Гоп-стоп і відрядження в Молдавію

Специфіка роботи співробітників карного розшуку та слідчих полягає в тому, що більшість з них не знає, як почнеться завтрашній день.

…Слідчий Добровеличківського райвідділу прийшов додому десь о другій годині ночі. Тихенько, щоб не будити домашніх, дібрався до ліжка, роздягнувся, ліг відпочивати і моментально заснув. Але через кілька годин, як тільки сонце встало, за ним приїхала міліцейська чергова машина разом з оперативниками на чолі з Миколою Зубаренком. Незабаром прибули на місце пограбування. Потерпілий – літня людина, мешканець міста Новоукраїнка, – ніяк не міг отямитись після скоєного. Від хвилювання, розповідаючи, перескакував з одного на інше, збивався. Природно, що непослідовна розповідь лише забирала час, що було на руку лише злочинцям.

Нарешті потерпілий спромігся довести свою недолугу розповідь до кінця, і стало зрозуміло, що він спізнився на вечірній потяг і був змушений залишитися на залізничній станції в Помічній. Його чекала ціла ніч, бо черговий потяг до його станції був лише вранці. У фойє вокзалу практично нікого не було. Десь о третій ночі з репродуктора повідомили, що прибув потяг Харків-Одеса. На перон зійшли троє молодиків, направились до залу очікування і, озирнувшись в різні сторони, підійшли до нашого пасажира, який вже почав засинати.

- А де тут можна «впіймати» таксі? Чи їдуть приватні автомашини на Кіровоград? Ми тут перший раз.

-

Потерпілий, щиро бажаючи допомогти приїжджим, повів їх з приміщення вокзалу, щоб показати, де можна знайти таксі або автомобіль. Проходячи темний куток по вулиці Осипенка, молодики штовхнули його туди і зразу підставили під серце ножа чи фінку. Два інших почали нишпорити по кишенях чоловіка, який став благати не чіпати його. Марно.

Незнайомці забрали 550 карбованців і зникли в темряві. Подія, про яку я розповідаю, сталася восени 1991 року. Залізнична міліція, куди потерпілий негайно звернуся, заявила йому, що місце пограбування – це не їхня територія. Треба викликати міліцію з Добровеличківки. Ось таким чином Ірха разом з колегами і з’явився у Помічній.

Слід зауважити, що згідно реформи, що відбувається зараз в МВС, залізнична міліція розформована, а її територію обслуговують райвідділи міліції. Але, повертаюсь до подій, що відбувалися в той час. Співробітникам райвідділу знадобилося чимало часу, аби прибути на місце злочину. Але вони негайно включились у роботу і почали встановлювати прикмети злочинців. Через годину недалеко від вокзалу вони знайшли незнайомців, що підходили за прикметами, які навів потерпілий. Затримали та доставили підозрюваних до чергової частини залізничної станції. Попереднє опитування нічого позитивного не дало. Предметно по цьому пограбуванні їх і не запитували: слідчий наказав ні в якому разі про цей злочин не говорити. Він сам буде вести розмову. Зробили особистий огляд затриманих, але грошей не виявили, як і знаряддя злочину, тобто доказів їх вини не було, хоча співробітники міліції були впевнені, що саме затримані скоїли пограбування.

Що в такому випадку робить слідчий? Ще раз аналізує відповіді на контрольні питання міліції, знову запитує, стежить за реакцією, обличчям, інтонацією і таке інше.

Порадившись з оперативниками, Ірха вирішив більш ретельно перевірити затриманих. Невже вони десь сховали ніж чи фінку і заразом гроші? Ризиковано все ж таки для іногородніх любителів легкої наживи. Треба знову їх обшукати, – такі думки пронеслись в голові слідчого.

Ось чому він попросив завести його до кабінету з підозрюваними, один із яких щось незручно шкутильгав.

- Ну, що ж, гості, будемо мабуть вас відпускати.

Не встиг він закінчити, як обидва молодики рішуче встали і повернули до дверей. А той що шкутильгав, першим дійшов до дверей.

- Зачекайте хлопці!

Він по телефону запросив оперативника і, коли той зайшов, запитав:

- Ну, що будемо робити з харків’янами?, - І затримуючи погляд, на одному із затриманих, тому, що першим дійшов до дверей, раптово покликав його до себе.

- І ще щось, начальник? Ви ж нас начебто відпустили, - сказав нічний візитер і насторожено підійшов до слідчого.

- Будь ласка, зніміть правий черевик!

- А мене що, відправите додому босим? – нервово посміхаючись, здивувався затриманий.

- Віддам Вам ваше взуття, я хочу подивитись на вашу підошву.

З-під уміло припасованої устілки черевика на стіл слідчого впали купюри по 25 карбованців, перегнуті пополам. Саме такі гроші були відібрані у постраждалого. Це вже була хоч і не козирна карта, але все ж таки один із речових доказів, який у сукупності з іншими, міг стати неспростовним доказом вини затриманих.

Попереду ставка віч-на-віч.

- Не заважало б ще знайти ніж, - промовив Олег Юрійович сищикам. - Будь-ласка, подбайте про це. А я займусь допитом затриманих.

Не минуло і двох годин, як мисливський ніж був знайдений, а пізніше затримані дали свідчення. Взагалі в цьому райцентрі була добра взаємодія між карним розшуком, слідчим підрозділом та експертом-криміналістом. Це підтверджує наступний випадок.

Вранці у чергову частину прибіг схвильований кореспондент районної газети і сповістив, що з кабінету викрали п’ять спеціальних репортерських фотоапаратів та інше майно.

Без цих фотоапаратів неможливо випустити газету. Ретельний огляд приміщення редакції нічого не дав. Тому було запрошено досвідченого слідчого-криміналіста із УМВС. Якраз у сусідньому районі перебував старший експерт Володимир Совєтов. Якраз йому і пощастило знайти ледве помітний відбиток правої підошви взуття зловмисника. А це вже не така дрібничка у розслідуванні крадіжки. Можна сказати – це козирний валет. Оперативники за дві доби відпрацювали тих, від кого можна було чекати крадіжку, про що доповіли заступнику начальника РВВС Анатолію Павленку.

- Ні в кого і близько не має такого взуття.

- А ви йдіть туди, де велике скупченню людей, - відповів Павленко співробітникам карному розшуку і Олегу Ірхі.

І вони, не зговорюючись, пішли на автостанцію, яка розташовувалась у центі міста. Прихопили місцевого дільничного. І що ви думаєте? Таки серед безліч відбитків підошов, вони знайшли аналогічний тому, що залишив крадій. Його залишив пасажир, який тільки вийшов із таксі і попрямував до диспетчерської. Можливо цього і не відбулося б, якби перед цим не було дощу. Вибачившись співробітники розпитали, де придбано взуття. Виявилось, що фабрика розташована у Молдові. Водночас місцеві сищики встановили, що в райцентрі побували заробітчани і з Флорештянського району Молдови.

Разом із Ю. Ірхою негайно виїхали і оперативники, які упродовж кількох днів відшукали і затримали підозрюваного. Ним виявився «Гуцу». А ще знайшли свідків, які пролили світло на викрадення фотоапаратів і інше майно. Олег Юрійович закріпив свідчення слідчим експериментом, довівши провину злодія. Крім цього, призначив та дочекався результатів декількох експертиз – тому що затриманий ніяк не хотів давати правдиві свідчення.

Суд визнав обвинуваченого винним у скоєнні злочину. До речі, Ю. Ірха вважався одним із кращих міліцейських слідчих на Україні. Його міліцейський мундир прикрашав почесний знак «Відмінник міліції». Жодного разу його справи не направлялись судом на додаткове розслідування. Зараз у кримінально-процесуальному законодавстві взагалі не має такої норми. А тоді, у 1991 році, коли мали місце згадані злочини, закон передбачав таку практику.