29 грудня 2022, 10:20
Відсвяткувати після перемоги чи продовжувати жити, не втрачаючи ні хвилини, – українці розділилися на два табори. Точка доступу запитала думку з приводу святкувань у тилу самих захисників, які дають нам можливість перейматися цим питанням, а також військового волонтера родом з Кіровоградщини. Їхні монологи наводимо без редактури.
Я думаю, що всі, хто має можливість жити більш-менш нормальним життям, мають користуватися цією можливістю. Можете святкувати – святкуйте. Є можливість співати і танцювати – співайте і танцюйте. Ми не повинні самі себе заганяти в депресивні стани. Так, іде війна, гинуть люди, але життя триває. Ми маємо вшанувати пам'ять загиблих, віддати честь живим і продовжувати боротьбу, кожен на своєму місці і в міру своїх можливостей.
Що тусуються – не образливо. На мирній території – це цілком нормально. Чоловіки мають розуміти, що вони теж мають бути готовими стати на захист своєї країни будь-якої миті, і мали би до цього готуватись і насолоджуватись кожною миттю життя до того, як потраплять у пекло війни. Образливо, якщо хтось намагається цього уникнути.
Якщо зараз не зупинити ворога, то війна знайде їх все одно. Я знаю багатьох, хто тікав від війни з Абхазії, з Нагірного Карабаху, з Донбасу, але війна все одно знайшла їх під Києвом, чи у Харкові, чи навіть у Львові. Якщо Україна програє війну – війна не закінчиться ані для українців, ані для світу. Але, в такому разі, українці будуть змушені воювати на боці російських окупантів – проти західних країн. Звісно, кожен робить свій вибір, і сьогодні може здаватись, що цей вибір правильний, та життя завжди все розставляє по своїх місцях. А святкувати і відпочивати можна, і навіть потрібно.
Нема що і сказати – просто я на нулі. Кожен живе своєю думкою, а ми тут будемо стояти за Україну.
Моя особиста думка – свято для дітей повинно бути, а дорослі самі повинні вирішувати, чи на часі це. Ну, а хлопцям, які зараз воюють, мабуть, свято буде, коли повернуться живі й здорові додому.
У кожного є своя голова на плечах. Але коли наші хлопці гинуть щодня на фронті, сидять в холодних окопах і відвойовують нашу свободу, яка може бути тусня?! Це неправильно.
Треба святкувати вдома, без пафосу. Хлопці в окопах, під обстрілами, брудні та мокрі. Треба їх підтримати.
Моє ставлення буде дещо упереджене, бо і до повномасштабної війни я прохолодно ставився до цього свята. Зазвичай, це була якась вечеря, трішки святковіша, ніж у звичайний день. Повечеряли і лягли спати. Ніяких пишних гулянь, що столи ломляться, у нас не було.
У контексті сьогоднішнього дня, я думаю, що святкувати можна, але в міру, без салютів, звісно. Якщо вам дуже хочеться святкувати, то чому б і ні. А взагалі я вважаю, що нам треба відходити від цієї радянської парадигми святкування новорічних свят, а святкувати все ж різдвяні. Зараз ПЦУ переходить на новий календар, коли Різдво буде першим, і так буде правильно, ми будемо святкувати разом з усім світом, це ще один крок до цивілізованого світу. До приходу радянської влади і окупації Різдво в Україні було головним святом, це наші традиції, які викоренила радянська влада. Треба повертатися до своїх традицій і бути подалі від москви, щоб в нас не було з цими потворами нічого спільного.
На Бахмутському й Херсонському напрямках військові проти будь-якого Нового року. Тому що в країні війна, жахливі бої, багато загиблих і поранених. Госпіталі забиті – які можуть бути святкування?!
Якщо це не торкнулося центру України, то лише завдяки тому, що його втримали миколаївці, а також тероборона – олександрійці, кропивничани, знам’янчани і всі інші. Тому, моя думка, – жодних святкувань не має бути взагалі.
Так, бувало, що і на фронті військові відволікалися, скажімо, у чийсь день народження. Я бачив хлопців, які одне одному дарують якісь шоколадки, батончики, або якусь консерву – отакі от подарунки. Але зараз в нас два пекла – це Херсон і Бахмут – люди бігають під "Градами", під артою, влучають "Гради" в бібліотеки, будинки. Бахмуту майже взагалі немає, Херсон теж б’ють.
Ми були і в Бахмуті, і в Херсоні, я все це бачив…. Але люди не розуміють цього. Треба нації єднатися і гроші донатити на ЗСУ, а не купувати ялинки. Дуже багато потреб у нашої армії, які треба закривати.
Ми і буржуйки робимо з балонів, і грілки пересилаємо, дрова, брикети різні…
Весь одяг горить, машини горять – все. От щойно пригнали автівку з моїм другом – УАЗіка. То він єдиний вижив у бою. Тож, розумієте, не можна один раз забезпечити армію і все. Треба знову, знову і знову закривати різні дірки.
От з Кіровоградщини мені буквально днями дзвонила волонтерка і просила розкладачки у Бахмут. Бо наші захисники сплять фактично на підлозі, в таких умовах, що їм точно нічого святкувати не хочеться.
Багато людей у тилу війну не відчули. У Миколаєві і Херсоні загинуло дуже багато наших людей.
Якщо говорять військові, що вони за святкування у тилу, то, ймовірно, вони перебувають не на нулі. На нулі вони думають лише про одне – вижити і побачити родину.
Фото ілюстративне: Міністерство оборони України
Головне сьогодні
