05 травня 2023, 11:45
“Я з позиції не повернусь”, – сказав військовий дружині під час їхньої останньої телефонної розмови. Чоловік мав рацію, а вихід на позицію 2 листопада 2022 року поблизу Первомайського на Донеччині став останнім. Телефон зафіксував останні миті життя свого власника: на відео – вибух, далі – темрява…
Журналісти Точки доступу розповідають історію життя та загибелі бійця 56-ї бригади Максима Хандусенка з Кропивницького. Без батька залишились двоє доньок-двійнят Марійка та Софійка, без чоловіка – дружина, без сина – мама…
Дружина загиблого Олена Корнілова викладає на стіл модель машинки, шеврон та срібний ланцюжок – всі речі, які були в її чоловіка в момент загибелі, і які їй повернули лише згодом. Останні матеріальні спогади про кохану людину. Машинку він хотів подарувати донечці, яка поділяла татове захоплення автівками.
Максим та Олена познайомились у Шостаківці, де на той час жила та працювала на залізниці жінка. Він приїхав у складі ремонтної бригади в залізничне ДЕПО. Молоді люди довго придивлялись одне до одного, у Олени вже був син від першого шлюбу, та врешті-решт почали зустрічатися. Згодом, вирішили одружитися.
... Весілля влаштували невеличке. Зібралися лише найрідніші: батьки, Оленин син Сашко та товариш із дружиною. Розписалися, поїхали на “Хутір Надія” та зробили гарні фото на пам’ять. Пізніше – святкова вечеря. Максим сам прикрашав страви. Він любив та вмів готувати…
Максим любив дітей та дуже чекав на появу доньки чи синочка. УЗД показала двійню.
... Вони народилися передчасно. Марійка та Софійка. Ім’я для Софійки обирав тато, для Марійки – братик Сашко. Вони були крихітними, але міцно трималися за життя. Дівчатка провели місяць в реанімації, де їх провідували тато та мама.
Мама ще не могла розрізнити де Марійка, де Софійка, зате тато міг! Він навіть пов’язав їм на руки ниточки, щоб інші знали: Марійці – жовту, Софійці – блакитну. Жовто-блакитні татові донечки…
Через місяць Олену з дівчатками виписали з лікарні. Родині було тяжко фінансово та морально. Борг за лікування виплачували два роки. Щоб забезпечити родину, Максим поїхав на заробітки до Польщі. Мріяли переїхати з села до міста.
... Квіти всюди – у будинку більше ста вазонів, на подвір’ї – сотні рослин. Спільне захоплення Олени та Максима. У квітах знаходили розраду, відпочивали душею…
У той непростий час родині допомагали волонтери. Коли дівчатка підросли й стало трішки легше, Максим з Оленою самі почали волонтерити: допомагали дітям з інвалідністю, співпрацювали з місцевим громадським об’єднанням “Серце матері”. Згодом почали допомагати друзям-військовим.
... Подружжя сідало в машину і їхало на передову, до друзів, знайомих, туди, де була потрібна їхня допомога. Про “відрядження” ніхто не знав, навіть найближчі родичі. Дівчаток віддавали бабусям, а самі говорили, що їдуть по справах…
Згодом заснували власну волонтерську спільноту - “Марія та Софія. Волонтери Кропивницького”.
Максим мріяв купити бус – велику машину, щоб туди поміщалося багато речей, необхідних на наших позиціях…
Максим та Олена з дітьми купили частину будинку в Кропивницькому. Почали робити ремонт.
... Максим все робив сам. Будь-які будівельні роботи. Йому допомагав Сашко. Встигли облаштувати лише дві кімнати. Коли йшов на фронт, давав настанови сину: “Отримай доступ до робіт із 1000 Вт (у хлопця хист до роботи з електрообладнанням), отримай водійське посвідчення та закінчи технікум”. Хлопець зараз закінчує навчання, всі інші настанови вже виконав…
У червні 2022 року Максиму Хандусенку прийшла повістка. Чоловік раніше служив в армії на контракті, тож відразу потрапив під Піски Донецької області. Кожного дня телефонував додому. Перебував на гарячих позиціях.
... Він понад усе хотів провести своїх дівчаток до першого класу. Придбав нові штани та сорочку. Не відпустили у відпустку…
... У соцмережах прийшло повідомлення від побратимів чоловіка, що Максим загинув від мінно-вибухової травми… Далі було пекло. Говорили, що тіло досі на позиції і винести його звідти неможливо…
Олена розповідає, що їй довелося пройти через багато болісних та важких моментів, пов’язаних із поверненням тіла чоловіка та його особистих речей, із з’ясуванням обставин загибелі Максима та призначенням дітям пенсій. Проте, ці факти можна буде розголошувати лише після закінчення війни.
Після похорону жінці хтось прислав поштою альбом із фото її чоловіка. Тут він із побратимами, усміхнений. Останні дві сторінки – фото мертвого Максима. Хто зробив альбом і для чого його прислали їй, Олена не знає.
Зараз жінка живе дітьми, пам’яттю про чоловіка, та допомогою “своїм” хлопцям. Жінка хоче більше допомагати дітям з інвалідністю та багатодітним сім’ям, адже, говорить, у них знаходить розраду. Також хоче присвятити час донькам, бо за 6 років волонтерства вони мало бачили маму. Проте, війна не відпускає і “своїх” хлопців вона не покине… Нещодавно Олена отримала нагороду від волонтерів Закарпаття “Золоте серце України”.
... На Далекосхідному кладовищі тиша. Вітер тріпоче десятки синьо-жовтих стягів на могилах українських воїнів.
До Максима приходить побратим, лягає поруч з могилою на землю та говорить… Розповідає другові новини, ділиться потаємним.
До Максима приходить Олена та його дівчатка. Вони знають, що тата більше немає, вони знають, що тато загинув на війні, вони знають, що їхній тато герой…
Вічна пам’ять всім, чиє життя забрали російські окупанти...
Читайте також: Без батьків та в чужій області: як на Кіровоградщині живуть сироти та позбавлені опіки діти-переселенці
Головне сьогодні
