Волонтерські ініціативи в Україні відіграють критично важливу роль, особливо під час війни. Вони забезпечують військових необхідним спорядженням, допомагають переселенцям, підтримують родини загиблих і поранених. Однак головний виклик для волонтерських організацій – це нестабільне фінансування. Щоб волонтерські ініціативи могли продовжувати свою діяльність, потрібні стабільні фінансові механізми, які не залежать від коливань донатів.
Спільно з черкаським медіа “18000” “Точка доступу” досліджує, як волонтерські ініціативи шукають нові моделі сталого фінансування для допомоги ЗСУ. У цьому матеріалі ми розповідаємо про досвід Кіровоградщини — зокрема, про майстерню “Шалена швейка” в Помічній, яка перетворилася на соціальне підприємство, — а також про ситуацію в Черкасах, де волонтери стикаються зі зменшенням пожертв і змушені трансформувати свою діяльність.
У місті Помічна на Кіровоградщині звичайна швейна майстерня перетворилася на спосіб допомагати тилові. Під звуки машинок тут створюють речі, які рятують життя на передовій.
Саме так працює майстерня “Шалена швейка” — приклад соціального підприємництва, яке не просто збирає донати, а самостійно генерує гроші для підтримки військових.
Ініціатива виросла з діяльності волонтерської організації “Волонтерра”, яка з перших днів повномасштабного вторгнення допомагає ЗСУ. Спочатку тут шили адаптивну білизну для шпиталів і фліски для бійців. Проте з часом команда зіткнулася з новим викликом — донатів ставало дедалі менше, а потреби на фронті лише зростали. Це поставило під загрозу саму можливість допомагати.
"Ми розуміли, що не можемо залежати лише від доброчинців. Донати скорочуються, а потреби — навпаки, ростуть. Звісно, ми хотіли створити щось, що дозволить нам самостійно заробляти гроші на допомогу військовим", — розповідає Валентина Коротка, менеджерка соціального підприємства "Шалена швейка".
Частину речей — як-от термобілизну й форму — передають на фронт, інші, зокрема футболки та шопери з принтами й вишивкою, продають. Виручені гроші витрачають на нову тканину та матеріали, щоб знову шити для військових.
“Фактично, це замкнутий цикл. Ми працюємо постійно, а не лише коли є донати. Виготовили — продали — купили тканину — знову виготовили. Це і є механізм”, — пояснює Валентина.
Скорочення обсягів пожертв — не лише локальна тенденція. З такою самою проблемою зіштовхнулися й у Черкасах. Там волонтери постійно шукають інші моделі підтримки армії. Це ще раз підтверджує: традиційного донатингу вже недостатньо, тож волонтерські ініціативи вимушено трансформуються, щоб вижити та продовжувати допомагати.
Як розповідає В’ячеслав Скічко з волонтерської ініціативи “Наш батальйон”, зараз надходження скоротилися у 25–30 разів. У 2022 році вони могли зібрати 10 тис. євро за два дні — тепер такий збір триває місяцями, і не завжди вдається його завершити.
“Ми збираємо зараз на 20 дронів — це вже триває другий місяць. Донатів від фізичних осіб майже немає, тягнемо на підтримці компаній”, — пояснює волонтер.
Через це довелось фактично відмовитися від ситуативної допомоги – “Наш батальйон” був змушений залишити тільки регулярну підтримку визначеним кільком підрозділам, яким завжди допомагає.
Схожу ситуацію описує Іванна Дубова з ГО “Центр допомоги армії”. Вона підтверджує, що кількість донатів сильно зменшилась. Причому не лише від українців, а й людей з-за кордону, хоча раніше організація тісно співпрацювала із закордонними партнерами.
“Коли ми виставляли пост, наприклад, про потребу зібрати 150 тисяч, він міг закритися за день чи два. Зараз цю ж суму зібрати дуже складно. Бувало таке, що на це йшли 1-1,5 місяця. Дуже важко зараз”, — ділиться волонтерка.
Зараз волонтерам доводиться постійно шукати нові можливості для збору коштів, що забирає багато часу та ресурсів. Один із найпростіших — це організація благодійних розіграшів, коли за донат людина може отримати якийсь подарунок. Це мотивує людей долучатися і так волонтерам вдається зібрати кошти швидше. З іншого боку — подібні активності сприяють тому, що частина суспільства перестає допомагати закривати звичайні збори, адже краще притримати кошти для тих, за які можна щось отримати.
“Є люди, які постійно долучаються донатом. Щомісяця надсилають певну суму. У нас немає такого, що ми написали про збір і всі скинулись на нього. Донатять майже одні й ті самі. І ось ця історія з розіграшами, подарунками — вона розслабила людей. Ми тому і не робили ніколи такі розіграші чи чогось подібного, що перетворює допомогу хлопцям, які нас боронять, у якийсь цирк. Ми такого не хочемо”, – каже В’ячеслав Скічко.
Ідея створити соціальне підприємство виникла не одразу. Валентина Коротка розповідає, що ще до заснування майстерні команда “Волонтерра” зосереджувалась виключно на допомозі фронту. Усі сили йшли на пошив термобілизни, флісок, футболок — і часу на розвиток було обмаль.
“Ми не думали про підприємство. У пріоритеті було: допомога — і все”, — згадує вона.
Та згодом волонтерки почали співпрацю з Кіровоградською обласною організацією “Асоціація сприяння самоорганізації населення”. Вони неодноразово наголошували: ресурсна спроможність волонтерських центрів залежить від здатності самостійно себе підтримувати. Тож заохочували до створення соціального підприємства.
Першим кроком стала адвокаційна кампанія. За мінігрант команда організувала серію зустрічей у Помічнянській громаді, де пояснювали, що таке соціальне підприємництво, як воно працює і чому це важливо для громади.
Наступним кроком стала участь у конкурсі грантів у 2024 році. Валентина подала заявку на закупівлю професійної вишивальної машинки за понад 100 тисяч — і виграла. Завдяки цьому “Шалену швейку” — волонтерську майстерню, що діяла з 2022 року, — перетворили на соціальне підприємство. Зараз у майстерні також є дві звичайні швейні машинки, на яких шиють футболки, шопери, термобілизну, форму, балаклави.
“Я не сподівалась, що ми виграємо. Коли прийшла відповідь, що схвалили нашу заявку — це був шок. Ми зрозуміли: якщо є така довіра, значить, треба працювати”, — каже вона.
Щоб легалізувати свою діяльність і мати змогу офіційно укладати угоди на виготовлення продукції, Валентина зареєструвала ФОП. Так майстерня отримала можливість працювати як соціальне підприємство — з прозорим обліком, можливістю платити податки та приймати замовлення від громад, організацій і бізнесу.
Розташовується майстерня у приміщенні музичної школи у Помічній — міська рада дозволила волонтеркам там працювати безкоштовно. Нині в майстерні працюють чотири швачки, більшість із них пенсіонерки або жінки з основною роботою.
Перше замовлення на брендовані шопери надійшли від Помічнянської міської ради.
“Це було пошиття 20 брендованих шоперів. Тоді ми змогли за рахунок зароблених грошей закупити 50 метрів тканини, щоб пошити одяг для військових”, – пригадує Валентина.
Одяг шиють для всіх військових, які звертаються із запитом. Часто запити надходять у волонтерський чат, через знайомих, або просто від військових, яких зустрічають на вокзалі. Команда записує контакти, дізнається про потреби — і шиє під замовлення.
“Ми можемо людину навіть не бачити, не знати. Просто отримуємо повідомлення з проханням. У нас немає чужих — усі свої”, — говорить Валентина.
Вона розповідає, що одного разу до них звернувся захисник із Вінницького госпіталю — це була пізня осінь, і він приїхав лише у футболці, без теплого одягу. Через апарат на руці він не міг одягнути звичайні речі, тож для нього майстерня перешивала фліску та робила куртку з урахуванням його зручності.
Зараз, за її словами, такі запити точкові, не масові. Майстерня не забезпечує великі партії для шпиталів, але готова адаптувати, перешити й допрацювати одяг для конкретних людей.
За три роки в майстерні пошили понад 100 комплектів одягу, частину з яких саме за виручені від продажів гроші. В один комплект входить: футболка, фліска, білизна, панама шапка та ватник.
Собівартість однієї футболки — 150 грн, фліски — 320 грн, батника — 220 грн, панами — 40 грн, пончо-дощовика — 200 грн. Наразі закупівля матеріалів переважно іде за гроші, зароблені на продажах, а також через точкові благодійні перекази.
“У нас усе чітко розраховано: скільки коштує тканина, скільки часу треба на пошиття, яка ціна продажу. Це допомагає не витрачати зайвого — і бути впевненими, що кожна гривня працює”, — пояснює менеджерка "Шаленої швейки" Валентина Коротка.
У планах — розширити команду та займатися вишивкою шевронів, друком патріотичних футболок.
“Для жінок це не просто робота. Це відчуття, що ти теж потрібна. Що твоя праця — важлива. Що кожен фліс чи футболка — це вклад у перемогу”, — додає Валентина.
Як розповідає пані Валентина, наразі ж працюють за інерцією — виконують невеликі замовлення з того, що мають. Також продають вироби на місцевих ярмарках, а ще хочуть відшити вишивки, які вже готові в дизайні.
“Мріємо про новий ноутбук і хороший прасувальний прес — дівчата свої вже “спалили”. Але поки що збираємо кошти поступово”, — каже жінка.
Шопери “Шаленої швейки” можна придбати в магазині “Studia Dekorplus” в центрі міста Помічна. За словами Валентини Короткої, завдяки доходу від продажів майстерня тепер може покрити частину своїх витрат:
“Тепер можемо закуповувати нитки, шпульки, деталі до машинок — не чекаючи донатів. Якщо потрібна фурнітура, плата, тканина — просто плануємо й купуємо. Це дозволяє працювати більш стабільно. Хоч до повної стабільності ще довгий шлях”.
Перехід до соціального підприємництва дає волонтерам більше можливостей, переконана Алла Волошина, очільниця Кіровоградської обласної організації “Асоціація сприяння самоорганізації населення”. Її команда підтримує волонтерські центри Кіровоградщини ще з 2022 року.
“Сталий фінансовий механізм — це про економічну самозарадність і незалежність в ухваленні рішень. Він дозволяє волонтерам працювати ефективніше й довше, без постійної прив’язаності до донатів”, — пояснює вона.
Волонтерські ініціативи справді змінюються, зазначає пані Алла. Донати зменшуються, міжнародна допомога — теж. Натомість волонтерські проєкти стають системнішими: формуються громадські організації, з’являється структура, цілі, партнерства.
Саме в Кіровоградській області, за її словами, побачили потенціал переходу до соціального підприємництва:
“Ми помітили, що багато волонтерських центрів на Кіровоградщині виробляють продукцію. Це й стало поштовхом для розвитку напрямку. Спочатку підтримували — тепер допомагаємо створювати бізнес-моделі”.
Нині команда реалізує Програму підтримки волонтерських центрів і має такі напрямки допомоги:
“Соціальне підприємництво – непростий, але унікальний і дуже дієвий інструмент. Він містить у собі як економічну, так і соціальну складову. Волонтерським центрам він цікавий тим, що дозволяє залучати більшу кількість людей до своєї діяльності через створення робочих місць та швидко “закривати” запити про допомогу, які надходять. Громада ж натомість має можливість не тільки долучитися до доброї справи, а й заробити гроші для забезпечення свого життя”, – зазначає Алла Волошина.
Світлана Соломаха, директорка департаменту економічного розвитку Кіровоградської ОВА, зазначає: соціальні підприємства можуть забезпечити стабільність під час війни не тільки волонтерам, а й допомогти громадам вирішити нагальні потреби.
“Це не лише про соціальну функцію, а й про економічну вигоду: люди отримують роботу, громади — розвиток”, — додає посадовиця.
Водночас вона зауважує: соціальні підприємства в Україні не мають окремої юридичної категорії, не обліковуються за КВЕДами, але їхній внесок у громади — відчутний.
“На початку повномасштабного вторгнення саме швейні майстерні стали відповіддю на запити фронту — шили форму, фліски, термобілизну. Це приклад, як підприємництво, волонтерство і соціальна складова можуть поєднуватися”, — каже вона.
1. Нестабільне фінансування і “латання дірок”. На старті діяльності майстерня також стикалася з браком коштів: тканина закінчувалась, фурнітура купувалась з останніх донатів, а іноді й з власних кишень. Щоб закрити ці потреби, організовували благодійні лотереї — продавали квитки, збирали гроші на тканину, після чого дівчата могли пошити партію футболок, флісок або або інший сезонний одяг для військових.
“Лотереї, пожертви, допомога майстринь — усе це йшло на те, щоб ми могли просто дотягнути до наступного дня. Іноді достатньо було назбирати на дві футболки, але це вже був результат”, — каже Валентина Коротка.
2. Відчуття виснаження і пошук балансу. Перехід до формалізованої діяльності — це ще й емоційне навантаження. Потрібно вести бухгалтерію, сплачувати податки, писати грантові заявки, організовувати закупівлі. І все це — паралельно з волонтерською діяльністю. Валентина зізнається, що періодично з’являється емоційне вигорання, але триматися допомагає усвідомлення мети.
“Не все так складається, як ми хотіли. Новини з фронту вибивають. Але якщо ми можемо закупити бодай 2 метри тканини — це вже плюс”, — каже вона.
3. Спроба масштабування і межі ресурсу. У 2024 році майстерня отримала грант на вишивальну машину — це дало змогу офіційно запустити підприємство, виконати перше платне замовлення та почати заробляти. Але масштабуватися поки не вдалося. Більшість учасниць не готові переходити з волонтерства на оплачувану роботу.
Усі швачки — волонтерки, й принципово відмовляються отримувати гроші за роботу. Валентина пояснює:
“Ми прописували в заявці створення робочих місць. Але дівчата сказали: нам не важливо, скільки буде футболок — ми шиємо для ЗСУ. Ми не прийшли заробляти”, — пояснює менеджерка.
Нині частину витрат майстерня покриває з доходу від шоперів, футболок та подарункових серветок, які замовляють як приватні особи, так і міська рада. Але, як каже Валентина, до повноцінної фінансової сталості ще далеко.
“Поки що все тримається на ентузіазмі й розумінні, для кого ми це робимо”.
4. Власне приміщення. Приміщення для роботи надала міська рада — тимчасово, на період воєнного стану. Деяке обладнання вже довелося переносити в інше, менш зручне приміщення. Власного простору майстерня поки не має.
5. Брак ресурсів для комунікації та просування в соцмережах. Команда планує створити окрему сторінку “Шаленої швейки” в соцмережах і залучити відеографа для реклами продукції та послуг. Але наразі не вистачає ані часу, ані спеціалістів, які могли б цим займатися. SMM-менеджера в команді немає, а самотужки волонтерки не встигають вести комунікацію.
“Ми розуміємо, як це важливо — показувати свою роботу, розповідати про те, що шиємо, і для кого. Але фізично не встигаємо”, — пояснює Валентина.
Майстерня працює за рахунок самозабезпечення та благодійної підтримки. Реквізити для переказу допомоги:
Авторка – Діана Коваленко
Співавтори – Ольга Зима та Сергій Макаренко
Читайте також: Доступ до ліків у селах: як Кіровоградщина запроваджує мобільні аптеки за прикладом Черкащини
Останні новини
