Чому фемінізм до цього часу актуальний, як сексистські упередження руйнують життя жінок і які законодавчі зрушення дають надію, що невдовзі епоха стереотипних уявлень і тверджень про роль жінки в суспільстві скінчиться. Про це у креативному просторі KOWO розповідала блогерка, авторка каналу "Смішно не буде" Анастасія Міхіна.
На думку блогерки, до цього часу у світі й в Україні зокрема, актуальною є думка, що жінка є чимось меншим чи гіршим, ніж чоловік, та й створена лише для того, щоб "забезпечувати домашній затишок і виховувати дітей". Багато жінок фізично і психологічно страждають через це. Найрозповсюдженішими проблемами, з якими стикаються жінки, вже впродовж багатьох років залишаються:
"Катастрофа полягає в тому, що це починається з дитинства, коли хлопчики піднімають дівчатам спідниці чи плескають по сідницях. Дівчинка розповідає про це вчительці, а вона каже, що це просто залицяння. І це дає хлопчикам думку про те, що з дівчатками так можна, а дівчаткам дає думку, що коли тебе кривдять, значить, люблять".
На думку блогерки, у дорослому віці чоловіки, які так поводяться, керуються думкою "я маю право", а відтак виникає наступна проблема, з якими стикаються жінки.
Віктімблеймінг – це явище, кoли пoстраждалу людину звинувачують у тoму, щo з нею сталoся, перекладаючи на неї відпoвідальність за насильствo, злoчин чи нещасний випадoк. Це можуть бути фрази на кшталт "Ти сама винна, що одягла коротку спідницю".
"Жертва не винна. Винен завжди лише насильник. Примітно, що у шкільному підручнику з основ здоров’я є пам’ятка про те, як уникнути сексуального насилля. Закликають не носити відвертий одяг, не робити речі, які у когось можуть викликати відчуття, що людина легкодоступна, але ніде немає пам’ятки на кшталт "якщо перед вами людина у безпорадному стані, це не означає, що можна скористатись її тілом. Пам’ятайте, що таке чужа тілесна приватність".
Слатшеймінг – це практика критики та засудження людей, oсoбливo жінoк, за їхню сексуальну пoведінку, зoвнішній вигляд абo спoсіб життя, які сприймаються як такі, щo пoрушують суспільні нoрми. Він включає в себе oсуд за сексуальну активність, вільний вибір oдягу, а такoж звинувачення жертв сексуальнoгo насильства в тoму, щo вoни "самі спрoвoкували" напад.
Корінь слатшеймінгу – це страх перед жіночою автономією, вважає блогерка. На її думку, до цього часу частина чоловіків ставиться до жінок як до "набору функцій".
У 2023 році в Україні в поліцію надійшло майже 300 тисяч заяв про домашнє насильство, це понад 800 заяв щодня. Це лише офіційно зареєстровані дані, насправді цифри – більші, каже Анастасія. Від домашнього насильства щороку в Україні гинуть орієнтовно 600 жінок.
"Домашнє насильство – це не про сімейний конфлікт. Це про владу. Про те, що одна людина відчуває своє право карати іншу. Нас, на жаль, роками вчили, що якщо жінку вдарив чоловік, то це вона винна, мовляв "щось не так зробила", – каже Анастасія.
Додає, що до цього часу є багато випадків, коли жертви домашнього насильства мовчать, бо їм соромно зізнатися. І саме мовчання є основною причиною того, що насильство може тривати роками.
"Домашнє насильство – це не лише про побиття. Це також про контроль фінансів, обмеження в спілкуванні, погрози, залякування та сексуальний примус. Це все – способи тримати людину в покорі".
За дослідженням соціологічної групи "Рейтинг", яке відбулося у 2020 році на тему гендерних ролей в українському суспільстві, 83% українців погоджуються з твердженням, що найважливіше завдання жінки – дбати про дім та сім’ю.
"Якщо звернутися до цифр, то в Україні жінки витрачають на побутову роботу та догляд за дітьми в середньому 5 годин на день, а чоловіки – півтори години. Цей непропорційний тягар у розподілі домашньої роботи починається рано: дівчатка у віці 5-9 років витрачають на домашні справи на 30% більше часу, ніж хлопчики такого ж віку. А у віці 10-14 років цей показник зростає до 50%".
Анастасія вважає, що побутові обов’язки є роботою, яка не оплачується, її ще й протягом сотень років знецінювали. Мовляв, жінка це повинна робити за замовчуванням. На практиці ж виходить, що через зайнятість жінки хатніми справами, у неї лишається менше часу на оплачувану роботу і на побудову кар’єри. Звідси з’явилося поняття "штраф за материнство".
"Дуже часто жінки стикаються з роботодавцями, які вважають, що якщо жінка має дітей, вона часто відпрошуватиметься з роботи, бо вони хворітимуть, а якщо не має, то, коли вони з’являться, так само відпрошуватиметься з роботи. Парадоксально, але у ситуації з чоловіками інше ставлення: у батька, в якого є діти, вірогідно, буде вища зарплата".
Деякі чоловіки будують свою ідентичність на вигаданій перевазі над жінками. Яскравий приклад – нагородження переможців і переможниць чемпіонату України з кантрікросу. Чоловікам вручили кубки й медалі, нагородивши на постаменті. Коли ж дійшла черга переможниць-жінок, постамент прибрали, а на знак "вітань" їх облили шампанським. Коли у організаторів спитали, чому так відбулося, вони відповіли "Та які ж вони спортсмени? Вони – дівчата".
Це одна з типових ситуацій, яка згодом для жінки, яка пережила подібний випадок, може перерости у внутрішню мізогінію, вважає блогерка. Це кoли жінки переймають і транслюють упередження прoти себе та інших жінoк, частo через вплив патріархальних стереoтипів. Це прoявляється у самoзнеціненні, бажанні відoкремитися від інших жінoк та вірі в те, щo жінки "слабша стать".
"Ми не дурніші і не гірші. І навіть не чарівні і прекрасні істоти. Жінки – це просто люди, які мають право бути різними. І ось чому нам треба фемінізм. Фемінізм – це не про ненависть до чоловіків. Це про права жінок і про проблематику патріархату як системи, де жінка має бути набором функцій".
Але не все так погано. Суспільство реагує на вимоги сучасного світу і потреби жінок. До прикладу, у 2021 році набув чинності закон щодо забезпечення рівних можливостей матері і батька в догляді за дитиною. Тобто чоловіки можуть бути з дитиною в декреті. Вже наступного року у силу вступив закон про рекламу, який забороняє сексизм, включаючи сексуалізацію. У тому ж році ратифікували Стамбульську конвенцію, яка має на меті боротьбу з гендерним і домашнім насильством. Згодом уряд України розробив та затвердив стратегію зменшення гендерного розриву в оплаті праці.
"Насправді ми дуже просунулися і, сподіваюся, рухаємося у правильному напрямку. Маю надію, що ця наша розмова через кілька років буде не актуальною, бо не прикольно, що у 21 столітті розмови про актуальність фемінізму – актуальні", – підсумувала Анастасія Міхіна.
