21 серпня 2023, 10:25
Війна в Україні триває. Щодня громади Кіровоградщини сповіщають про загиблих військових. Кропивницька психологиня Інга Кузнєцова розповіла читачам Точки доступу, як можна розповісти дитині про загибель на війні батька чи матері, аби не нашкодити, та на що варто звернути увагу у період після цього.
Боєць 56-ї бригади з Кропивницького Максим Хандусенко виховував трьох дітей – сина Сашка та двох доньок-двійнят Марійку та Софійку. Зараз Сашкові 18 років, а дівчатам – по сім. Під час останньої телефонної розмови з дружиною Оленою військовий сказав “Я з позиції не повернуся”.
На момент одруження із Максимом, Олена Корнілова мала сина Сашка від першого шлюбу. Чоловік любив дітей та незабаром в подружжя народилися дівчатка-двійнята. Марійка та Софійка з’явилися на світ передчасно. Місяць дівчатка провели в реанімації. Родина опинилися в скрутному фінансовому становищі.
Максим поїхав на заробітки до Польщі. Тоді ж родині допомагали волонтери. А коли доньки підросли, Олена з Максимом теж почали займатися волонтерством: допомагали дітям з інвалідністю та військовим.
У червні 2022 року чоловік отримав повістку. Воювати відправили під Піски на Донеччині. 2 листопада 2022 року поблизу Первомайського на Донеччині Максим загинув.
Фото: Олена Корнілова
Про те, що чоловік загинув, Олена дізналася від його побратимів. Дітям про загибель батька жінка розповіла на другий день після того, як дізналася про це сама.
В родині Олени це було вже не перше поховання – до цього помер її тато.
Тоді я розповіла дітям, що дідуся більше немає серед нас, що він пішов на небо. І що тепер дідусь – янгол у небі.
Тож, коли загинув чоловік, Олена сказала дітям, що їхній батько пішов на небо до дідуся.
Після загибелі чоловіка в родині померли кішка і собака.
Тоді діти сказали, що, мабуть, пес та кішка засумували за батьком і пішли до нього. Я в це не вірю, але так сталося, – розповіла Олена.
Олена показала дітям дві зірки на небі: одна з них – тато, а інша – дідусь. Дівчата дивляться на них та розповідають про свої справи, як минув день.
Мої діти загартовані волонтерством. З півторарічного віку вони були з нами у військових госпіталях, бачили травмованих хлопців. Лікарі раніше питали в мене, чи не злякаються малі, коли побачать бійців без руки чи ноги. Ні, не бояться – вони знають, що це війна. Вони готові до реальності.
Перший чоловік Олени, з яким вони розлучилися, коли Сашко був ще маленьким, зник безвісти під Бахмутом.
Син був близьким із Максимом, багато в нього навчився. Коли Максим йшов на фронт, то дав сину настанови: отримати доступ до робіт із 1000 Вт (у хлопця хист до роботи з електрообладнанням), отримати посвідчення водія та завершити навчання у технікумі. Хлопець зараз закінчує навчання, всі інші настанови вже виконав.
Олена разом із дітьми їздить до Максима на кладовище.
Діти знають, що тато загинув на війні і знають, що батько – Герой.
Фото: Олена Корнілова
Кропивницька психологиня Інга Кузнєцова розповіла, що з 2014 року до неї часто звертаються батьки чи рідні дітей, які мали дізнатися про смерть близької людини на війні.
За словами пані Інги, єдиного вірного механізму того, як повідомити трагічну звістку дитині, немає.
Інга Кузнєцова виокремила низку порад, які допоможуть рідним зробити це та не посилити травму дитини від втрати.
Інга Кузнєцова, психологиня
Так, повідомити про смерть має близька людина.
Розповісти про смерть можна дитині в будь-якому віці. Її реакція на звістку може бути різною.
Зазвичай діти до 6 років ще не дуже розуміють, що таке смерть. В такому разі дитині варто пояснити, що померлий чи померла вже не повернеться в цьому житті, що вона їх більше не побачить.
В кожному віці дитина по-різному сприймає звістку про смерть. Тільки ближче до 6 років в неї з’являється уявлення про те, що таке смерть. Крім цього, тоді ж в неї з’являється страх смерті.
Дитина 6-7-річного віку починає мати страх смерті. Смерть близької людини може його посилити.
За словами Інги Кузнєцової, батьки формують у дитини певну систему вірувань. Важливо, щоб у дитини була окреслена концепція щодо життя та смерті. Тобто – куди людина потрапляє після смерті?
Якщо це релігійна родина, ми говоримо, наприклад, про те, що душа померлої людини піде на небо. Там він або вона буде за нами спостерігати, а душа буде піклуватися про нас та захищати родину і Україну. Зрозуміло, що може бути й інша релігійна картина того, що з людиною стається після смерті.
Якщо родина не релігійна:
Якщо це атеїсти, то варто говорити про те, що людина зробила для країни, для родини. Так, пам’ять про людину буде жити у речах, які вона залишив, у її вчинках. Адже людина загинула, аби захистити родину, державу.
За словами Інги Кузнєцової, дитина обов'язково має пережити горе разом із родиною.
Негативний вплив може нести те, коли дитину відсторонюють від цього.
Я працювала в реабілітаційних таборах саме з родинами загиблих. Часто стикалася з тим, що діти і батьки проживають втрату окремо.
Психологиня зазначила, що в деяких родинах близькі забороняють дітям плакати:
“Не плач, ти тільки засмучуєш маму”, “Не плач, ти засмучуєш дитину”, “Тримай себе в руках” – це неправильний підхід з боку рідних та близьких.
В такому разі дитина починає тримати все в собі заради того, щоб не засмучувати маму чи інших.
Моменти втрати родині варто проживати разом – говорити про померлого чи померлу, згадувати, плакати:
Не треба боятися цих речей – це нормальний перебіг горювання.
Психологиня розповіла, що горе передбачає кілька стадій: спочатку людина не вірить у втрату – "Я не можу в це повірити", "Не зі мною!", "Тільки не знову". Потім йде стадія торгу – інколи діти говорять “Краще б я помер” або “Краще б помер … (хтось, кого дитина не любить).
Потім є стадія злості – дитина сердиться і її злість може бути спрямована на інших членів родини. Потому – стадія депресії, а далі – прийняття.
В періоді горя дитина може перебувати від трьох до шести місяців. Якщо родина переживає це разом і відкрито говорить про свої відчуття, то всі ці стадії минають поступово і не травмують дитину.
За словами пані Інги, якщо ж дитина відчуває, що від неї щось приховують, вона теж горює, але наслідки від цього інакші:
Коли дитина бачить, що від неї щось приховують, вона “застигає”. Вона розуміє, що щось не в порядку, щось не так в родині, але вона горює від цього наодинці із собою.
Коли дитина горює самотньо, вона не розуміє своїх почуттів, може боятися їх. Іноді приходять думки про страх смерті, про те, яким тепер буде життя.
За словами Інги Кузнєцової, поховання – це елемент прощання із людиною.
На думку психологині, питання про те, з якого віку дитина може відвідати поховання, спірне – все індивідуально.
Кожен має вирішити це особисто, відштовхуючись від того, яка психіка сформована в дитини. На мою думку, школярів уже треба брати на поховання.
Психологиня пояснила – якщо ви думаєте, що дитина не готова відвідати поховання, певний ритуал прощання все ж треба зробити:
Можна прийти на кладовище вже після поховання, поспілкуватися, попрощатися, написати листа тощо. Прощання обов’язково має відбутися.
На думку Інги Кузнєцової, в такий період дитина має відчувати підтримку, розуміти, що вона не самотня.
Деякі підлітки, коли помирає член родини, одразу намагаються ставати сильнішими. Вони обирають таку стратегію – бути сильними, не показувати сліз, горя. Іноді вони починають намагатися замінити загиблих, компенсувати втрату родини своїм життям.
За словами Інги Кузнєцової, батьки мають пояснити дитині, що в неї є своє життя, свої пріоритети. Важливо не пропустити момент, коли дитина почне переймати на себе функції дорослого.
На думку психологині, в період горювання деякі діти замикаються, відсторонюються від родини і друзів, майже весь час проводять в Інтернеті. Якщо після 3-6 місяців від звістки про смерть емоційний стан дитини не покращився, Інга Кузнєцова рекомендує звернутися до психолога.
Цей матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network
Читайте також: Зустрічі в теплих кольорах. Як після тяжкої втрати живуть рідні загиблих воїнів – ФОТО
Фото обкладинки: АрміяIinform
Головне сьогодні
