14 листопада 2024, 11:40
Юлії з Новоукраїнки – 37. Початок повномасштабної війни застав її на роботі – у районному терцентрі комплектування (РТЦК). "На мою долю припало мобілізувати хлопців", згадує жінка. Через пів року вона вирішила змінити діяльність – лишитись на службі, але в іншому статусі, тож поїхала на навчання. Нині місце її роботи – на Херсонщині, вона – військовослужбовця 121 бригади територіальної оборони і єдина жінка в батальйоні, яка має офіцерське звання. Про те, як Юлія знайшла своє покликання, розповідаємо у черговій публікації Точки доступу про жінок на війні.
На початку "нульових" Юлія навчалась в Кіровоградській філії міжнародного університету "Україна", здобувала фах менеджерки і тоді навіть уявити не могла, що у 2022 році буде військовослужбовицею. Після завершення навчання працювала у міськраді в Кропивницькому, згодом – пішла у декретну відпустку, потім працювала у Новоукраїнці в пенсійному фонді, а після скорочення – у РТЦК на посаді бухгалтерки. Коли почалась повномасштабна війна, була інспекторкою відділу бронювання солдатів і сержантів запасу.
На мою долю припало мобілізувати хлопців, виписувати направлення на медкомісії. До нас тоді приставили охорону, бо ніхто не знав, що буде далі.
У перші дні, згадує, було важко, по-перше, через невідомість того, що може статись у найближчі години і дні, по-друге, бо бракувало військової форми і амуніції для добровольців, які цілодобово стояли у черзі біля ТЦК.
Це зараз у нас хороше стабільне забезпечення усім необхідним. А тоді ніхто не знав, куди бігти і що робити.
Через пів року після початку вторгнення Юлія вирішила, що хоче бути ближче до захисників, які воюють. Жінка поїхала навчатись в Академію сухопутних військ в Одесі, де отримала офіцерське звання. Під час навчання їздила на БМП (бойова машина піхоти), стріляла з різних видів зброї, жила у бліндажах, бігала, повзала – це був потужний курс, який тривав півтора місяця, каже військова. Після навчання поїхала на Херсонщину. Служила на посаді заступниці командира роти, мала у підпорядкуванні 80 людей.
Я їздила на усі бойові виїзди з побратимами. Одного разу на наш автомобіль російські військові скинули два "скиди" з FPV-дрона. На щастя, все обійшлось.
Нині Юлія – офіцер цивільно-військового співробітництва штабу. До її обов’язків, зокрема, входить допомога пораненим і родинам безвісти зниклих, допомога і комунікація з цивільним місцевим населенням, виконання гуманітарних місій і супровід журналістів, які приїжджають на позиції.
Нас називають універсальними. Наприклад, нещодавно ми допомогли відновити у селі мобільний зв'язок, якого тут не було 2,5 роки.
Одного ранку, згадує Юлія, прокинулись від потужних вибухів: росіяни обстрілювали керованими авіабомбами. Було страшно, каже жінка. Але ще страшніше – згодом, бо після обстрілу поїхала на місця влучань, щоб перевірити, чи немає травмованих або загиблих цивільних і військових.
Вулиці просто не було… Ні будинків, нічого… Навіть уявити страшно, що пережили ті люди, які там були…
На позиціях кожного дня страшно і було би нечесно говорити, що це не так, адже спрогнозувати, у який спосіб, коли і чим росіяни обстрілюватимуть наступного разу – неможливо, зізнається жінка. Два з половиною роки доводиться жити без світла і електрики у звичному розумінні цього слова. Бо електропостачання є лише завдяки генераторам. Але військова не скаржиться, бо впевнена, що нині на своєму місці. З побратимами склались хороші стосунки: вони і підтримують, і поважають, і виконують її накази.
Я з хлопцями на зв’язку 24/7. Я для них і сестра, і мама. Вони знають, що до мене завжди можна звернутись. Хлопці втомлені і змучені, але войовничий дух до цього часу з ними. Допомагаю їм не втрачати цього запалу. Бо хто, як не ми.
У батальйоні, де вона служить, є дівчата, які мають звання солдата чи сержанта, офіцерське звання лейтенанта має лише Юлія. Однак і на цьому жінка не збирається зупинятись. Вважає, що підвищення у військовій службі – це не лише про звання і посаду, а й про міру відповідальності. Бо чим вище звання – тим більше обов’язків покладають на людину.
Коли хлопці кажуть "Володимирівна йде, значить, і ми йдем", це мотивує і мене. Значить, моя робота не марна. Я вимоглива, але справедлива. Треба з’їсти один шматок хліба, ми його поділимо на всіх – такі у нас стосунки. Все на довірі і повазі.
На жаль, війна приносить смерті. Дуже боляче зустрічатись з матерями і дружинами загиблих воїнів, каже військова.
В наші обов’язки також входить транспортування тіл. Коли кажуть "Ви ж обіцяли, що він буде живий"…, це важко, до цього неможливо звикнути, це біль…
Щоб впоратись із напругою і стресом, Юлія вдається до психологічних методів подолання цих станів. У розташування, де перебуває жінка, приїжджають психологи, але вони працюють переважно з чоловіками, які виконують бойові завдання. Найкраще відновлюватись жінці допомагають зустрічі з сином.
Для мене основне – підтримка дитини.
Юлія втратила батьків і чоловіка. Нині виховує 9-річного сина Михайла. Поки жінка служить, дитина перебуває у мами чоловіка. Відпустки у військовослужбовиці – короткочасні і нечасті. Востаннє бачилися з сином на початку навчального року. За будь-якої нагоди шукає вільну хвилину, щоб зв’язатись з ним і повідомити, що все гаразд.
У нас домовленість, що щодня вранці і ввечері я телефоную йому.
Юлія має багато подяк і нагород за військову службу. Зокрема, відзнаку Кіровоградської області – нагрудний знак «За мужність і відвагу». Але головна її нагорода у цей час – можливість бачитись з сином і розуміти, наскільки він пишається мамою.
Щодня він дуже чекає дзвінка, хвилюється, але розуміє, що я на службі і подзвонити, коли заманеться, не можу. У нього мотивація: каже, що коли виросте, теж буде військовим.
Першим, що зробить після перемоги України у війні – обійме свого Михайлика, каже жінка. А ще мріє зустрітися з подругами, які виїхали за кордон. Після перемоги Юлія планує лишитись у війську.
Не всі розуміють, що жінка робить в армії. Я поважаю кожну, яка обрала своїм шляхом військову службу. Неважливо, яке у неї звання і посада. Вона варта поваги вже за свій вибір захищати Україну і бути частиною української армії.
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Читайте також: Долітає туди, куди не кожен може: військова з Кіровоградщини Ластівка розповіла, як працює бойовою медикинею
Головне сьогодні
