Як вона народилася?
- О, він мені тоді одразу після ефіру есемеску надіслав… Із моїм життям цей жарт, на щастя, ніяким чином не пов'язаний; свого батька я дуже люблю… Писала звичайно, як це буває: вигадую кілька жартів зараз, потім думаю, у якому порядку їх розташувати. Щось вирішую приберегти для іншого виступу.
- Надсилаючи добірку жартів або відео для участі у відомому телепроекті, не боїшся, що хтось поцупить твої ідеї для розкручування власноїшоу-кар’єри? Чи крали в тебе коли-небудь жарти?
В Україні жарти коміків як один із видів інтелектуальної власності здебільшого ніяк не захищаються. У стрічці Ютюбу я наштовхувалася на відео стендапів інших авторів, в яких звучав дуже схожий на мій гумор, проте і випадкові збіги можливі. Просто якесь влучне порівняння або кпина лежали на поверхні, на певні явища люди реагують подібно. А редакторам великих телепроектів я особисто довіряю, тому що всіх їх знаю. Поза конкурсними відборами стараюся рідше виставляти свої відео в мережі ще й тому, що значно менше людей слухатиме тебе десь наживо, якщо вже бачили ці монологи в Ютюбі.
- Окрім двох випадків участі в «Розсміши коміка» й виступів зі стендапамии по клубах, тобі вдається заробляти гумором? Приміром, в якості ведучої або співведучої на весіллі замість скрізь остогидло-однакового тамади?
- Не скажу, що багато їздила зі своїм гумором чи загалом виступала. Окремо запрошували почитати стендапи в кафе Олександрії та Знам’янки – на тому, власне, й все, хоча наша комік-група залюбки б взялась за проведення урочистих заходів та свят… У Кіровограді, на жаль, ще не сформовано такого запиту.
- Чи існує технологія написання гумору? Напевно, на натхнення у цій справі розраховувати не слід?
- Так, я придивляюся до тем, що ймовірно хвилюють людей зараз, переглядаю новини та свіжі меми в найпопулярніших соціальних мережах. На пабліки, де викладають відео стендапів, заходжу систематично. Проте не можна сказати, що вся ця інформація опрацьовується у якомусь жорсткому режимі, буквально, як робочі завдання.
- Відео яких зарубіжних стендаперів, окрім зірок російського «Comedy club», зазвичай тримаєш у себе в закладках?
- Моран, Біл Берман… Боюсь помилитися в прізвищах. Серед нас взагалі-то не заведено відстежувати нові записи Гаріка Бульдога Харламова, передусім орієнтуємося на західних артистів.
Через століття стендапери частенько зраджуватимуть спілкуванню із гостями клубів задля зйомок у павільйонах великих кіностудій. А ви б повірили? Едді Мерфі, Робін Уільямс та Вуді Аллен… Їхній акторський хист полірувся й переживав ломки апгрейдів не на спеціальних курсах, а у ході відкритого діалогу, з ризиками будь-якої миті бути навіть не освистаним, побитим.
До речі, класнючий фільм у жанрі байопіку про короля американського стенапу 50-60-их років Ленні Брюса можна знайти у доробку Боба Фосса, режисера-поставника «Кабаре» й «Весь цей джаз». Безжальна всевидючість крупного плану, побільшена чорно-білою плівкою, фіксує образ суспільства перехідного типу, що поступово переповзає з удаваного щастя будиночків передмістя вглиб густо заселених кварталів, де нізащо не дізнаєшся, хто кому дружина, коханка, шеф, боржник чи благодійник (авт.).
- Останім часом у монологах жінок-коміків вигулькує образ кота. Вони переносять на нього вину за зірвані побачення, стрілки на колготах, виповідають таємниці й скаржаться на диктаторські замашки мами. Збоку ці стосунки виглядають і справді дивними, особливо якщо врахувати загалом пофігіську вдачу усілякої домашньої муркоти. Адресація думок котові – це такий популярний тренд у стендапі, опрацювання мережевого мему про котиків, чи щось інше?
- Ой, ні… Ця фішка вже давно гуляє. Пам’ятаю, було: «Як відомо, після тридцяти із кожним новим хлопцем, який тебе кинув, у хаті з’являється ще один кіт». В мене вдома також мешкає кішка, і я написала про неї стендап, але там нічого не йшлося про самотність, комплекси, а порушувалась тема сімейної ієрархії. «От у нас найголовнішою є мама, другою за важливістю визнано кішку, а вже я іду за ними обома». Далі описувалася кішчин шовінізм щодо мене: як вона очевидно вважає мене тупою, зневажає, і гидливо шкіриться у відповідь на якусь мою дію, ну, і так далі… Я не хотіла розкручувати тему самотності, тому що інші дівчата занадто часто звертаються до неї. Час пробувати щось нове.
- Про що вже не модно жартувати?
Ну, от уже про котів після тридцяти років, селфі дівчат в Інстаграм, губки качечкою і таке інше. Все, пройшло… Якось написала монолог про популярні селфі дівчат із подарованими букетами. «Я не люблю букетів. Хлопче, ти за ці гроші краще щось путнє купи. У мене сльоза з очей зривається, коли подумки підраховую, скільки на цю п’ятдесяту можна було взяти балика». Якось так.
- Поділися своїм досвідом спілкування із зірками. Що ти для себе з’ясувала, спостерігаючи зблизька за Зеленським, Кошевим та іншими?
- На майданчику фотографувалася з усіма насамперед тому, що мене про це дуже просила мама… Так, із Зеленським, головним редактором Дніпровської «Ліги сміху», стендаперами, які пройшли, Сашою Шабаліною – вона в «Comedy Batl» брала участь, Наталією Гаріповою, котра двічі вигравала 50 тисяч, і «Одеськими мансами»… В дитинстві бачила їхні записи, навіть мріяти не могла, що колись стоятиму поруч з ними, і ось – це сталося! Було приємно відзначати, що вони звичайно, по-дружньому з нами розмовляли.
- Поради давали?
Радше зауваження чи коментарі, а в іншому – просто обговорювали побачені стендапи. Є чимало команд, які не пройшли відбору редакторами, і я вважаю, вони ще про це пошкодують. Наприклад, «Умка», «Міні-панки». За кадром залишається багато колективів з гарним матеріалом, але цього вони року розподілятимуться по регіональними лігам, чекаючи на новий сезон телепроекту.
- Ти можеш сказати про себе, що є незвичайною дівчиною, і своїми дотепними коментарями та оцінками трохи шокуєш співрозмовника?
- Думаю, в образі, що я його собі обрала для сцени, є щось від мене в повсякденні. Якщо під час читання монологу хтось із глядачів відверто мені заважає, можу трохи попустити, підкольнути, чи що… Але виключно, щоб розрядити обстановку, так би мовити, зам’яти епізод. І у ході педагогічної практики у школі теж – при цьому стараюся не підвищувати голосу. Натомість дуже люблю стібатися із хлопців, які не поступаються сидячим місцем у транспорті. Був випадок, коли хлопець поклав поруч себе пакетика – типу, для когось знайомого місце зайняв. Проїжджаю одну зупинку – наді мною, вчепившись у поруччя, розхитуються жінки, літні поміж них також є. Пакетик собі лежить, як на медогляді… Я вже думала, можливо, на наступній зупинці зайде нарешті його дівчина, чи хто там такий важливий, але ні! От ми їдемо, їдемо, як майже наприкінці шляху цей чувак зачовгав до виходу. «Ей, не спіши, - звертаюся до нього, – подаруй пакетикові ще трохи своєї уваги. Подивись: може його укачало всередину, тиск піднявся… Все нормально? Фух, як добре! Нарешті і я заспокоюсь».
Першими жінками, що стали до мікрофона, були вихідці з чорношкірих кварталів. Образ так званої мамочки – чорноротої бабери, що, трапляється, і хлопцям підморгує, – припав до душі тисячам глядачів. Окрім проблем інтеграції афроамериканців у суспільство, стенаперки ініціювали обговорення відношення до геїв та лесбійок, хворих на СНІД та ін.
Неперевершену Вуппі Голдберг у перелікові зірок стендапу я не бачила, але всі ознаки гумору готівкою вона демонструє у стрічках «Квіти лілові полів», «Джек-пострибун» і «Зроблено в Америці». Приємного перегляду (авт.).
- Поговорімо про страхи. Ти можеш візуалізувати образ Саші в майбутньому, якою б нізащо не хотіла стати?
- Єдине, чого я насправді боюся – бути гнітюче залежною від думок оточуючих про мою роботу. Чому я маю перейматися через коментарі? Якщо кожного разу замислюватися, а чи не подумає хтось, що, мабуть, я і в житті така – трохи тупенька й затуркана, не до кінця розпрощалася з дитинством – навряд вдасться реалізувати себе як артист. Для коміка це цілком природна річ – звичка сміятися над собою. Утім, питання «А ти і в житті така?» частенько надибує мене у не найзручніший момент: підходять люди на вулиці, у мережах в друзі додаються абсолютно невідомі досі дуже дорослі або діти…
- Ти читаєш критику про себе?
Так, звісно. Деякі випадки відкритих обговорень в неті незле розважають. «Ти така смішна!», – пише один, – «Не треба сміятися! Хіба ви не бачите: у дівчини горе!», – накривають його одразу. І от, набравшись всякого такого під зав’язок, я викладаю декілька своїх не сценічних фоток – без балетної пачки, зі звичайною зачіскою, там, де дійсно проглядається мій вік за паспортом, ну, і в обставинах, коли печалями аж ніяк не пахне. Новий запис у хроніці заголовила «Пост для тих, хто не знає, що таке образ!» Я не зазналася, не схопила зірочку, але вважаю, вся ця увага останнім часом не дуже виправдана.
- Як тестуються твої найсвіжіші монологи?
Першою читаю мамі. При цьому завжди запитую: «Ну як, не занадто? Можна ще перцю присипати чи годі?» Хлопці з команди знайомляться. Якось запропонувала форму розсилки з позначками-оцінками «Не смішно», «Так собі», «Смішно». Назад поверталися їхні висновки про побачене, якими я, до речі скористалася на шоу: для розгону читала не дуже смішні жарти.
- Ну, педагогом ти вже, напевно, не станеш?
- Зарано щось говорити, не думаю, що й з журналістикою у мене складеться… Але зараз – так, мала нагоду освоїтися у ролі вчителя під час практики у школі. І мені навіть сподобалося: кожного ранку в туалеті фоткала свої нові образи у діловому стилі. Я ж ще й такою можу бути.
За програмою випала тема «Речення з різними типами зв’язку» – от і тут знайшла застосування комічним заготовкам. На урок синтаксису принесла малюнок з печеними мафінами, і ми з учнями вправлялися у складанні речень за схемою. Наприклад: «Чи є сенс житти далі, якщо всі мафіни поїли». А одному хлопчику допомогла написати стендап про дівчат до святкування 8-го березня.
Біля входу у кафе на Сашу чекають хлопці з її команди. Для коротких нарад зазвичай зупиняються в «Джі-джі», неподалік «Зоряного»; на репетиції – у когось вдома. Щодо останнього – найсмачніше виходить у хлопця, мама якого готує випічку із різноманітною начинкою… Як-ніяк, п’ятниця, хороша погода. Для годиться розіграйте когось «білою спиною», й мерщій відпочивати.
Валентина Набока
