Гроші на крові

Вірогідно, цей нарис і не був би написаний, якщо б у спекотному серпні цього року я не поїхав відпочивати на оздоровчу базу УМВС, яка розташована в мальовничому передмісті Олександрівки.

Декілька років вона була закрита для відпочивальників, а саме для ветеранів та пенсіонерів органів внутрішніх справ області. Але новий очільник УМВС в області, полковник міліції Анатолій Вітюк подивився на це зовсім іншими очима і наказав: «Оздоровча база повинна виконувати свої функції. І без усіляких зволікань направляйте людей на відпочинок. Вони того заслуговують».

Так я опинився в райському куточку, де радісно зустрівся зі своїми колегами.

І в неквапливих вечірніх бесідах дізнався багато нового та цікавого. В результаті цього я отримав не лише гарний настрій, а цілий зошит нотатків для моєї майбутньої книги, в тому числі і цей нарис.

…Такого на території Олександрівського району не було ще з післявоєнних часів. За одну ніч було скоєно три розбійних напади на пенсіонерів, які закінчилися двома вбивствами та нанесенням тілесних ушкоджень подружжю. І що цікаво: душогуби, як на мене, - справжнісінькі боягузи. Судіть самі, вони вибирали найбеззахисніших людей похилого віку, які мешкали на околицях населених пунктів району.

Ці трагічні події відбулися пізнього вечора 29 березня 2013 року, коли села вже міцно спали. Як потім з’ясувалося, все починалося ось із чого. Бандюки, роз’їжджаючи по селах на автомобілі ВАЗ 2101, скуповували сільгосппродукцію. Разом з тим, як справжні шпигуни, винюхували, де живуть одинокі і старенькі пенсіонери – майбутні їхні жертви. Водночас, планували, як саме потім потрапити до чужих садиб. Вони були абсолютно впевнені у своїй безкарності і тому діяли нахабно, майже без всякої остороги. Та вони помилилися, як і інші злочинці, які мріють вийти сухими із води. Досвідчені оперативники поставили крапку у їхній злочинній діяльності. Але все по порядку.

Близько опівночі, завітавши до обійстя 83-річного одинокого пенсіонера в селі Красносілля, вони вибили вхідні двері і вдерлися до кімнати, де спав старенький. Переляканого дідуся стягнули з ліжка і вимагали грошей. Коли останній відмовився віддати свої кровні, почали лупцювати руками і ногами. Били по-звірячому. Як пізніше встановить слідство, потерпілий помер «внаслідок травматичного шоку», тобто – від тортур. А коли злодії переконались, що бідолаха не подає жодних ознак життя, кинули його напризволяще. Почали нишпорити по всіх шухлядках, шукаючи, чим можна поживитися. Нічого цінного в хаті не знайшли. Кинулись до ліжка, перевернули матрац, де нарешті знайшли 7100 гривень, і швиденько зникли.

В селі Китайгород злодії цієї ж ночі під’їхали до будинку місцевої престарілої жительки 1934 року народження. Знову вибивши двері, вони вдерлися в її помешкання і почали вимагати гроші. А коли остання заявила, що їх у неї немає, стягнули її з ліжка і осатаніло почали катувати, поки старенька не віддала Богові душу. Перевернули в хаті все, що було. Не знайшовши грошей, забрали зі столу мобільний телефон та золоті сережки бідолашної. Тікаючи з будинку, підпалили ковдру, дерев’яні предмети, від чого полум’я перекинулося в кухню та коридор. Мали намір спалити хату, щоб замести сліди злочину, але сусіди своєчасно помітили вогонь і встигли загасити пожежу.

В селі Соснівка тієї ж ночі, на цей раз шляхом висмикування металевого гачка вхідних дверей будинку, зловмисники вдерлися до помешкання престарілого подружжя. Погрожуючи сокирою та завдавши потерпілим численних тілесних ушкоджень, мерзотники заволоділи їхнім гаманцем, який знайшли в піджаку чоловіка, де була всього 51 гривня. Після цього покинули непритомних господарів і зникли в невідомому напрямку. Але перед цим, щоб потерпілі не вийшли з садиби і не підняли галасу, підперли ззовні вхідні двері величезною палицею.

Як тільки про напад стало відомо в УМВС області, на місце пригоди виїхала оперативно-слідча група під керівництвом підполковника міліції Віктора Васильовича Мігалатюка, з ім’ям якого пов’язане розкриття майже всіх резонансних і заплутаних злочинів у регіоні, починаючи з 2009 року по теперішній час. В міліції він працює з 1999 року, постійно на оперативній роботі. До 2011 року виїздив на злочини в якості начальника карного розшуку УМВС, а згодом вже перебуваючи на посаді заступника начальника УМВС-начальника кримінальної міліції області. Зараз Мігалатюк очолює Маріупольське міське управління ГУМВС України в Донецькій області.

Так от, оперативна група за участю місцевих міліціонерів провела огляд місць скоєння злочинів. Разом з начальником карного розшуку УМВС області Костянтином Ваніним вони організували комплекс невідкладних оперативно-розшукових заходів і слідчих дій. В сотні будинків завітали працівники міліції, але в перші три доби ніякої інформації, яка могла б їх вивести на слід грабіжників та вбивць, не вдалося отримати. Хоча діяли професійно, не пропустили жодного будинку, розмовляли з людьми не формально.

На четвертий день було отримано оперативну інформацію, що в селі Китайгород засвітився білий автомобіль «Жигулі» (ВАЗ 2101). В «копійці», як її називають в народі, бачили начебто ромів. Взагалі на території Олександрівського району мешкає понад сто двадцять циганських родин. Перевірка цих людей - завжди непроста річ. Навідміну від інших, тут при контакті з правоохоронцями спрацьовує негайне попередження усіх своїх про початок перевірок, незалежно від того, де вони мешкають. Таким чином блискавично зникають не тільки докази злочинної діяльності, а й особи, які скоїли злочини, або причетні до них. На власному досвіді знаю про це. Якщо раніше працювало сарафанне радіо, то зараз в їхньому розпорядженні мобільні телефони, що дозволяє на кілька порядків збільшити швидкість передачі інформації. Крім того, незнання мови ромів - теж неабияка проблема. Я вже не кажу про практичну неможливість застосування негласного апарату в цьому середовищі. За більш як тридцятирічну свою діяльність в якості оперативника я не пам’ятаю такого випадку.

Після деяких оперативно-розшукових заходів в поле зору потрапили непрацюючі двадцятидев’ятирічний Станіслав С., циган, мешканець Олександрівки, та тридцятирічний Денис П., росіянин, раніше судимий, зареєстрований за адресою с. Косарі Кам’янського району Черкаської області, але фактично проживаючий у будинку Станіслава С. Однак не вистачало ще одного спільника пограбувань. Не було встановлено і автомобіль, який використовувався у злочинах. Направивши запит до УМВС для перевірки двох вищезазначених підозрюваних по оперативно- розшуковій базі «АРМОР», міліція і не очікувала таких чудових новин.

Справа у тому, що після скоєних злочинів в ніч на 29 березня, трійця на автомобілі прибула до околиць міста Кіровограда і в районі досить відомого ресторану «Козацька застава» їх зупинили працівники ДАІ за порушення Правил дорожнього руху. Водія (третій невстановлений) та пасажирів яких ідентифікували на прізвище, відпустили, а автомобіль відвезли на штрафмайданчик. Так несподівано на радість міліціонерів коло остаточно замкнулося: стали відомі всі три підозрювані.

Затримання основних фігурантів здійснили співробітники управління карного розшуку УМВС нашої області в Золотоніському та Чигиринському районах Черкаської області. При цьому з’ясувалося, що по справі повинна проходити ще одна людина – матір одного із затриманих, яка на даний час перебуває в розшуку. Також виявилося, що вказана злочинна група в 2012-2013 роках скоїла аналогічні злочини в Знам’янському та Світловодському районах Кіровоградської та в Кам᾿янському районі Черкаської області. В ході подальшого розслідування було встановлено, що власник «копійки» Юрій С. в березні 2013 року вирішив займатися злочинною діяльністю шляхом нападів на осіб, які за своїм віком та станом здоров’я не можуть чинити фізичний опір. Для реалізації свого злочинного задуму останній запропонував мешканцям Олександрівки молодим особам С. та П. взяти участь у злочинах, причому розподілив кожному функції при здійсненні розбійних нападів. Останні дали згоду. Таким чином сформувалась організована злочинна група на етнічній основі, діяльність якої була припинена працівниками міліції в ніч на 4 квітня 2013 року, тобто, злочини були викриті майже по гарячих слідах. За їх скоєння розбійникам «світить» навіть довічне ув'язнення. Але останнє слово за судом.

Активну участь у встановленні «мисливців на пенсіонерів» взяв особовий склад Олександрівського районного відділу а саме: інспектори Вадим Петрович Криворучко, Михайло Михайлович Галицький, Антон Юрійович Джерема, співробітники карного розшуку Сергій Васильович Дзюба, Євгеній Валерійович Левченко, Андрій Петрович Стусь та їх начальник Олександр Григорович Кондрашенко під керівництвом очільників районного відділу, на той час В’ячеслава Анатолійовича Шкуренка та Олега Георгійовича Щербини.

Взагалі мешканці Олександрівщини були дуже вдячні своїм вартовим правопорядку за оперативне затримання злочинців. Від їхнього імені правоохоронцям особисто подякував заступник голови райдержадміністрації Василь Сергійович Кириченко, до речі, полковник міліції у відставці, на рахунку якого теж є низка затримань небезпечних злочинців.

Не можу не сказати декілька слів про його безпосередню участь у розкритті серії крадіжок із крамниць у Вільшанському районі в кінці 80-х років минулого століття. Згадую, що для встановлення зловмисника був задіяний весь особовий склад місцевої міліції. Ми з Кириченком виїхали в сусідній Первомайський район Миколаївської області. Я опрацьовував залізничну станцію Підгорне, а він – сусіднє село. Табельної зброї він не мав при собі (на той час тільки слідчі мали право на постійне носіння зброї). Обстежуючи лісосмугу, що поруч із селом, він раптом натрапив на схрон, з якого стрімголов вискочив парубок і кинувся тікати. Зрозумівши, що це не випадково, офіцер вирішив його затримати і побіг за ним.

– Стій, стріляти буду! – вигукнув Кириченко, виставляючи вперед праву долоню так, неначебто в ній був пістолет. Як не дивно, подіяло. Хлопець різко зупинився, працівник міліції підбіг до нього та завів йому руки за спину. Доставив до райвідділу, де після нетривалих відмовок затриманий зізнався у скоєному та розповів мені, де сховав крадені речі.

Та найцікавіше в цій історії наступне. Коли Кириченко завітав до мене в гості на базу відпочинку, він згадав цей випадок за чаєм. Він раптово голосно засміявся, і сказав мені:

– А ти знаєш, Веніаміне Михайловичу, що було? Майже через 30 років я в службових справах разом з начальником цієї бази Іваном Юрійовичем Березенком ввечері опинився біля сільської конюшні, яку мав перевірити. Несподівано до мене підійшов охоронець, і хвилюючись запитав:

– Ви Кириченко? Я вас пам’ятаю, це ж ви мене брали в лісосмузі. Спасибі, що зупинили мене тоді, не дали накоїти більших дурниць. Я після того з криміналом «зав’язав», живу чесно, маю сім’ю, працюю охоронцем.

Моєму здивуванню не було меж. Ще трохи поговорили за життя-буття. Потім ми розсталися. Василь Сергійович допив чай: «А все ж таки хороша у нас була робота...»

Веніамін Янішевський, полковник міліції у відставці, член громадської ради УМВС