Політика щодо чутливого контенту

Як «Доступ. Медіа» етично й відповідально працює з контентом про насильство і смерть, з історіями дітей і людей у вразливому становищі та з оперативним висвітленням подій у реальному часі

1. Мета і сфера дії

Ми регіональне медіа країни, яка воює. Наслідки обстрілів, загибель людей, історії переселенців, родин зниклих безвісти й полонених, ДТП, пожежі, домашнє насильство — це щоденні теми нашої редакції. Люди мають право знати, що відбувається в Кропивницькому й області. Але те, як ми про це розповідаємо, може допомогти — а може вдруге поранити постраждалих, нашкодити дитині на роки вперед, допомогти ворогу чи травмувати аудиторію без жодної користі.

Ця політика пояснює, як ми ухвалюємо рішення щодо контенту, який потребує особливої редакційної уваги, щоб поводитися з ним етично й відповідально. Вона поширюється на:

• насильницький і відвертий (графічний) контент — зображення й описи смерті, поранень, руйнувань, насильства, жорстокості, катувань, самогубств, сексуального насильства;
• контент за участі дітей та інших людей у вразливому становищі;
• оперативне висвітлення в реальному часі — новини про події, що тривають, оперативні дописи в Telegram-каналі, сторіз з місця події; прямих ефірів «Доступ. Медіа» не веде.

Політика стосується всіх матеріалів «Доступ. Медіа»: на сайті dostyp.com.ua, на наших сторінках і в каналах у соцмережах, у відео, фото, сторіз, підписах і заголовках. Її дотримуються штатні працівники й працівниці редакції, команда SMM і позаштатні автори й авторки (це передбачено договором). Для контенту від аудиторії вона діє разом із Політикою щодо контенту від аудиторії та модерації коментарів.

2. Загальні принципи

2.1 Суспільний інтерес проти ризику шкоди

Кожне рішення про чутливий контент — це зважування двох речей: наскільки ця інформація чи цей кадр потрібні аудиторії, щоб зрозуміти подію, і яку шкоду вони можуть завдати — героям, їхнім родинам, дітям, аудиторії, безпеці людей і країни. Якщо ту саму суть можна передати менш травматично, ми обираємо менш травматичний спосіб.

2.2 Гідність людини понад швидкість і перегляди

Ми не женемося за першістю, якщо через поспіх можемо оприлюднити ім’я загиблого раніше, ніж про це дізнається родина, чи показати дитину, яку не можна показувати. Ми не використовуємо смерть, горе й насильство як клікбейт: не виносимо найжорстокіші деталі в заголовки, прев’ю й обкладинки, не додаємо драматичної музики й ефектів, не пишемо «шокуюче відео», «моторошні кадри» тощо.

2.3 Ми дотримуємося закону і професійних стандартів

Ми дотримуємося законодавства України — зокрема Закону «Про медіа», законодавства про захист персональних даних, про захист прав дітей, про правовий режим воєнного стану, — а також Кодексу етики українського журналіста і норм міжнародного гуманітарного права щодо військовополонених. Якщо закон дозволяє, а етика — ні, ми керуємося етикою.

3. Насильницький і відвертий контент

3.1 Що ми вважаємо таким контентом

• фото й відео загиблих (тіл, їхніх частин), людей з пораненнями, кров, страждання поранених;
• кадри насильства, катувань, жорстокого поводження з людьми чи тваринами, моменти загибелі;
• детальні описи смерті, поранень, способів насильства чи самогубства;
• контент про сексуальне насильство, зокрема пов’язане з війною;
• кадри наслідків ударів, де видно загиблих чи поранених;
• записи, які поширюють окупанти й терористи для залякування (страти, катування, відео з полоненими).

3.2 Коли ми це публікуємо

Графічних фото й відео загиблих і поранених ми не публікуємо, якщо це не має очевидного суспільного значення. Таке значення може бути, якщо кадр — єдиний спосіб задокументувати воєнний злочин, спростувати брехню чи показати масштаб події, який інакше не зрозуміти. Навіть тоді:

• ми розмиваємо обличчя загиблих і поранених, рани й тіла, якщо видимість деталей не є суттю доказу;
• ставимо попередження про графічний контент перед текстом, фото чи відео;
• рішення погоджує головна редакторка.

Ми не публікуємо ніколи:

• кадрів моменту загибелі конкретної людини, яку можна впізнати;
• відео страт, катувань і знущань, які поширює держава-агресор чи терористи, — ми можемо описати їхній зміст словами і, якщо це суспільно важливо, показати нейтральний стоп-кадр без насильства й без облич жертв;
• кадрів, що принижують військовополонених — як українських, так і російських: ми не показуємо облич полонених і не публікуємо їхніх «інтерв’ю», записаних під примусом;
• інформації, яка дозволяє встановити місця влучань у реальному часі, роботу ППО, позиції й техніку Сил оборони.

3.3 Як ми подаємо такий контент

• Попередження. Перед графічними фото, відео чи детальними описами ставимо попередження. Стандартні формулювання.
• Заголовки, прев’ю, обкладинки. Графічних кадрів не використовуємо в заголовному зображенні, у прев’ю посилань, в обкладинках відео й рілс, у сторіз, які з’являються без вибору користувача. Аудиторія має сама вирішити, чи хоче це бачити.
• Мінімум деталей. Описуємо насильство й поранення настільки, наскільки це потрібно для розуміння події. Не смакуємо подробиць.
• Без естетизації. Не накладаємо на графічні кадри музики, сповільнень, драматичних ефектів.
• Наслідки ударів. Показуємо після відбою повітряної тривоги й так, щоб не допомогти ворогу коригувати удари (розділ 7.6 Редакційної політики). Акцент — на людях, допомозі, відновленні, а не лише на руйнуваннях.
• Генеративний ШІ. Не ілюструємо реальних трагедій, загиблих, поранених і дітей-постраждалих згенерованими зображеннями (Політика використання та маркування ШІ).

3.4 Загиблі та їхні родини

• Не оприлюднюємо імен загиблих, доки про загибель не повідомили родини або офіційні органи (розділ 7.5 Редакційної політики). Про загиблих військових пишемо після офіційного повідомлення або згоди родини.
• Фото загиблих для матеріалів беремо в родини чи з публічних джерел, які родина оприлюднила, — прижиттєві фото, а не з місця загибелі.
• Не телефонуємо й не приходимо до рідних у перші години після загибелі. Якщо звертаємося — делікатно, пояснюємо, хто ми і для чого, і приймаємо відмову без тиску.
• На похоронах і прощаннях знімаємо лише з дозволу родини або на відстані, без крупних планів облич рідних у горі.

3.5 Самогубства

Пишучи про самогубства, ми не описуємо способів і місця, не називаємо самогубство «вирішенням проблем», не публікуємо передсмертних записок, не виносимо слово «самогубство» в заголовок без потреби, і додаємо контакти служб підтримки. Самогубства військових і ветеранів висвітлюємо з особливою обережністю і з акцентом на доступну допомогу.

3.6 Домашнє та сексуальне насильство

• Не розкриваємо особи постраждалих — ні прямо, ні через деталі (адреса, школа, місце роботи, родинні зв’язки з названим кривдником), — без їхньої поінформованої згоди.
• Уникаємо віктимізації: не перекладаємо відповідальності на постраждалих, не оцінюємо їхньої поведінки, одягу, способу життя (розділ 8.2 Редакційної політики).
• Сексуальне насильство, пов’язане з війною, висвітлюємо лише зі згоди постраждалих, з особливою увагою до їхньої безпеки й анонімності; не повторюємо їхньої розповіді в подробицях, які не потрібні для розуміння злочину.
• Додаємо контакти служб допомоги.

3.7 Злочини, підозрювані, засуджені

Ми дотримуємося презумпції невинуватості: називаємо людей «підозрюваними» чи «обвинуваченими», доки немає вироку суду, і не публікуємо їхніх облич та імен, якщо це не має суспільного значення (наприклад, ідеться про посадовців чи публічних осіб). Не публікуємо кадрів затримання, які принижують людину, понад потрібне для розуміння події.

4. Люди у вразливому становищі

4.1 Кого ми вважаємо вразливими

Особливої уваги потребують:

• діти — усі, кому не виповнилося 18 років;
• люди, які постраждали від насильства, катастроф чи війни, зокрема від обстрілів, катувань, полону, торгівлі людьми;
• родини загиблих, зниклих безвісти й полонених;
• внутрішньо переміщені особи й біженці;
• люди похилого віку, особливо самотні чи ті, хто залежить від сторонньої допомоги;
• люди з інвалідністю — фізичною, сенсорною, інтелектуальною чи психосоціальною, — а також люди з психічними розладами чи в стані гострого стресу або горя;
• люди з тяжкими або хронічними захворюваннями, зокрема ті, хто перебуває в лікарнях чи паліативному догляді;
• люди із залежностями;
• економічно вразливі люди: у крайній бідності, бездомні, безробітні;
• етнічні, релігійні та інші меншини, ЛГБТК+ люди, а також інші групи, які можуть зазнавати стигматизації чи дискримінації;
• люди в місцях несвободи, зокрема підозрювані, обвинувачені, засуджені;
• ветерани й ветеранки, зокрема з пораненнями чи посттравматичним станом;
• люди, яким через публікацію можуть погрожувати, зокрема мешканці окупованих територій та їхні родичі.

Вразливість — це не ярлик, а обставини: та сама людина може бути вразливою після обстрілу й цілком спроможною ухвалювати рішення через рік.

До всіх цих людей ми ставимося з повагою і показуємо їх з гідністю: не використовуємо їхніх історій для сенсаційності, уникаємо стереотипів, отримуємо усвідомлену згоду на інтерв'ю, зйомку й цитування і зважуємо право суспільства на інформацію та право людини на приватність. Правила для кожної групи — у розділі 4.8.

4.2 Діти

Інтереси дитини для нас важливіші за будь-яку історію.

• Згода. Знімаємо, інтерв’юємо й показуємо дитину лише за згоди батьків чи законних представників і за згоди самої дитини, якщо вона може її висловити. Якщо дитина не хоче — не знімаємо, навіть якщо батьки погодилися.
• Не ідентифікуємо — ні обличчям, ні ім’ям, ні через деталі (прізвище батьків, школа, адреса, точне село, характерні прикмети) — дітей, які:
  • постраждали від насильства, зокрема сексуального, торгівлі людьми, булінгу;
  • є підозрюваними, обвинуваченими чи свідками злочину;
  • втратили батьків, перебувають в інтернатних закладах, під опікою чи у процесі усиновлення;
  • були депортовані чи повернені з окупації або з території держави-агресора, якщо розкриття може зашкодити їм чи їхнім рідним;
  • мають ВІЛ, інші захворювання чи інвалідність, якщо розкриття може спричинити стигму;
  • можуть зазнати переслідувань чи помсти через публікацію.

У таких випадках не допомагає навіть згода батьків: якщо розкриття може зашкодити дитині, ми її не розкриваємо.

• Без повторної травми. Не просимо дітей розповідати про загибель рідних, насильство чи обстріли. Якщо дитина сама хоче поділитися — розмову ведемо в присутності батьків чи психолога, без навідних запитань, з правом зупинитися будь-якої миті.
• Не використовуємо дітей як «картинку». Не ілюструємо матеріалів про трагедії фото чужих дітей, яких можна впізнати, і не беремо фото дітей із соцмереж без згоди батьків.
• Позитивні історії — успіхи, конкурси, шкільні події — теж потребують згоди батьків, якщо дитину видно крупним планом чи названо. На масових заходах знімаємо загальними планами.

4.3 Поінформована згода дорослих

Людина у вразливому становищі має право знати, на що погоджується. Тому ми:

• пояснюємо, хто ми, про що матеріал, де і в якому форматі він вийде (сайт, соцмережі, відео), що він залишиться в інтернеті надовго і його можуть поширити інші медіа;
• пропонуємо варіанти: змінене ім’я, розмите обличчя, зйомку зі спини, змінений голос;
• не беремо згоди від людини в стані шоку одразу після трагедії — пропонуємо повернутися до розмови пізніше;
• фіксуємо згоду письмово або на запис;
• до публікації людина може відкликати згоду — і ми поважаємо це; після публікації розглядаємо прохання за розділом 4.5.

Ми не платимо героям за участь у матеріалах і не обіцяємо допомоги в обмін на історію (розділ 7.2 Редакційної політики). Якщо людина потребує допомоги, ми можемо підказати, куди звернутися.

4.4 Як ми захищаємо від впізнавання

Анонімізація має бути справжньою. Окрім обличчя й імені, людину можна впізнати за голосом, татуюванням, одягом, автомобілем, будинком за вікном, номером школи, назвою вулиці чи села, посадою родича. Перед публікацією редакторка перевіряє фото, відео й текст на всі такі деталі; з файлів прибираємо метадані з геолокацією. Змінені імена позначаємо в тексті: «Ім’я змінено на прохання героїні».

4.5 Довгостроковий вплив публікації

Те, що ми публікуємо сьогодні, через роки знаходять пошукові системи — роботодавці, однокласники, кривдники. Тому:

• ухвалюючи рішення про ідентифікацію, думаємо не лише про сьогодні, а й про те, як ця публікація вплине на людину через 5–10 років — особливо якщо це дитина;
• якщо людина, яку ми показали у вразливому становищі, просить прибрати її ім’я чи фото з давнього матеріалу, ми розглядаємо таке прохання за Політикою виправлень і розгляду скарг. Ми зважуємо суспільний інтерес і шкоду для людини; найчастіше анонімізуємо матеріал, не видаляючи його повністю. Прохання щодо матеріалів, у яких людина була дитиною, задовольняємо в пріоритетному порядку;
• матеріали про підозрюваних у злочинах, які згодом виправдали чи справу щодо яких закрили, доповнюємо цією інформацією.

4.6 Інтерв’ю з людьми, які пережили травму

Ми працюємо з травмованими людьми за принципами травмоінформованої журналістики:

• даємо людині контроль над розмовою: місце, час, перерви, право не відповідати й зупинити інтерв’ю;
• не тиснемо, не перепитуємо болісних подробиць, які не потрібні для матеріалу;
• не обіцяємо того, що не можемо виконати (наприклад, погодження всього тексту — ми можемо погодити лише цитати й факти про людину);
• після розмови пояснюємо, коли вийде матеріал, і надсилаємо посилання.

4.7 Військові, полонені, зниклі безвісти та їхні родини

• Не публікуємо даних, які можуть зашкодити військовим у полоні чи їхнім рідним: місце служби, підрозділ, деталі обставин полону, якщо родина чи офіційні органи (Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими) застерігають від цього.
• Матеріали про зниклих безвісти публікуємо зі згоди родини й без деталей, які можуть використати шахраї чи ворог.
• Не публікуємо персональних даних і фото облич військових, які виконують завдання, без їхньої згоди та якщо це може загрожувати їхній безпеці.

4.8 Як ми працюємо з різними групами вразливих людей

Загальні правила розділів 4.3–4.6 — поінформована згода, захист від впізнавання, думка про довгостроковий вплив, травмочутливі інтерв'ю — діють для всіх. Для окремих груп ми додатково дотримуємося таких правил.

Діти — розділ 4.2.

Люди, які постраждали від насильства, катастроф чи війни, зокрема від обстрілів, катувань, полону, торгівлі людьми:

• не ідентифікуємо без поінформованої згоди, зокрема через деталі: адресу, місце роботи, родинні зв'язки;
• не просимо переказувати травматичний досвід у подробицях, яких не потребує матеріал, і даємо право зупинити розмову;
• не перекладаємо на постраждалих відповідальності за те, що з ними сталося;
• додаємо контакти служб допомоги (Додаток 4).

Родини загиблих, зниклих безвісти й полонених — розділи 3.4 і 4.7.

Внутрішньо переміщені особи й біженці:

• не розкриваємо, звідки саме людина виїхала і де живе зараз, якщо це може загрожувати їй чи родичам на окупованих територіях;
• не подаємо ВПО як «тягар» для громади чи як однорідну групу; уникаємо протиставлення «місцевих» і «переселенців»;
• показуємо людей не лише як тих, хто потребує допомоги, а й як частину громади: їхню роботу, внесок, ініціативи.

Люди похилого віку:

• переконуємося, що людина розуміє, хто ми, для чого розмова і де її опублікують; за потреби пояснюємо це ще раз і даємо час подумати;
• не знімаємо самотніх людей похилого віку в принизливих побутових умовах без їхньої явної згоди;
• не подаємо вік як синонім безпорадності.

Люди з інвалідністю:

• використовуємо коректну мову: «людина з інвалідністю», а не «інвалід», «прикутий до візка», «страждає на»;
• не будуємо матеріалів лише на «подоланні» чи жалості; говоримо з самою людиною, а не лише про неї з родичами чи опікунами;
• для людей з інтелектуальною чи психосоціальною інвалідністю перевіряємо, що згоду дано усвідомлено, а за потреби — з участю довіреної особи.

Люди з тяжкими чи хронічними захворюваннями, зокрема в лікарнях і паліативному догляді:

• не розкриваємо діагнозу без явної згоди людини і не знімаємо в лікарнях без згоди пацієнта й закладу;
• не публікуємо фото людей у тяжкому стані, якщо це не має суспільного значення;
• збори коштів на лікування згадуємо лише після перевірки, що вони справжні.

Люди із залежностями:

• використовуємо мову, що не стигматизує: «людина із залежністю», а не «наркоман» чи «алкоголік»;
• не ідентифікуємо без згоди й не публікуємо кадрів, які принижують людину;
• за можливості додаємо інформацію про те, де шукати допомоги.

Економічно вразливі люди: у крайній бідності, бездомні, безробітні:

• не подаємо бідність як особисту ваду і не використовуємо злиденних умов як «картинку»;
• отримуємо згоду на зйомку житла й побуту;
• не обіцяємо допомоги в обмін на історію (розділ 4.3).

Етнічні, релігійні та інші меншини, ЛГБТК+ люди:

• згадуємо етнічне походження, віросповідання, сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність лише тоді, коли це суттєво для теми;
• не розкриваємо орієнтації чи гендерної ідентичності людини без її згоди;
• уникаємо стереотипів і узагальнень; говоримо з представниками самої групи, а не лише про них.

Люди в місцях несвободи, зокрема підозрювані, обвинувачені, засуджені:

• дотримуємося презумпції невинуватості (розділ 3.7);
• не публікуємо кадрів, що принижують гідність, і не ідентифікуємо членів родини.

Ветерани й ветеранки:

• не подаємо ветеранів як небезпечних чи «зламаних»; про посттравматичний стан пишемо зважено, з думкою фахівців;
• не розкриваємо даних про службу, які можуть загрожувати людині чи побратимам (розділ 4.7).

Люди, яким через публікацію можуть погрожувати, зокрема мешканці окупованих територій та їхні родичі:

• за замовчуванням змінюємо ім'я, не показуємо обличчя, прибираємо деталі, за якими можна встановити особу чи місце.

Якщо людина належить до кількох груп, діють правила всіх цих груп. Якщо ситуація не описана в цьому розділі, керуємося загальним принципом: суспільний інтерес має переважати ризик шкоди для людини (розділ 2.1). У разі сумніву радимося з редакторкою до публікації.

5. Оперативне висвітлення в реальному часі

5.1 Що ми вважаємо контентом у реальному часі

«Доступ. Медіа» не веде прямих ефірів і трансляцій — ні власних, ні ретрансляцій чужих. Але частину подій ми висвітлюємо, поки вони тривають, і тоді на редакційну перевірку є лише хвилини. Такий контент ми вважаємо контентом у реальному часі:

• оперативні новини про подію, що триває, — обстріл, пожежу, ДТП, затримання, надзвичайну ситуацію — та їхні оновлення на сайті;
• оперативні дописи в Telegram-каналі й на сторінках у соцмережах;
• сторіз, фото й відео, які журналісти й журналістки публікують з місця події;
• фото й відео очевидців, які надходять під час події.

Саме тут найбільший ризик помилитися, оприлюднити неперевірені дані про загиблих, показати те, що не можна показувати, чи допомогти ворогу. Тому ми тримаємо такі запобіжники.

5.2 Запобіжники

• Безпека понад швидкість. Не публікуємо в реальному часі місць влучань і роботи ППО, кадрів і даних, за якими можна встановити позиції, техніку чи об’єкти Сил оборони або критичної інфраструктури. Наслідки ударів показуємо лише після відбою повітряної тривоги (розділ 7.6 Редакційної політики). Журналістів на місця влучань не відправляємо, доки триває тривога (Політика безпеки на роботі).
• Лише перевірене й з джерелом. Даємо інформацію з офіційних джерел (Кіровоградська ОВА, ДСНС, поліція, органи місцевого самоврядування) або перевірену власними силами й прямо пишемо: «Інформація уточнюється».
• Жодних неофіційних даних про загиблих. Не повідомляємо кількості й імен загиблих і поранених з неофіційних джерел.
• Погодження перед публікацією. Оперативні новини, дописи й сторіз з чутливим контентом публікуємо лише після погодження випускової редакторки, а у вихідні — чергового редактора чи редакторки. Команда SMM не публікує фото й відео з місця події самостійно, без погодження (Політика щодо контенту від аудиторії та модерації коментарів).
• Кадр із місця події. У сторіз, фото й відео з місця події не потрапляють обличчя загиблих, поранених, дітей у вразливих ситуаціях, номери авто, адреси, документи; якщо не вдається цього уникнути — розмиваємо до публікації. Не знімаємо там, де тривають рятувальні роботи чи надають медичну допомогу, якщо це заважає рятувальникам чи медикам. Перед публікацією прибираємо з файлів метадані з геолокацією.
• Контент очевидців публікуємо лише після перевірки за Політикою щодо контенту від аудиторії та модерації коментарів.
• Прозорі оновлення. Оновлюючи новину, позначаємо, що змінилося і коли («Оновлено о 14:20: ДСНС повідомила…»). Якщо попередня інформація виявилася неправдивою, прямо про це пишемо й виправляємо за Політикою виправлень і розгляду скарг.
• Коментарі під оперативними дописами. Команда SMM особливо уважно модерує коментарі під дописами про події, що тривають, і одразу приховує ті, що розкривають місця влучань, персональні дані постраждалих чи поширюють неправдиві повідомлення про небезпеку.

5.3 Після події

Коли подія завершилася, випускова (чергова) редакторка переглядає оперативні публікації — новину з оновленнями, дописи, сторіз — і за потреби доповнює, виправляє чи прибирає те, що порушує цю політику. Серйозні випадки фіксуємо й обговорюємо на щоквартальному розборі (розділ 7).

5.4 Прямі ефіри та онлайн-трансляції

Зараз «Доступ. Медіа» не веде прямих ефірів. Якщо така потреба виникне — на сайті чи в соцмережах (Facebook, Instagram, YouTube, TikTok тощо), — на них поширюються всі правила цієї політики щодо насильницького й відвертого контенту, дітей і вразливих людей та безпеки в умовах воєнного стану. Додатково:

• кожну трансляцію заздалегідь погоджує випускова редакторка: тема, місце, хто веде, ризики;
• не ведемо трансляцій із місць влучань до відбою тривоги і не показуємо в кадрі роботи ППО, позицій, техніки Сил оборони;
• журналіст чи журналістка стежать за кадром і не показують облич загиблих, поранених, дітей у вразливих ситуаціях, номерів авто, адрес, документів;
• будь-хто з команди може перервати трансляцію, якщо в кадрі з'явилися відверті, небезпечні чи травматичні сцени або дані, що порушують цю політику; за потреби ставимо попередження для аудиторії;
• коментарі під трансляцією модерують у реальному часі;
• після ефіру випускова редакторка переглядає запис і прибирає чи розмиває те, що порушує цю політику, перш ніж залишити запис у доступі.

---

Політика оприлюднена на сайті dostyp.com.ua окремою сторінкою.