25 березня 2024, 12:10
Як часто ви бачите безхатченків на вулицях Кропивницького? Про що думаєте, коли зустрічаєте таких людей? Чи міркуєте про те, що стало причиною того, що людина лишилась без дому?.. Вам шкода таких людей чи навпаки – це викликає відразу?.. З цієї теми виникає багато запитань… Відповіді на деякі з них Точка доступу зібрала у цій публікації. Ми розкажемо історії реальних людей, які мають статус безхатченків, про профільні заклади, які їм допомагають, і про людей, які це роблять.
Петру Єрьоменку – 54 роки. Нині він живе в Центрі обліку та тимчасового перебування бездомних осіб.
Чоловік тут не вперше. На табуретці – усі його речі.
Каже, що має статус сироти і стоїть у черзі на житло у Кропивницькій міськраді. Чоловік родом з Росії. Коли йому було 5 років, переїхав у Кіровоград (нині Кропивницький – ред.), тут жили дідусь з бабусею. За життя, каже, пізнав багато і горя, і радості. Був одружений чотири рази. Всі жінки вмерли. Нині, каже, має інвалідність, на роботу влаштуватись тяжко. Має освіту столяра, каменяра.
Через те, що маю проблеми зі здоров’ям, працювати за фахом не можу. Лише прибрати, позамітати. У Центрі мені подобається, адміністрація закладу допомагає. Такого місця, як тут, я більше ніде не знайду.
Винайняти квартиру за 5-6 тисяч гривень, каже, не може. Додає, що має пожиттєву інвалідність через черепно-мозкову травму, а ще захворювання попереку і ніг.
Коли була сестра, щороку їздив до неї в Одесу. Сестра померла. У неї є донька, моя племінниця, але я не хочу бути тягарем для її родини. Мені вистачає пенсії, я отримую до трьох тисяч гривень.
Цих грошей, каже, вистачає на продукти. Термін перебування у Центрі спливає, адже тут можна жити щонайбільше три місяці. Після того, як звідси виїде, намагатиметься знайти роботу сторожем, щоб була можливість і працювати, і жити на робочому місці.
71-річна Валентина Височина на кухні Центру готує засмажку для супу.
Жінка працює санітаркою в аптеці. Виросла в дитбудинку, згодом – в інтернаті. Її син воює. Розповіла, що мала квартиру на вулиці Соборна, що у мікрорайоні "Друкарня". Прожила там, каже, майже 60 років.
Спочатку померла мама, потім тато, згодом – брат. Залишаються мої племінники, які не сплачували за електроенергію. Накопичилось багато боргів, тож я лишилась без квартири.
У планах жінки – знайти спеціалізований заклад, де перебувають самотні люди, або поїхати в село неподалік Кропивницького й оселитись там.
У селі Підлісне я маю будинок. Там є земельна ділянка. Якщо будинок ще стоїть, наведу там лад і переїду туди, займатимусь господарством.
Робота закладу почалась із того, що тут реєстрували людей, які опинились у складних життєвих обставинах, їм відновлювали документи, а, за необхідності, влаштовували у будинки-інтернати. Тоді не було можливості заселяти людей в Центр, розповів його директор Олександр Желізняк.
Умови для проживання тут облаштували у грудні 2017-го року. Нині є кімнати, кухня, пральня, санітарні кімнати та кімната відпочинку з телевізором і їдальня.
Центр розрахований на 30 ліжок, але взимку ми додатково облаштовуємо кімнати і приймаємо усіх, хто цього потребує. Наприклад, торік взимку у нашому закладі перебували пів сотні людей, – каже Олександр Желізняк.
Каже, за рік в середньому заклад надає послуги понад 120-ти людям. Влітку переважно людей менше, ніж взимку. Працівники ведуть картотеку безхатьків. Кожного, хто звертається, реєструють і заводять особову справу. Зареєстрованих безхатьків у Кропивницькому – 968 людей. В середньому у рік реєструють 40 нових людей, які не мають постійного місця проживання.
У Центрі живуть різні категорії людей:
70% мешканців – чоловіки, 30% – жінки. 90% безхатьків – люди працездатного віку, 10% – пенсіонери. Нині половина безхатченків, які живуть у Центрі – жителі Кропивницького, інша половина – жителі Кіровоградської області, інших областей і країн (Росії, Білорусі і Молдови – ред.).
Щоб оселитись у Центрі, людина, перш за все, повинна пройти медогляд в лікарні. Відповідний договір заклад уклав з лікарнею швидкої меддопомоги у Кропивницькому, розповів Олександр Желізняк.
Людині обов’язково мають зробити флюорографію, яка покаже, чи не хвора вона на туберкульоз.
Практика показує, що протягом року зі 120-ти людей у 15-ти виявляють відкриту форму туберкульозу. Таких людей ізолюють, вони отримують лікування у профільному закладі.
Ті люди, які отримують висновок лікаря про те, що можна перебувати у колективі, оселяються у Центрі. Максимальний термін перебування тут – три місяці. Людина пише заяву про те, що дає згоду на проживання у Центрі, а також укладає договір про те, що їй надаватимуть послуги. Вона підписує правила внутрішнього розпорядку (не вживати алкоголь і наркотики – ред.).
З кожним підопічним складають індивідуальний план, якого він повинен притримуватись.
Лежати на ліжку і нічого не робити у Центрі не можна. З підопічним працює фахівець, який допомагає виготовити документи, якщо їх немає. За необхідності, йде з ним у службу зайнятості, допомагає стати на облік і підшукати роботу.
У такий спосіб, каже, ресоціалізовують людину. Основна мета перебування у Центрі – допомогти їй "стати на ноги", щоб потім вона мала змогу працювати і знайти собі житло. Якщо мешканець порушує правила Центру, його відраховують.
Роботу Центру фінансують з міського бюджету Кропивницького.
Цього року це сума в два з половиною мільйони гривень. Більшу частину грошей витрачаємо на оплату комунальних послуг.
Мешканців Центру не забезпечують продуктами. Їм пропонують житло і кухню, на якій можна приготувати їжу, а на харчі людина має заробити.
У Центрі одинадцятеро працівників (по штату – 13 – ред.). Зокрема, директор, бухгалтер, завгосподарством, медична сестра і адміністратори, які цілодобово перебувають у закладі.
Адреса Центру: вулиця Олени Теліги, будинок 75.
Торік соціальний патруль провів у Кропивницькому 102 рейди. Виявили 327 бездомних осіб, з них нововиявлені – 65 людей, розповіла директорка департаменту соціальної політики Кропивницької міськради Юлія Вовк.
Торік у Центрі його мешканці отримали такі послуги:
Центр співпрацює з благодійними організаціями. Зокрема, це Благодійний фонд "100% життя" (який допомагає хворим на ВІЛ та туберкульоз – ред.), товариство Червоного хреста, а також волонтери.
Вони надають безхатченкам речі і засоби гігієни, – розповіла Юлія Вовк.
Скільки у Кропивницькому може бути незареєстрованих безхатченків, обчислити тяжко, каже Юлія Вовк. Зокрема, тому, що нині триває повномасштабна війна, відбувається міграція населення.
Знаємо лише, що взимку особи цієї категорії переміщуються ближче до міста, бо шукають місця, де можна зігрітись. Деякі шукають роботу з можливістю проживати там. А влітку вони роз’їжджаються по селах.
У Кропивницькому діє програма, згідно з якою соціально вразливі категорії населення можуть отримати одноразову матеріальну допомогу. Головна умова – вони повинні мати реєстрацію місця проживання.
Щоб подати документи на отримання допомоги, слід звернутись в Центр надання адміністративних послуг. Треба знайти:
Дні і час прийому:
вівторок і четвер з 09.00 до 11.00 години.
З собою принести такі документи:
Грошова допомога може бути різних розмірів. Якщо людина звертається до міського голови, то може отримати від 500 гривень до тисячі. Якщо звертається до депутатів Кропивницької міськради, сума може бути від 1 до 50 тисяч гривень.
На цей вид допомоги торік у бюджеті ми передбачили 3 мільйони 840 тисяч гривень. По факту надали грошову допомогу 858-ми людям на суму 3 мільйони 308 тисяч.
Торік у притулку для безхатченків "Дім милосердя" відзначили 10 років від дня створення. Цим закладом постійно опікуються 20 волонтерів, розповів його засновник Володимир Лебєдєв.
Ми віруючі люди. Тут зібрались баптисти, харизмати, православні, католики. Неважливо, якої ми релігії і національності. Усі ми об’єднались заради однієї хорошої справи.
Спочатку у Домі годували безхатченків, а ще їздили містом і переодягали їх у чистий одяг. Згодом зрозуміли, що це марно, адже людям треба був не лише одяг, але і можливість покупатись. Так і зробили.
І це давало результат. Адже тут людина мала змогу викупатись, переодягнутись у чистий одяг, поїсти і вона вже не хотіла повертатись у підвал чи теплотрасу. Життя в тих умовах я називаю не інакше як "вижити будь-якою ціною".
Володимир розповів, що, відчувши любов і турботу, з якими тут ставляться до людей, мешканці почали запитувати, чи є можливість лишитись тут надовше.
Казали, наприклад, "я хочу піти з вулиці, але не знаю як". Ми проаналізували ситуацію і побачили, що великий відсоток людей на вулиці – нещодавно. Вони ще пам’ятають, що таке домашній затишок, не їдять зі сміттєвих контейнерів. І ми зрозуміли, що таким людям можна допомагати. Тоді й створили безплатний хостел.
Володимир називає причини того, чому люди лишаються на вулиці.
Наприклад, померли родичі, залишили людину без житла. Або жив у будинку дружини. Вони посварились, він пішов і опинився на вулиці.
Нині “Дім милосердя” – це два приміщення, у яких живуть люди. Торік відремонтували друге приміщення.
У хостелі живуть за зразком закладів, які працюють у країнах Європи і Америки. Це означає, що людина не повинна увесь день лежати на ліжку і нічого не робити, розповів Володимир.
Ми говоримо "у тебе є два тижні на пошуки роботи", плюс даємо базовий набір продуктів. І головна умова – людина більше не виходить на вулицю, щоб просити гроші чи продукти у інших. А ще не вживає алкоголь.
"Дім милосердя" розрахований на 30 людей. Нині у закладі живуть 25.
Ми завжди тримаємо вільними 5 місць. На випадок екстрених випадків. Ми працюємо 24/7 і співпрацюємо з поліцією і медиками. Нерідко трапляється так, що поліцейські чи медики привозять людину серед ночі.
У закладі є кімнати для проживання – спільного або окремого (якщо людині на певний час треба усамітнитись – ред.), кухня, душова, у якій є пральна машинка, засоби гігієни і медикаменти.
Встановлені відеокамери, є система пожежної безпеки, усіх мешканців притулку попереджають, що є "тривожна кнопка".
У закладі жорстке правило – тут завжди має бути чисто. Деякі люди не витримували цього і йшли.
Нині 70% мешканців будинку – жителі Херсонщини і Харківщини. Вони не безхатченки, а переселенці, у яких житло або знищене, або в окупації.
В місяць на утримання хостелу треба 20-30 тисяч гривень. Це гроші самих волонтерів, які опікуються Домом. Також допомагають церкви, благодійники і міжнародні фонди, сказав Володимир.
Політика Дому – "людина сама повинна звернутись до закладу". Тобто примусово сюди не привозять, бо людина має усвідомити, що має проблеми, живе на вулиці і хоче змінити такий спосіб життя.
Перебування у закладі – безкоштовне. Володимир розповів, що бували випадки, коли безхатченки "включались", коли бачили, як переселенці, у яких війна відібрала все, не складали рук, а активно працювали на новому місці.
Казали, що це спонукало задуматись про свою родину, переоцінити стосунки і зрозуміти, що життя на вулиці чи у притулку – не для нього чи не для неї.
У сусідніх з Кропивницьким Черкасах з 2012-го року працює Центр реінтеграції для безхатьків та осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Його відкрили Черкаська міська рада спільно з громадською організацією "100% життя", розповіла заступниця директора департаменту соціальної політики Черкаської міськради Юлія Ніконенко.
Громадська організація взяла приміщення в оренду, а за рахунок грошей з бюджету міста виконали там ремонт. У закладі працюють три соціальних працівники, стільки ж – охоронців.
Зі слів Юлії Ніконенко, раз на тиждень соціальний працівник йде в центр надання адміністративних послуг, щоб відновити документи для нових підопічних.
За 12 років роботи Центру ми надали такі послуги тисячам людей. Точну цифру сказати не можу.
Центр розрахований на 28 ліжок. На початку роботи облаштували місця для жінок і чоловіків, але час показав, що з проблемою безпритульності частіше стикаються чоловіки, жінок дуже мало.
Якщо жінка потрапила у скрутну ситуацію і звернулась в Центр, її перенаправляють у кризовий центр, де з нею проводять іншу соціальну роботу, оскільки дуже часто явище жіночої безпритульності пов’язане з домашнім насильством, складними обставинами вдома, у родині.
Щороку на оплату комунальних послуг центру, зарплати шести працівникам, придбання господарських, побутових, санітарно-гігієнічних засобів, медикаментів і продуктів з бюджету Черкаської міськради виділяють від одного до півтора мільйона гривень, розповіла Юлія Ніконенко.
У Центрі людина може перебувати пів року. Якщо за цей час життєві обставини у людини лишаються складними, вона може продовжити перебування у закладі.
Головна умова перебування у Центрі – людина повинна працевлаштуватись. Лежати і нічого не робити у закладі не можна. Задача працівників Центру – мобілізувати сили отримувачів послуг, щоб в подальшому люди працювали, заробляли і могли забезпечити себе.
Додала, що цього року у міський бюджет не заклали грошей на фінансування виплат матеріальної допомоги за зверненням людей. Гроші зазвичай закладали у депутатський фонд.
Гроші на матеріальну допомогу бездомним громадянам з міського бюджету ми не виділяємо.
Редакторка: Ольга Зима
Читайте також: Деpжaвнa опікa нaд сім'ями загиблих геpоїв: pеaльність тa виклики
Головне сьогодні
