31 січня 2025, 12:05
Марія Білик, мати загиблого захисника Ігоря Дідура з Нерубайки Підвисоцької громади профінансувала для районної лікарні обладнання вартістю майже три мільйони гривень. Військовослужбовець 80-ї десантно-штурмової бригади загинув у жовтні 23-го року на Донеччині. Жінка певна, що врятоване життя – цінніше за гроші. Добру справу вирішила зробити у пам’ять про сина. Історію родини записала журналістка Точки доступу Лілія
Пані Марія працює головною спеціалісткою відділу природних ресурсів та екології в Новоархангельській селищній раді. Має 15 років досвіду в цій сфері. Що місцевій лікарні бракує обладнання для малотравматичних операцій, почула в черзі біля магазину. Люди скаржилися, що мусять їздити у сусідню Черкащину. Тож компенсацію від держави вирішила витратити на користь громади.
"Послухала людей у черзі, які спілкувались між собою – дві жінки. Вони говорили, що в нас є дуже хороший лікар, але в нас немає, чим працювати. Вони їздять в Тальне на операції, але ж там дороги практично немає. І я думала, думала – чимось треба допомогти".
Рішення, каже, прийняла в одну мить і ні з ким не радилася. Розповіла рідним, лише коли зробила першу проплату.
"Ну нічого я вже не можу зробити, нічого. Син віддав все, що мав – своє життя. А ці гроші – вони радості не приносять. Гроші витрачаються, а людину не повернеш".
Ігор Дідур за спеціальністю був автослюсарем, але любив будівельну справу. У війську служив навідником штурмової бригади. Загинув восени 23-го під Кліщіївкою на Донеччині. Був добрим і ніколи не відмовляв людям у допомозі, – згадує матір. З Ігорем вони жили в одному будинку. А тепер, ділиться жінка, дуже важко приходити в пусту домівку.
19 жовтня син востаннє подзвонив матері. Сказав, що йде на завдання, щоб вона не дзвонила – набере її сам. 23 жовтня додому принесли сповіщення про те, що Ігор зник безвісти, а 31-го – що загинув. Хоча до останнього, зізнається пані Марія, не мала поганого передчуття. У те, що все буде добре, вірив і син.
Добрий, чуйний, слухняний. В нього навіть мова була зовсім не така, як в інших – він ніколи не сварився. Така людина, всередині, може, художник. Я не знаю. Він в юності починав писати вірші. Потім, коли пішов в АТО, воно відійшло. Почав займатися ремонтами. Облаштовувати домівки людям допомагав, хто просив, він – без вагань.
Про бажання зробити подарунок громаді жінка повідомила її очільнику. Юрій Шамановський зізнається – був шокований. Каже, дев’ять років працював у медицині. Тож знає про потребу в такому обладнанні.
Я просив депутатів, я просив облраду, щоб нам допомогли. Чотири мільйони стійка хороша коштує, дуже великі гроші. Ми купили частину. Я Марію питаю, кажу, подумайте, це три мільйони, це дві машини, дві квартири, на сьогоднішній день це великі гроші. "Я вирішила, Павлович, я вирішила". Кажу, Маша Петрівна, я не знаю, як тобі дякувати.
З новим обладнанням працюватиме лікар з Бахмута Юрій Євдокимов. Замість відкритої полосної операції, каже, тепер можна обійтися трьома невеликими розрізами. Відеоендоскопічний комплекс незамінний при апендиксі, грижі, операціях на жовчному міхурі та гінекологічних.
Переваги такої апаратури, що, по-перше, для людини це мініінвазивне втручання, тобто мінімальні розрізи на шкірі. По-друге, це швидкий реабілітаційний післяопераційний період, і операційна травма набагато менша. У день операції людина вже може до вечора підніматися.
Новоархангельська багатопрофільна лікарня обслуговує п’ятдесят тисяч людей з шести громад.
У нас дуже часто стаються ДТП, ви ж розумієте – ми на трасі. Якщо близько 1300 операцій ми зробили, то 60% можна було робити лапароскопічною стійкою. До цієї стійки ми вже закупили за свої кошти сам операційний блок, де є біозварювальний апарат., який працює тільки по тканинах, безкровно, без болю, – розповідає директор лікарні Віктор Лавренчук.
Син з донькою та троє онуків рішення матері підтримали. До слова, молодший син Марії Білик також пройшов пекло війни.
Він пішов у травні 2023-го, а старший – у серпні, бо в нього була зламана нога і через це раніше його не брали. Вони були обмежено придатні обидва. Старший син був в АТО з 15-го по 16-й рік. Був у станиці Луганській. Шкода, що такі хлопці хороші йдуть в небуття.
Загиблий Ігор одружитися та стати батьком не встиг. На момент смерті йому було 39 років. Ігор Дідур посмертно нагороджений орденом "За мужність" третього ступеня.
Не можу я з цими грошима жити. Трішки дітям помогла, а так – чиєсь врятоване життя – це буде набагато цінніше, ніж гроші.
Нині обладнання комплектують. Поставити обіцяють вже цього місяця. Марію Білик планують зробити почесною громадянкою громади. А на лікарні встановлять меморіальну дошку її синові.
Читайте також: Спогади про Академіка: розповідаємо історію загиблого захисника Олександра Шила з Кіровоградщини
Фото Точки доступу на надані родиною
Головне сьогодні
