"Газети вмирають через редакторів": найстаріша газета Кіровоградщини запустила проєкт допомоги районним медіа

Чи можливо виправити ситуацію та надати друге дихання друкованій пресі районного масштабу. Про це ми поговорили з Оленою Сідоровою, власницею та головною редакторкою найстарішої газети Кіровоградської області «Кіровоградська правда».  Разом з колегами медійниця, за підтримки Інституту масової інформації, реалізовує проєкт «Газети вмирають через редакторів». Це новаторський продукт, що передбачає не лише розбір найбільш проблемних контентних проблем «районок», а й перебудову моделі дистрибуції цього контентну до читача. Команда «Кіровоградської правди» проводить глибинний аналіз роботи кожної обраної редакції та надає практичні рекомендації щодо покращення взаємодії видання-читач з можливими варіантами додаткового фінансування.

Олено, яка наразі ситуація з «районками»? Чи дійсно вони потребують такої підтримки, про яку йдеться у вашому проєкті?

Можемо впевнено сказати - підтримка локальних видань актуальна як ніколи. За останні роки в області вже припинили існування близько десятка газет: «Зоря» (Кропивницький), «Гайворонські вісті», «Зорі над Синюхою» (Вільшанка), «Сільський вісник» (Олександрія), «Долинські новини», «Степовий край» (Компаніївка), «Слово і час» (Благовіщенське), призупинено «Світловодськ вечірній» та «Вісті Світловодщини». На грані закриття – дві-три газети.

Тобто вся справа в підтримці вимираючого виду?

Ні. У великих містах, особливо в обласному центрі, не завжди зрозуміло, що локальні медіа сьогодні – це не лише про газети. Часто це єдине перевірене джерело інформації для невеликих громад. Саме вони документують життя своїх міст і сіл, зберігають локальну історію, розповідають про людей, яких не покаже жоден національний телеканал. Водночас вони працюють у надзвичайно складних умовах: війна, підвищення вартості друку, скорочення рекламного ринку, проблеми з доставкою друкованої преси, кадровий дефіцит. Тому підтримка локальних медіа – це, по суті, підтримка інформаційної стійкості громад.

Презентація виданням проєкту «Газети вмирають через редакторів». Фото з особистого архіву Олени Сідорової

То чого більше не вистачає районкам - грошей, людей, знань, розуміння можливостей подачі інформації?

Найбільше бракує не грошей, а розуміння, що сучасне локальне медіа – це вже давно не лише випуск друкованої газети. Потрібно розвиватись.

Під час діагностик редакцій ми бачимо, що багато колективів працюють на межі своїх можливостей. Дві-три людини одночасно є журналістами, редакторами, менеджерами, фотографами, SMM-фахівцями, бухгалтерами й маркетологами. Звісно, фінансування теж надзвичайно важливе. Але ще важливіші знання, сучасні управлінські підходи та розуміння, як шукати нові джерела доходу і працювати одразу на кількох платформах.

Ви вже встигли попрацювати, поспілкуватись з багатьма колегами. Чи всі видання готові змінюватись, навчатись? 

Ні. І це нормально. Є редакції, які постійно навчаються, тестують нові формати, запускають сайти, розвивають соцмережі, шукають партнерства та грантові можливості. Як приклад можу навести редакцію газети «Сільське життя» із Знам’янки. У штаті працюють лише дві людини, але вони не бояться змін: розвивають сайт і соцмережі, беруть участь у грантових та менторських програмах, шукають нові джерела фінансування, експериментують з форматами подачі інформації. Саме така відкритість до нового дає можливість локальному медіа розвиватися.

Зустріч з редакцією «Сільське життя». Фото з особистого архіву Олени Сідорової

Є й ті, які очікують, що ситуація сама повернеться до моделі 10-15-річної давності. Але цього вже не станеться. Звісно, є частина аудиторії, читачів, для яких газета завжди буде лише суто паперовим друкованим форматом, однак з кожним роком таких людей все менше. А, значить, у прихильників “старої школи” стає все менше й менше споживачів.

Чи варто рятувати тих, хто хоче працювати за принципом «як було», а не змінюватись, шукати нові варіанти фінансування, подачі інформації?

Мені не дуже подобається слово «рятувати». Можливості потрібно давати всім. Але скористатися ними чи ні – це вже відповідальність самої редакції. 

Під час реалізації нашої менторської програми ми зустрічали різні позиції. Одна з редакторок, наприклад, відмовилася брати участь у програмі, бо була переконана, що жодне навчання вже не допоможе. Її аргументи були зрозумілими: маленька громада, майже відсутній рекламний ринок, кілька сотень передплатників-пенсіонерів, постійне зростання витрат і боротьба за виживання. У такій ситуації дуже легко повірити, що майбутнього немає.

Але саме тут проходить межа між різними підходами. Одні редакції кажуть: «У наших умовах це неможливо». Інші, маючи такі самі умови, шукають нові інструменти, тестують різні моделі роботи, навчаються і пробують знову. Жоден грант, жоден тренінг чи консультація не змінять медіа, якщо команда не готова змінювати власні підходи до роботи.

Наша менторська програма показує просту річ: найбільших результатів досягають не ті редакції, які мають найбільший бюджет, а ті, хто готовий змінюватися.

Я розумію редакторів, які сьогодні втратили віру. Але саме тому ми й створили цю програму, щоб показати: навіть у складних умовах є рішення, які дозволяють локальному медіа не лише виживати, а й розвиватися.

Ви з «Кіровоградською правдою» більше десяти років і видання теж свого часу мало чимало труднощів. Як ви прийшли до потреби змін? 

Звісно, ми теж проходили цей шлях. Саме тому і говоримо зараз про потребу трансформації та адаптації до нових умов. Колись ми зрозуміли, що просто робити газету вже недостатньо. Потрібно ставати сучасним медіа, яке працює на різних платформах, шукає нові продукти, нові моделі залучення коштів та постійно аналізує свою аудиторію. 

Примірники видання “Кіровоградська правда”. Фото з особистого архіву Олени Сідорової

Однак трансформація не відбулася за один день. Це процес, який триває досі. Вже зараз він дав нам головну конкурентну перевагу. І це не найбільший сайт чи найбільша кількість підписників, а готовність постійно змінюватися. Саме тому сьогодні ми вже не лише розвиваємо власне медіа, а й допомагаємо трансформувати інші локальні редакції.  Впевнені - локальні друковані медіа можуть не просто жити, а й розвиватись, створюючи навколо себе осередки поширення достовірної інформації та надання рекламних послуг. Головне, не боятись змін і бути готовими працювати над їхнім впровадженням.

Павло Лісниченко, регіональний представник Інституту масової інформації в Кіровоградській області