10 липня 2014, 09:03
Дев’ятого червня 1961 року Володя Чухрій, десятикласник із села Глодоси (Кіровоградщина), повертаючись із колгоспного поля, де він допомагав матері сапати буряки, раптом побачив над головою степового орла, який «пікірував», тримаючи в дзьобі впольованого ховрашка. Хлопець нагнувся за грудкою, щоб кинути нею у птаха — і несподівано… провалився в землю. Грунт осипався, і перед очима Володі, наче в казці, відкрився скарб: ланцюжки, рештки зброї, стремена, фрагменти посуду, обривки тканини…
Саме цим днем датується історія відкриття знаменитого «Голодоського скарбу».
«Володя Чухрій поніс скарб додому, склав у решето й заховав у погребу під діжкою з квашениною. А в школі розповів про знахідку вчителеві. Той вислухав і порадив написати листа в Кіровоград, директору обласного історико-краєзнавчого музею. Володя так і зробив, але поки лист ішов до адресата, події у Глодосах почали розгортатися майже за законами детективу. Чутка про скарб швидко поширилася, і зрозуміло, що чимало цікавих і собі кинулося на берег Сухого Ташлика — а раптом щось іще залишилося в землі?!
Довідався про знахідку й дільничий міліціонер капітан Солодєєв. Прийшов до Чухріїв — і батько Володі, з’ясувавши, що скарб потрапив на «тимчасове зберігання» у льох, передав його служителеві порядку; мовляв, той знає, що в таких випадках слід робити.
А тим часом почав «працювати» Володин лист. Директор музею О. Ноземцева, отримавши сенсаційну звістку, вирушила на місце події, в Глодоси. Проте скарб несподівано зник. Довелося їхати до першого секретаря Хмелівського райкому партії Чередника, який — своєю чергою — звернувся по допомогу до КДБ. Володимир Миколайович Чухрій пам’ятає, що обласне управління цієї спецслужби тоді очолював полковник Калюжний, земляк, сам родом із Глодос. Приїхали до дільничого додому, але той розвів руками: звідки мені було знати, що то скарб, а не якісь бляшки? Залишив на подвір’ї, а діти, бавлячись, десь порозтягували.
Допомогла техніка. Коли солдат із металошукачем у руці сів перепочити під хатою, де жив капітан Солодєєв, пролунав «писк» — прилад подав сигнал. Відірвали дошку під дахом, і звідти витягли загорнутий у холошу старих ватяних штанів той самий «глодоський скарб». Настала розв’язка: знахідка Володі Чухрія перекочувала в Київ; археологи цілий місяць вивчали річковий берег; про скарб написали дослідження. Що ж до капітана Солодєєва, то було слідство і був суд — дільничий отримав п’ять років».
Так описує цю історію професор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко в статті «Золоте диво з-під Глодос».
***
Скіфські кургани, якими усіяна Кіровоградська область, нерідко називають пірамідами степу. Якщо проводити аналогію з єгипетськими, то відштовхуватися варто не лише від архітектурної схожості й прямого застосування (у перекладі з давньогрецької курган означає могила). Схожість полягає ще й у тому, що і усипальниці фараонів і могили скіфських царів завжди приваблювали до себе авантюристів, шукачів пригод і любителів легкої наживи. Причому, як у древні часи, так і в сучасні. Дивуватися цьому не варто: ті, й інші, якщо й не були вщент наповненими дорогоцінностями, все ж нерідко радували «дослідників» цікавими, себто — цінними знахідками. І було б необачним, як на мою думку, вважати, що скіфські скарбниці чимось поступалися єгипетським. Навіть ті крихти про які відомо офіційно, наштовхують, можливо, на протилежну думку.
Судіть самі. Говорячи, про багатства північноафриканських царьків, ми в основному спираємося на єдиний аргумент — гробницю Тутанхамона. Її британському археологу Картеру в 20-х роках минулого століття вдалося відшукати майже непограбованою. Відповідно й припущення, а скільки всього могло бути в інших усипальницях, більш значимих і величніших?
***
Повернімося до скіфських курганів. Жодного непограбованого археологам відшукати не вдалося. І все ж кожний із них навіть у сплюндрованому вигляді таїть чимало сюрпризів і нерідко дарує цікаві знахідки. Далеко ходити не треба. Ділюся власним досвідом.
Наприкінці 80-х років довелося працювати на розкопках так званої Малої Тернової могили. Ущент пограбованої ще в незапам’ятні часи. Відшукати дорогоцінний метал здавалося неймовірним, та все ж… Нагородою кропіткої праці стала золота бляшка, прикраса кінської збруї. Її вага всього сімдесят грамів, однак страхова ціна, зважаючи на історичну й художню цінність, становила півмільйона доларів. Відповідно й запитання: чим поживилися розкрадачі? Так уже складається, що в цьому аспекті грабіжникам щастить більше, ніж науковцям.
Нерідко від археологів довелося чути, що золото можна відшукати майже в кожному скіфському кургані. От тільки сам процес дослідження надзвичайно дорогий і можливі знахідки не окупають затрат. До того ж, офіційна наука не особливо заохочує подібні дослідження. Бо, за сучасною методикою дослідження, від величного степового пам’ятника в результаті нічого не лишається, окрім голого степу.
Звісно, для авантюристів подібні нюанси не є перепоною. В погоні за «мерзенним металом» вони не гребують нічим. Згадайте, як наприкінці минулого на початку нинішнього століть кіровоградська вчена громадськість била на сполох через розриті могили. Озброєні найсучаснішою технікою «чорні археологи» сплюндрували десятки (можливо, й сотні) древніх могил. Ходили чутки, що фінансував таку роботу знаний і впливовий на той час місцевий бізнесмен і політик. Тобто, людина, яка гроші на вітер не кидатиме, відповідно, прибуток виправдовував затрати.
***
Найвизначнішими знахідками скіфського періоду на території нашої області вважаються Мельгунівський і вищезгаданий Глодоський скарби. Про них вже багато написано, тому нагадаю коротко.
Мельгунівський курган (інакше — Лита могила). «Розкопаний у вересні 1763 року біля с. Копані Знам'янського району Кіровоградської області. Роботи проведені за вказівкою генерала-губернатора Новоросійської губернії О. Мельгунова. Додатково досліджувався В. Ястребовим у 1892 та Н. Бокій у 1989.
В кургані знайдено низку золотих прикрас та оздоб меча, які зберігаються в Ермітажі. На глибині 2-х м. під кам'яними плитами знайдені залізний акінак із окутим золотом руків'ям та вкритими золотою платівкою дерев'яними піхвами, прикрашеними зображеннями фантастичних тварин у передньосхідному стилі, срібні деталі від ассирійського палацевого табурету, золота діадема, 17 масивних золотих платівок з зображенням орла з петлями на звороті, платівки з зображеннями мавп, птахів, бронзова застібка з голівками левів на кінцівках, 40 бронзових наконечників стріл та інше. Прикраси і зброя в скіфо-урартському стилі». («Вікіпедія»).
Глодоський скарб — комплекс знахідок, що були виявлені 1961 на правому березі р. Сухий Ташлик (притока Південного Бугу), поблизу с. Глодоси Новоукраїнського району Кіровоградської облобласті. Скарб складався з золотих і срібних виробів. Золоті вироби: нагрудні прикраси (ланцюг з медальйонами візант. походження), браслети, персні, сережки, оздоби пояса, дорогоцінні обладунки шаблі й кинджала, кінської збруї — заг. вагою 2,583 кг; вироби із срібла (срібний посуд тощо) вагою 1,026 кг. Деякі знахідки оздоблені вставками з напівдорогоцінного каміння. Серед кінського спорядження є золоті штамповані оздоби зі спіралеподібними завитками, характерними для ювелірного мистецтва Сходу.
Єгипетські фараони нервово перевертаються у саркофагах. Тим паче, що обидві знахідки не поступаються містичною складовою. Щоб уберегти розкопаний курган від грабіжників, адже Мельгунову вдалося дослідити лише незначну частину, його зрівняли з землею. І лише через тридцять років досліднику Володимиру Ястребову після тривалих пошуків майже випадково вдалося на нього натрапити знову.
***
Однозначно містичною можна вважати історію зі знахідкою століття – пектораллю. Її в 1971 році розкопав у сусідній з Кіровоградською Дніпропетровській області академік Борис Мозолевський.
Про пектораль та історію її знайдення написано чимало. Борис Мозолевський присвятив їй кілька наукових робіт, зокрема й монографію «Товста могила» — за назвою кургану, який, без перебільшення, подарував йому світову славу. Тож до перипетій наукових досліджень повертатися не варто.
Є в історії Товстої могили своя загадка, щось містичне. Адже знамениту пектораль могли знайти ще наприкінці ХІХ століття. Саме тоді селянин із Кам'янки Афанасій Бабенко розпочав власні пошуки скарбу скіфів. А про те, що він є в Товстій могилі, йому підказав… сон.
У книзі В. Гошкевича «Клады и древности Херсонской губернии», виданій 1903 року, читаємо такі рядки (цитую мовою оригіналу): «В степи крестьян д. Каменки, вправо от дороги к евр. кол. Ново-Подольск, есть могила «Толстая». Каменскому крестьянину Афанасию Бабенко приснилось, что в того могиле есть клад. Бабенко поверил сну и раскопал могилу; нашел в ней человеческий скелет, а при нем железную саблю и 27 медных стрел. Одну из этих стрел каменский волостной писарь Ф.И.Солянка прислал в Херсонский музей».
Гошкевич скептично ставився до шукачів скарбу. У названій праці він описав чимало легенд, пов'язаних із начебто схованим у землі золотом і подальшим розграбуванням могил. Більшість із них, намагається довести автор, — вигадка, а самих шукачів називає душевнохворими людьми. Але диму без вогню не буває. І епізод із Товстою могилою є тому підтвердженням.
Нині важко сказати, чому Афанасієві Бабенку не вдалося доритися до скіфського золота. Можливо, не зовсім повірив у провидіння, подароване сном, або щось таки й знайшов. А може, сила, що охороняла останній притулок скіфського вождя, виявилася сильнішою? Борис Мозолевський стверджує: розкрадачам, щоб дістатися знахідки століття, не вистачило якихось десяти сантиметрів. У монографії «Скіфський степ» він пише: «Я знайшов її, розчищаючи долівку підземелля 21 червня 1971 року о 14 годині 30 хвилин. Моя фантазія виявилася надто убогою, щоб уявити собі щось подібне до розкопок. Я впевнений, що не тільки моя. Тепер, коли все позаду, легше повірити в містику, аніж у те, що грабіжники справді могли недогледіти такий скарб: варто було їм простягнути руку ще на десять сантиметрів — і пектораль для людства назавжди була б втрачена…»
Та все ж є підстави припустити, що Афанасій Бабенко не лишився з порожніми руками. В енциклопедичній довідці про знахідки в Товстій могилі йдеться: «Під насипом (висота 8,6 м, діаметр 70 м) виявлено два поховання (одне пограбоване) скіфських вельмож зі слугами й кіньми, зброєю, металевий і глиняний посуд і понад 600 золотих прикрас. Особливо цінні — меч у золотом окутих піхвах, золота пектораль, оздоблена майстерними скульптурними зображеннями сцен із життя скіфів та анімалістичними сценами. Товста могила – важливе джерело з історії скіфського суспільства. Знахідки зберігаються в Музеї історичних цінностей України (Київ)». Тобто непограбованим із двох поховань лишилося одне, а про те, що могло бути в іншому, лишається тільки здогадуватися. Навряд чи селянин з Кам'янки став би афішувати найцінніші знахідки.
Про Товсту могилу існує ще одна легенда, уже нашого часу. Під час уже згадуваних розкопок Малої Тернової могили керівник експедиції Валентин Єлісєєв розповів кілька байок із життя знаменитих археологів сучасності. Чи правдиві вони, судити важко. Але…
Згідно з однією із них, Мозолевський знайшов пектораль лише завдяки щасливому випадку. Йому, як і стародавнім грабіжникам, дістатися до неї не вистачило кількох сантиметрів. Начебто основні розкопки на місці кургану вже було завершено, експедиція збиралася виїжджати. Очікуючи автомобіль, дівчинка-студентка, копирсалася ножем у землі і несподівано наткнулася на пектораль…
Коли я навчався в Кіровоградському педінституті, Мозолевський кілька разів приїжджав на різноманітні форуми й читав лекції судентам-історикам. Про розкопки розповідав мало. В основному декламував вірші. Якось після однієї з таких лекцій я запитав його про подробиці виявлення знахідки століття. Провідний скіфолог нічого не відповів, суворо насупив брови й пішов геть...
Головне сьогодні
