26 березня 2024, 18:30
– Мамо, а чому про інших військових розповідають, а про мого тата – ні, – після загибелі татуся часто питає маму маленька Ангелінка.
Сергій Кощавський з єдиною донечкою були дуже близькими. Тож, щоби зберегти пам’ять про рідну людину, Мар’яна з Ангеліною зважилися на це інтерв’ю. Спогадами, що гріють, та, водночас, ятрять душу, вони поділилися з журналістами Точки доступу.
Сергій Кощавський народився 20 червня 1995 року в Мар’ївці Компаніївського району. Навчався в місцевій школі. Після 11 класу проходив строкову службу. У 2014 – 2016 роках під час служби в ЗСУ за контрактом брав участь в антитерористичній операції.
Сергієві подобалася військова служба, тому повістка в армію була для нього бажаною подією. Роки служби припали на нелегкі для нашої держави часи – часи Революції Гідності та АТО. Але він не залишився осторонь і підписав контракт, щоб стати на захист Батьківщини, – розповідає дружина Мар’яна.
В армії Сергій був водієм бензовоза, постійно їздив у гарячі точки, щоб у наших захисників було пальне.
Був в Іловайську, Донецькому аеропорту, під Маріуполем – всюди він там був. Зараз дуже важко бачити, що ці населені пункти, за які він боровся, в окупації, – каже жінка.
Після закінчення першого контракту Сергій повернувся додому на Кіровоградщину.
Тоді він був розчарований. Адже період АТО теж був дуже важкий. Багато історій він розповідав про людей, які не підтримували Україну і українських захисників. Був втомлений морально і фізично. До того ж, Сергій був надто юний – в 18 років піти на службу й підписати контракт… Це було трохи зарано, але він це витримав.
Після АТО, веде далі дружина, Сергій хотів спокійного життя й забути про все, що побачив на війні. Вступив до Кіровоградського національного технічного університету та навчався за спеціальністю "Агрономія". Саме під час навчання між майбутнім подружжям зав’язалися стосунки – другу вищу освіту Мар’яна здобувала на цьому ж факультеті. У 2017 році вони одружилися. А за рік народилася донечка. Чоловік дуже хотів, щоби народилася саме дівчинка.
Я – його дочка. Ви у вишиванках на весіллі були, я бачила на фото, – говорить Ангеліна, краєм вуха чуючи нашу розмову.
Мар’яна згадує, що коханий з дитинства любив машини, мав хобі – спорт, зокрема футбол, риболовлю. Займав перші місця в районних змаганнях з легкої атлетики. Проводив багато часу з маленькою донечкою. Мріяв навчити її водити машину, повести за руку в перший клас (дівчинка піде у школу цієї осені – ред.).
Навіть, коли був дуже втомлений, приділяв Ангеліні час.
Сам був самостійним, серйозним і хотів, щоб ці риси характеру виробляла й дитина.
Я теж хочу рибу ловити. А ще ми з татом любили грати в доганяйки, в хованки, а ще він мене носив на шиї, як конячка. В машині садив на коліна, я тільки бібікала, а він кермував. А тоді казав, що досить бібікати, бо сплять ще всі, – додає донька захисника.
Поки тато був на службі, донька малювала для нього патріотичні малюнки, щоби його підтримати.
Попри щасливе сімейне життя, Сергій часто згадував службу. Йому не вистачало побратимів, на яких можна було покластися в будь-якій ситуації. Чоловік сумував за чіткою структурованою роботою.
Я бачила по ньому, що він хоче повернутися, – ділиться Мар’яна.
У 2020 році Сергій завершив навчання в університеті. Працював у комунальному підприємстві з благоустрою Кропивницького. Після початку повномасштабного вторгнення 10 березня 2022 року чоловіка мобілізували.
Сергій не допускав думки, що почнеться велика війна і йому знову доведеться повернутися до того, що він бачив колись. Коли 10 березня побачила його очі (я ніколи не бачила, щоб він плакав), у нього були заплакані очі.
Чоловік наполіг, щоб дружина з донькою виїхали за кордон, так йому було спокійніше. Родина переживала, раптом Кіровоградщина потрапить в окупацію, вони не виберуться. Адже дуже швидко окупантам стане відомо про службу Сергія в ЗСУ.
Тим часом чоловік знову працював водієм, їздив на передову і перевозив озброєння для військових. Початок служби провів під Херсоном.
Він дзвонив, ми чули обстріли, але Сергій не зізнавався, де він. Говорив лише, що це зовсім інша війна, навіть не АТО. Що там зовсім інше озброєння, інша підготовка, інші масштаби, – говорить дружина.
Згодом захисник повернувся на Кіровоградщину і служив у місцевій частині, але відрядження були й на Схід – на Донецький напрямок. Мар’яна з Ангеліною також повернулися на Батьківщину – не хотіли бути так далеко від родини.
До того ж, тут ми почуваємося на своєму місці. Де б ти не був, куди б ти не їхав – дома завжди тебе чекають.
Але замість служити у відносно спокійному регіоні, Сергій хотів доєднатися до бойової бригади.
Він говорив мені, що водій – це водій, але на фронті дуже важко. Чоловік бачив у відрядженнях, яка там обстановка. Якось він потрапив під сильний обстріл, повернувся, а з речей нічого не було – ні телефону, нічого. Вони ледве встигли заскочити в якусь машину і від’їхати.
Сергій написав не один рапорт, поки його відпустили з військової частини. Адже він мав досвід і добре виконував покладені на нього обов’язки. Зрештою захисник вступив до 93-ї окремої механізованої бригади. Пройшов перепідготовку і став кулеметником. На той момент бригада знаходилась під Бахмутом.
Сергієві дуже подобалося служити у бригаді. Він взагалі мріяв доєднатися до третього полку і служити в спеціалізованих військах. Хотів вміти все: стрибати з парашутом, пливти, а не лише знати якийсь один вид зброї.
Розуміючи, наскільки загрозлива ситуація на фронті, чоловік з дружиною навіть домовилися про свій шифрувальний текст. Буква "а", на яку починається ім’я доньки, мала означати, що все добре.
Два з половиною місяці Сергій провів у бойовій бригаді. 13 червня 2023 року солдат, навідник батальйону в/ч А1302 Сергій Кощавський загинув. Він отримав поранення, несумісне з життям.
Це був мінометний обстріл. Вибуховою хвилею Сергія відкинуло на його друга. Товариш теж отримав поранення, але вижив. Це була одна мить. На той момент вони були в чужому бліндажі, а не в тому, який підготували самі – їхні окопи були більш захищені.
Спочатку мати не наважувалася повідомити дитині страшну звістку. Про смерть тата Ангеліна дізналася лише, коли після його смерті пройшло 40 днів. Дівчинка стала часто питала маму, чому Сергій не дзвонить.
Він не приїжджав і я думала, що він там робить, – пояснює дитина.
Врешті, Мар’яна сказала, що тато більше не приїде, адже загинув на війні.
Але, я сказала, що він завжди з нами, він у нашому серці й він завжди поруч.
Мар’яна розповідає, що вони з донькою часто дивляться новини по телевізору. Коли показують військових, дитина питає, чому не показують тата.
Я хотіла, щоб його теж показували, і хто його убив, і що було, – каже Ангеліна.
Дружина захисника зазначає, що не хоче перебільшувати подвиг чоловіка, але й не хоче, щоби він лишився непомічним.
Сергій чомусь постійно говорив після першого терміну служби, що їх ніхто не згадає. Це було АТО, це було віддалено, якось мало кого зачіпало і ми жили своїм життям. Тому зараз мені просто хочеться, щоб це була пам’ять, – додає Мар’яна.
Вона розповідає, що Сергія обурювали бюрократичні перепони в оформленні документів після служби, байдужість людей до ситуації в країні та військових.
До слова, і нині Мар’яна має проблеми з оформленням документів. Після смерті чоловіка пройшло вже дев’ять місяців, але й досі родина не отримала виплати у разі загибелі військовослужбовця. Зокрема, двічі у військовій частині у документах робили помилки у прізвищі та адресі матері Сергія. Так, дружина бійця була змушена звернутися за консультацією до юриста.
Сергія провели в останню путь 19 червня. 20 червня йому мало б виповнитись 28.
Ми пишаємось його подвигом. Сергій віддав життя за мир і спокій наших дітей, нашого народу і нашої держави. Слава і шана усім Героям України! – говорить Мар’яна.
Вона додає, що в рідному Компанійському районі загинуло багато захисників. Внесок у боротьбу кожного з них применшувати не можна.
Неправильно, коли про наших захисників пам’ятатимуть лише рідні. Про це мають знати, пам’ятати й інші. Мені важливо, щоб про Сергія чули. Це важливо для мене, це важливо для моєї дитини, – каже жінка.
Читайте також: Деpжaвнa опікa нaд сім'ями загиблих геpоїв: pеaльність тa виклики
Фото: Григорія Зуба та надані родиною
За сприяння в створенні матеріалу дякуємо Кіровоградському регіональному відділенню Благодійної організації "Українська фундація "Мрія". Фонд надає всебічну підтримку родинам загиблих, полонених та зниклих безвісти захисників України.
Головне сьогодні
