Діалог між передовою й тилом: у Кропивницькому військовий презентував світлини, зроблені на фронті (ФОТО)

Сьогодні, 23 січня, в громадському просторі КропХаб презентували фотовиставку "Залізне ТРО". На світлинах закарбовані картини, що на власні очі побачив захисник України Юрій Чорнолуцький. Чимало фото він зробив, перебуваючи в окопі на нулі в Луганській області. Там, де живі сили ворога на лінії перевищували сили ЗСУ в кілька разів. Попри все експозиція — відчуття цілого спектру емоцій, але не відчаю та зневіри. Інтерв’ю з воїном із позивним Фотограф записали журналісти Точки доступу.

Юрій Чорнолуцький розповідає, що війна – "жорстока штука". Найбільше, за що переживав на нулі, "аби це не змінило його". Фото робив, аби відволіктися. Потім зрозумів, що це може бути діалогом між передовою і фронтом.

В експозиції, яку представив військовий, – 38 робіт. Улюблених, каже, серед них немає. Всі для чоловіка особливі. Більшість світлин були зроблені на передовій у Луганській області. Деякі зроблені перед виїздом туди чи по приїзду.

Фотографія – це хобі, тож я відволікався фотографією. Освіта в мене економічна, а працював я будівельником.

Стати на захист держави чоловік прийняв рішення 24 лютого 2021-го року.

Черги були величезні. В мене були спроби у 2014-му році піти на фронт, але нічого не вийшло. А от 25-го лютого мене записали до лав ЗСУ. Позивний "Фотограф" уже мені хлопці дали, як побачили, що я люблю десь полазити та щось познімати.

Чоловік зізнається, що фотографувати на фронті було складно. Фільмувати навколишню дійсність на телефон він почав уже "ближче до виходу підрозділу".

Я лише тоді взявся за телефон, скло було розбите, але це була віддушина. Залізав до бліндажа після зміни і там редагував їх та психологічно відволікався. Був не в тому жахітті, а наче вдома.

Побратим Фотографа Роман Шаманський каже, що почалося все у травні 2022-го року, коли військові поїхали стримувати ворога під місто Сєвєродонецьк.

Тих, хто лишився, вивели наприкінці червня. На жаль, вісім загиблих було у нас. Отримали поранення різного ступеня тяжкості 76 % нашої роти. На жаль, були і ті, хто лишив позиції, але сьогодні не про них.

Він говорить, що було дуже важко, оскільки ворогів було значно більше. Українські військові трималися, бо розуміли, що кожен крок назад – це ще один шматок захопленої української землі. Це ще один крок ворога до їхніх рідних домівок. Трималися завдяки думкам про своїх рідних, дружин, дітей, мріяли ще хоча б раз подивитися в їхні очі.

Військових щодня обстрілювали з усіх видів зброї, в тому числі – забороненої. Якби не командири, говорить Роман, усі б загинули.

Хотів би подякувати командиру з позивним Чук, який керував підрозділом безпосередньо на бойових позиціях. Також командиру з позивним Гек, який після поранення Чука прийняв на себе командування. Старшому побратиму з позивним Сел. Він піднімав наш бойовий дух та захищав позиції до останнього патрона у прямому сенсі слова. А також заму командира Пішоходу.

Роман додав, що Фотограф до великої війни не тримав автомат у руках, але прийняв рішення, що стане на захист батьківщини, бо це його обов’язок. 

Як зазначила співзасновниця громадського простору Катерина Колтунова, війна – це не лише горе, біль, травми… Це надія, гордість, натхнення і жага до перемоги. І світлини нашого захисника є тому підтвердженням.

На цих світлинах багато побуту і життєвих моментів, але найголовніше – очі. В них ви бачите віру в те, що скоро ми відчуємо переможний вітер.

Юрій Чорнолуцький і надалі планує займатися фотографією. Тим більше "якщо людям це подобається". Найбільше мріє зробити світлину, присвячену нашій перемозі над окупантами. Купівлю фотоапарата не планує, каже, поки достатньо телефона, аби передати те, що бачить.

У рамках заходу збирали гроші на потреби ЗСУ. Зокрема, продавали на аукціоні фото Юрія. 

Лілія Кочерга, Ольга Кирилюк

Фото Олександра Козловського 

Читайте також: Лапа живий: історія полоненого морпіха з Кропивницького (ФОТО)