32-річного кропивничанина Андрія Непоменка, який був у полоні понад три роки, зустріли у Кропивницькому вчора, 3 липня. Окрім рідних, зустрічі з бійцем чекав його побратим Михайло Гандрабура. Андрій врятував йому життя під час пекельного обстрілу на Луганщині. Зустріч-сюрприз для захисника бачила кореспондентка Точки доступу Лілія Кочерга.
Чекали Андрія Непоменка на в’їзді у місто. Рідні, друзі та небайдужі були з прапорами, плакатами, квітами та хлібом.
Такі акції, каже кропивничанин Андрій Бурчак, єднають суспільство та показують захисникам: їх чекали, вони потрібні.
Я вперше на такій зустрічі. Хвилююся, щоб все пройшло добре. Це дуже важливо для моральної підтримки армійців.
Серед тих, хто зустрічав захисника – і ветеран війни з Кропивницького району Михайло Гандрабура. Андрій – не просто його побратим. Михайло завдячує йому життям.
Все життя жив у Клинцях, працював, потім пішов на війну. Там зустрів Андрія, який, дай Бог йому здоров’я, витягнув мене звідти, коли я був поранений. Це було під Луганськом, Борівське, Новотошківка. Там пекло було. Це було 9 березня 22-го року.
Андрій витягнув пораненого з поля бою та надав першу медичну допомогу.
"Я пам’ятаю лише, що він казав, що все добре. Я йому говорив, щоб забрав телефон, подзвонив жінці, бо телефон був на зарядці у штабі. Потім я пам’ятаю вже Лисичанськ та інші шпиталі. У мене, окрім руки, живіт і бік вирвані були, і нога вирвана, в мене права сторона вся поранена".
Всі ці роки, додає дружина Олена, чекали на Андрія, молилися за нього та тримали зв’язок з його матір’ю.
Я пам’ятаю голос його, він зателефонував і сказав, що мій чоловік дуже поранений, вони поклали його на машину й відправили в госпіталь. І всі ці роки я хотіла дуже побачили того, хто дзвонив.
Коли почалася велика війна, Андрій Непоменко одним із перших пішов у військкомат. Пройшовши АТО, був в особливому резерві. Точка доступу розповідала його історію у цьому матеріалі:
Шукала серед живих і мертвих: кропивничанка Валентина Непоменко дочекалася єдиного сина з полону
Боєць 57-мої бригади потрапив у полон близ Новотошківського на Луганщині. Мати шукала його серед живих і мертвих. Аж поки не побачила в російському пабліку на відео. В неволі син був понад три роки. І лише у травні 2025-го року його обміняли.
Поки чекала сина, мати бійця Валентина Непоменко влаштовувала акції на підтримку полонених і зниклих безвісти. Допомагала у пошуках іншим родинам.
Важко було, в 22-му були наче сліпі кошенята, 23-й… А тоді вже, звісно, трішки розібралися, куди стукати, куди йти і що робити. Нас багато, нас не подолати, у нас велика-велика родина, я всім дякую, хто прийшов, хто приїхав привітати Андрюшу, і здалеку приїхали. Міша ось – найкращий побратим.
Велелюдна зустріч стала для чоловіка сюрпризом. А те, що побратим вижив, каже, знав.
Коли побачив командира, він сказав, що всі, кого евакуювали, живі-здорові. Я ще тоді знав. Потім вже додому приїхав, у мами поцікавився, як там Міша, дочка мені його написала. Радий, що все добре.
Військовий капелан Володимир Шевченко каже, що найкраща реабілітація для тих, хто повернувся з полону – любов. А ще – терпіння, милосердя та вдячність за захист.
З точки зору церкви, з точки зору людяності, найперше, чим можна підтримати – це любов. Так сталося, що разом із Валентиною Непоменко ми разом молилися за Андрія. І Бог нас почув.
Плани на найближче майбутнє, ділиться захисник, створити сім’ю. Вишита сорочка на весілля у нього вже є. Андрію подарували її під час зустрічі.
Читайте також: Шукала серед живих і мертвих: кропивничанка Валентина Непоменко дочекалася єдиного сина з полону
Фото Олександра Козловського
Останні новини
