Вважаємо це своїм обов’язком: на Кіровоградщині в придорожній кав‘ярні безплатно годують військових

На Кіровоградщині у придорожній кав’ярні безплатно годують військових, які проїжджають повз. Власник закладу, вірменин за національністю, волонтерив і у 2014-му році. Повернувся до цієї справи від початку повномасштабного вторгнення. Продуктами та готовими харчами працівникам закладу допомагають жителі навколишніх населених пунктів. На згадку військові лишають волонтерам шеврони та прапори бригад. У благодійній кав’ярні побували журналісти Точки доступу.

Беріть, беріть, хлопці, їже. Найголовніше, щоб ви в нас були не голодні, – припрошує захисників волонтерка Марія Пустика.

Ті їдять жадібно і швидко, здається, навіть не жуючи. Від добавки відмовляються, кажуть – наїлися на три дні наперед. За кілька хвилин спустошивши тарілки, знову поспішають у дорогу. Із собою хлопці отримують пакунки з провіантом – вареники, голубці, сало, хліб, випічку, яблука, цукерки. На прощання вигукують: "Слава Україні, Героям слава!". Працівники кав'ярні проводжають їх гуртом. 

Власник цієї придорожньої кав’ярні – Артак Бесалян. Чоловік народився в Арменії. В Україні живе 35 років. Від початку великої війни спільно із дружиною Сільвією Маноян вирішили, що їхній борг – допомагати українським захисникам, адже Україна – їхня друга батьківщина. 

Пропозицію безплатно годувати воїнів, які їдуть повз їхній заклад, 24 лютого написали у фейсбуці. Інформація швидко набула розголосу. Особливо ефективно спрацювала "циганська пошта". Військові, які побували в закладі, переповідали про волонтерів своїм побратимам. Тож нині зупиняти на трасі військовий транспорт доводиться зрідка – хлопці і дівчата самі знають, що їх тут і нагодують, і дадуть харчів із собою в дорогу. 

Зупиняємо, але зараз дуже мало, вони всі знають. Зупиняються самі, їдять. Чай, кава, перше, друге – все даємо. Я і в 14-му році допомагав, і зараз. Наші добрі люди в свою чергу нам допомагають, пиріжки печуть – все. І ми на місці варимо, годуємо, – розповідає Артак Бесалян.

Було таке, що за три години волонтери нагодували майже пів тисячі військових, – додає дружина Артака Сільвія. Її 28-річний син теж боронить Україну. Днями вони із побратимами також заїжджали сюди, аби забрати на фронт автівку, на яку зібрали кошти їхні земляки. Тепер на столику в кав'ярні красується букет із білих троянд, який син подарував матері. 

Він народився в мене вже тут, в Україні, тож напів хохол, – жартує Сільвія, – тож нині захищає Україну. Але ми допомагаємо не тому, що в нас там син. Ми вважаємо, що, якщо живемо в Україні, це наш обов'язок. А на автівку нашим хлопчикам фермери допомогли гроші зібрати, люди прості допомогли, мер поклав гроші на цю машину, спасибі їм. Дев'яносто тисяч віддали. 

Сільвія розповідає, що до повномасштабної війни керувала окремою кав'ярнею. Але заклад був такого формату, що туди приходили не лише поїсти, а й розважитись, потанцювати. Жінка вирішила його тимчасово закрити, адже не зможе дивитися, коли у такий час люди розважатимуться. Тепер допомагає чоловікові у його закладі. Сільвія зізнається, що і вона, і інші волонтери настільки звикли годувати велику кількість людей, що, коли натовпу немає, їм сумно.

Буває по-різному. Буває 500, буває 300, буває 400, буває десять людей за день. Ми для всіх знайдемо місце – і для військових, і для цивільних. 

Сільвія говорить, що не впоралися б без допомоги небайдужих. Жителі Хмельового, Глодосів, Воронівки, Коробчиного, Новогригорівки, Смоліного готують вдома різноманітні смаколики і привозять у кав’ярню. Приносять і різноманітну консервацію, соки, компоти. Хоч і серед ночі доставлять, якщо є потреба. Навіть, коли не було світла, волонтери працювали, встановивши генератор. 

Допомагають і місцеві фермери. А перші страви готують працівники закладу. 

Годувати захисників працівникам кав’ярні також допомагають жителі навколишніх населених пунктів. Волонтерка Тетяна Пасічна показує, що у меню сьогодні.

Ось у нас корейська морквочка, голубчики, в мультиварці ми щойно підігрівали. Сьогодні також зробили салатик олів’є, каша, котлетки у нас до каші, млинці з різними начинками. І стегенця смажимо, і салати різні робимо, а найбільше вони полюбляють вареники. 

Наш волонтерський пункт знає майже весь фронт. Вони їдуть, кажуть одне одному, всі заїжджають, дякують. Дуже приємні, звісно, їхні відгуки. А особливо приємно, коли хлопці до нас повертаються, бачити, що вони живі і здорові, – говорить її колега Любов Климинчук і одягається потерпіше – йде на вулицю "перехоплювати" військовий транспорт.

Жінка додає, що сьогодні у кав’ярню привезли різні наїдки працівники колишньої дитячої стоматологічної поліклініки з Кропивницького, допомагають з літа і продуктами, і харчами.

Працівники кав'ярні та волонтери працюють у чотири зміни. Чи закінчилася робоча зміна, ніхто не зважає.

Був такий випадок, що ми стояли майже на порозі, вже зібралися, наче не було нікого. Коли під’їжджає машина – шість чоловік: "Дівчата, погодуйте". Питань немає. Ми всі повернулися, нагодували хлопців, дали з собою, – розповідає Тетяна Пасічна.

Марія Пустика говорить, що волонтерська робота у кав’ярні підтримує її морально. Так, у тилу, вона відчуває, що теж працює задля перемоги. 

У мене в самої зять на фронті, тож допомагаємо, чим можемо. В нас ще матушка є, яка допомагає, і сестра моя двоюрідна. Всі гуртуються. Ви знаєте, це такі емоції, коли приїжджаєш додому після зміни. Коли багато хлопців, коли ти дивишся в їхні очі, коли вони ту тарілочку тримають... Вони, буває, що по кілька днів гарячу їжу не їдять. Буває, що додому заходиш вже без ніг, як то кажуть, але все одно дуже приємно і знаєш, що ти потрібна. Ідеш з таким задоволенням звідси, що ви не уявляєте, як тут добре, яка тут атмосфера. 

Вона додає, що усіх, хто підтримує їхню волонтерську ініціативу, навіть, назвати не може, адже таких людей доволі багато. 

Я всіх людей навіть не знаю. От є, до прикладу, пара пенсіонерів, вони печуть багато і щотижня привозять. І хлопці дуже задоволені і дякують. Багато хто питає, чи можна заїхати на зворотньому шляху. 

На згадку українські захисники лишають у кав'ярні шеврони та прапори бригад. Одних шевронів вже понад півтори тисячі. Артак Бесалян показує перші три шеврони, з яких почалася колекція.

Перші три штуки подарували, в мене була рамка, я їх туди поставив. А тепер самі заходять, чіпляють, лишають на пам’ять.

У нас мета одна – якнайшвидше, щоб закінчилася війна і наші хлопці повернулися додому, до рідної хати живими і здоровими. Тому що, навіть, тих дівчат, які працюють тут з нами, чоловіки, брати, батьки зараз в ЗСУ, зяті – ну всі. Ми вважаємо, що ми всі – єдина сім’я і Україна обов’язково переможе, буде все добре, – говорить Тетяна Пасічна.

У кав’ярні планують годувати безплатно військових аж до перемоги. А на її честь обіцяють влаштувати чималий банкет.

Ми думали, що за два тижні все закінчиться, а так виходить довго, але ми будемо до кінця іти, бо ми не можемо зупинитися і дівчата не хочуть зупинятися, бо вони вже звикли, і ми звикли. А на перемогу всіх запросимо, поставимо столи просто біля кав’ярні колом і будемо святкувати! – каже Сільвія Маноян.