29 січня 2023, 10:00
На початку повномасштабного вторгнення, 1 березня 2022 року, російські окупаційні війська дійшли до станції Крути, що на Чернігівщині. Там вони у звичному для себе варварському стилі спочатку обстріляли меморіал пам’яті героїв Крут 1918 року, а потім радісно фотографувалися на його фоні. Та вже за кілька годин ЗСУ й місцева тероборона знищили російських загарбників, як і 104 роки тому. Крутівська ТГ повідомила, що трупи окупантів довелося вивозити на двох КАМАЗах.
Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут»
Як тут не згадати слова Євгена Маланюка: «А ще казали, що нібито історія не повторюється. Наша напевно».
Насправді історія завжди підказувала, що повномасштабна війна з нашим одвічним ворогом – неминуча! Та чи кожен з нас хотів у це вірити?
Сьогодні ми спостерігаємо, як Росія намагається інформаційно знівелювати успіхи українців на фронті. Для цього застосовує два класичні прийоми: 1) завищити кількість наших втрат (згадайте тільки, як вони щодня звітують про міфічне знищення «хаймарсів»); 2) повернути інформацію так, нібито у втратах винна українська влада. Ви неодноразово натрапляли в телеграм-каналах на повідомлення панічного змісту на кшталт: «влада відправила в бій голих-босих/ неозброєних воїнів» або «в госпіталь привезли багато поранених, яким потрібна третя група крові».
У такий спосіб ворог перемикає увагу суспільства зі своїх злочинів на українську владу. Бо інакше доведеться визнавати, що російський відхід з-під Києва – це ніякий не «жест доброї волі», а реальний програш на полі бою. Як і втеча з Харківщини чи Херсона. Програш воєнний компенсують інформаційними атаками.
Ці ж прийоми Росія використовувала й сто років тому під час більшовицько-української війни. Усі, хто готувався до ЗНО, знають вірш Павла Тичини «Пам’яті тридцяти», присвячений героям бою під Крутами. Там є рядки: «На Аскольдовій могилі поховали їх». Коли більшовики окупували Україну, то наказали зруйнувати це поховання, щоб стерти будь-які спогади про героїв Крут. Бо для Кремля болючий сам факт, що наші хлопці під Крутами надавали по зубах російській армії Муравйова. І для того, щоб нівелювати цей успіх, пропаганда вигадала два міфи:
Що ж насправді відбулося під Крутами і чому російська пропаганда намагалася перетворити в свідомості українців успішну операцію на трагедію?
У січні 1918 року більшовики швидко окупували частину України. А на сході створили навіть фейкову ДНР – сепаратистську «Донецько-Криворізьку республіку», яка нібито повстала проти «київської хунти». Як бачимо, за сто років їхні методи не змінилися. Забиваючи населенню голову страшною пропагандою, росіяни просувалися в напрямку до Києва. І вже були за 120 км від столиці. Біля станції Крути.
Війська УНР билися на інших напрямках, не вистачало часу й сил, щоб прикрити цей. Тому влада приймає єдине можливе в тих умовах рішення – звернутися по допомогу добровольців.
Кожен, хто хотів захистити країну, міг записатися добровольцем і вирушити до Крут. Першими відгукнулися київські студенти. Вони організували курінь Січових стрільців. Одним із організаторів був наш земляк Володя Шульгин (з Кропивницького, але в той час навчався в Києві).
Володя Шульгин
Курінь налічував 116 осіб. Підготовка тривала 7 днів: їх навчили поводитися зі зброєю, дали ази ведення бою.
28 січня 1918 року добровольці вирушили до Крут. Там на них чекали бійці Юнацької військової школи ім.Б.Хмельницького, які вже мали досвід ведення боїв проти більшовиків. Це були добре підготовлені хлопці (близько 400). Саме вони стали основною силою в бою під Крутами. А командував ними (й усім боєм) Аверкій Гончаренко, який пройшов Першу світову війну.
Отже, перший міф спростовано: теза про те, що нібито під Крутами були недосвідчені діти – не відповідає дійсності. Основу бою становили добре підготовлені й потужно озброєні воїни.
Ворог, проти якого виступили хлопці, вдесятеро переважав за чисельністю. Тому ніхто не ставив перед нашими воїнами фантастичних завдань. Основне завдання – на один-єдиний день затримати ворога. Бо саме в цей час влада УНР укладала угоду з європейськими державами про надання військової допомоги (знову паралелі з сьогоденням!). У тих переговорах від імені Росії брав участь Лев Троцький і переконував європейців, щоб не допомагали українцям. Мовляв, це «нєсостоявшеєся государство», і Росія нібито ось-ось захопить Київ.
Тому велика надія України була на воїнів під Крутами!
29 січня 1918 року о 9 ранку почався бій. Позиції в окопах зайняли тільки ті бійці, які мали необхідний досвід. Недосвідчені студенти були в резерві, на безпечних позиціях. Бій тривав до вечора, у 20-градусний мороз. Хлопці не тільки мужньо витримали сам бій, а й завдали росіянам суттєвих втрат, знищивши їхню мрію взяти Київ «за три дні».
На жаль, у сутінках одна із чот студентського куреня потрапила в оточення. Ворог був настільки розгніваний своїми втратами, що дав наказ розстріляти усіх 27 хлопців чоти. Серед них і нашого земляка – Володю Шульгина. Перед розстрілом юнаки заспівали гімн України. Отже, в них не було жодних сумнівів у правильності свого вибору – піти добровольцями, аби захистити українську незалежність.
Усього в бою під Крутами загинуло до 200 осіб, решта – залишилися живі!
Отже, спростовуємо другий міф про те, що нібито всіх відправили на загибель. Майже 400 воїнів повернулися живими.
Чи виконали хлопці бойове завдання? Так, навіть перевиконали! Мали затримати ворога на один день, натомість вибили його з активних боїв майже на тиждень.
То чи можна це вважати воєнним успіхом? Думки істориків щодо цього розходяться. Однак варто згадати, що саме цей, виграний крутянцями час, дав можливість уряду УНР укласти угоду з Німеччиною про надання військової допомоги. І хоч відомих сьогодні «леопардів» тоді ще не було, все ж західна підтримка дала можливість армії УНР піти в наступ і вибити більшовицькі війська з України. Знищити сепаратистську «Донецько-Криворізьку народну республіку», звільнити Донбас і Крим.
Долі деяких учасників бою варті особливої уваги:
Матвій Данилюк – дожив до Незалежності. Його правнук загинув у 2014 році під Іловайськом.
Матвій Данилюк
Юрій Вороний – став хірургом і в 1933 році – провів першу у світі операцію з пересадки нирки людині.
Юрій Вороний
Були під Крутами й дві жінки: Клавдія Дубівна й Олена Мельничук – медсестри. Вони теж повернулися додому живими.
Участь у бою взяли 5 хлопців із нашої області: згаданий вже Володя Шульгин, а також Левко Прядко, Семен Могила, Михайло Михайлик – із с.Глодоси Новоукраїнського району; Сергій Горячко – із с.Гурівка Кропивницького району. Саме Горячко є автором карти-схеми, за якою науковці докладно вивчили історію бою під Крутами.
Сергій Горячко
Семен Могила
Володя Шульгин загинув. Решта хлопців продовжили воювати в лавах армії УНР, звільняли Україну від більшовиків.
То чому ж після важких подій початку ХХ століття українці дозволили приспати себе міфом про «братній народ» і на десятки років занурилися в російській інформаційний і культурний простір? Навіть у добу незалежности?
Мабуть, кожен українець сьогодні шукає відповідь на це питання. І дивується, чому знову доводиться проходити ті ж випробування, що й нашим предкам 100 років тому.
Хочеться вірити, що нині були зроблені правильні висновки. І після того, як над кожним українським містом замайорить синьо-жовтий прапор, ці міста будуть особливо пильними до найменшого ворожого руху, навіть якщо він буде закамуфльований у яскраву обгортку російської культури, представники якої спочатку їздять до нас на концерти, а потім закликають Z-війська вбивати українців.
Читайте також: Битва за Кіровоград у січні 44-го: про радянські міфи та як все було насправді (ФОТО)
Головне фото: 44.ua
Головне сьогодні
