Хочу хустку більше сумну, ніж веселу – туга за Україною: майстер із Кропивницького створює унікальні хустки

Сотні хусток, оздоблених вибійкою, та сотні вислуханих історій. Презентація української культури в сучасній формі та мрія створити авторські вибійки з давніми орнаментами Кіровоградщини. Історію про Творчу майстерню "Будяк Кучерявий" як унікальне явище для Кропивницького читайте у матеріалі Точки доступу.

Я хочу хустку для себе. Заміжня, маю двох синів, працюю технологом та співвласником сироварні. Люблю свою країну, цікавлюся українською кухнею, історією наших предків. В орнаменті хочеться щось пов'язане з материнством, жіночою мудрістю, текучістю і прийняттям світу таким, яким він є. Тим, що дає жінці силу й терпіння, з чим пов'язані сила та знання наших пращурів.

Хочу, щоб хустина стала сімейною реліквією, що нагадуватиме дітям про сім’ю, про їхню матусю. Я родом із Хмельниччини, чоловік – з Кіровоградщини, а познайомились ми і синочок народився в Варшаві. Думаю, символічно би було посередині зобразити Україну і Польщу. Хотілося б якийсь український орнамент, щоб дітки знали, пам’ятали, якщо не житимуть в Україні, чи герб, прапор, колоски пшениці, українську сільську хатку, пташку, мотанку... Все, що українське.

Давно придивляюсь на подарунок гарній людині ваші хустки. Мені здається, їй підійде червона. Бо вона сама така сонячна, полум’яна. Це гарна, молода жінка, мати двох доньок, дуже бойова, сильна, така наша українська амазонка. Патріотка. В орнаменті було б гарно, щоб було щось скіфське, сарматське.

Хочу замовити подрузі шалик. Вона любить шоколадний колір, тому було б дуже добре, якби фон був саме шоколадний. Також подруга любить квіти. Вона любить мінімалізм, тому не потрібно увесь шалик забивати орнаментом. Бажано лише по краях і без центру. А ще, якщо можливо, десь серед малюнку розмістити ластівку.

Все це – хитросплетіння орнаментів та людських історій замовників хусток, що оздоблює засновник Творчої майстерні "Будяк Кучерявий". Костянтин Данильченко має юридичну освіту. Працює виконавчим директором благодійної організації. Малювання, розповідає, – це хоббі, яке нині призвело до всієї цієї історії з майстернею із чудернацькою назвою.

Мені подобається малювати, малювати можна в різних ракурсах, тож я думав над тим, як це краще зробити. Поступово зупинився на розписі текстилю.

Так зібралося кілька робіт і чоловікові захотілося показати їх на загал. У січні 2021-го року вирішив створити сторінку в соцмережі Творча майстерня "Будяк Кучерявий".

Спочатку це були спідниці, футболки, блузки…Якось експериментально зробив хустку і відтоді все закрутилося – люди почали робити замовлення. Використовую акрилові фарби – дуже стійкі для прання.  

Насамперед замовлення робили близькі й знайомі, потім – взагалі незнайомі люди, які заходили на сторінку. До слова, нині Творча майстерня "Будяк Кучерявий" має у Фейсбуці 2,9 тисячі читачів.

Свою оригінальну назву, пояснює кропивничанин, майстерня отримала на честь простого будяка, який простий, але "має багато краси". Будяк кучерявий також називається сорт рослини, а ще сам Костянтин має кучері. До того ж, це гарне українське слово.

Є багато різних речей питомо українських навколо нас, всі про них знають, але зрідка звертають увагу. Але в них  надзвичайно багато краси. І от ця ідея з будяком – це те, що можна знайти всюди. До прикладу, у нас на Набережній гарні хащі такі – фотосесію там робив.

Вибійка у житті майстра з’явилася якось під Новий рік.

Мені дружина подарувала кілька штампів вибійки. Згодом я зрозумів, що це цікава штука в плані комбінацій.

Вибійка, розповідає майстер, прийшла на Україну з Індії та Китаю. Була поширена і вживана під час доби Київської Русі. Вибійкою тоді оздоблювали одяг представників княжого роду.

Це давня історія для України, але далеко не всі розуміють, що це і для чого. В той же час в Україні є майстри, які довгий час працюють з вибійкою – Володимир Маркар’ян з Полтавщини та Олександр Бриндіков зі Львова. До речі, зараз він служить в ЗСУ.

Оздоблює кропивничанин вибійкою і речі, що шиють у рамках проєкту "Баба Єлька. Мода". Тут йдеться про репліки старовинних речей. Однак хустки – це, як то кажуть, – любов.

Це і прикраса, і частина українського костюму, одягу, яка досить впізнавана й зрозуміла для всіх. До того ж – чудово поєднується з вибійкою.

Від початку повномасштабної війни майстер отримав кілька замовлень на шемаги. Це виріб, що схожий на хустку, але служить шарфом для військових.

Як правило, замовляли жінки на подарунок чоловікові чи братові. Зараз це набуло ще більшого попиту. Зазвичай, такі шарфи піщаного кольору або кольору оливи. Також таку хустку замовили для аукціону на користь ЗСУ.

Орієнтовно чоловік оздобив вибійкою близько 200 хусток. Його роботи є в США, Іспанії, Польщі, ОАЕ, Канаді, Туреччині, Латвії. Пояснює, що майстерня – це, скоріше, стан душі, адже фізично її немає. Над вибійкою він працює у себе вдома.

А нещодавно робив замовлення в Чехію для жінки, яка виїхала з Київщини через війну. Її там прихистила сім’я, дуже гарно до неї ставилися, підтримувила. Як подяку для господині з Чехії вона замовила хустку. Отакі ще й історії в контексті війни вплітаються в орнаменти хусток.

Нині майстер горить ідеєю зробити авторські вибійки, використовуючи при цьому орнаменти Кіровоградщини.

Ми вивчали з етнопроєктом "Баба Єлька" орнаменти вишитих рушників і вибійчаних рушників. У них є в колекції вибійчані рушники з Кіровоградщини, і от брати звідти мотиви.

Костянтин розповідає, що нашому краю більш притаманна вишивка гладдю, рослинні мотиви, сюжетна вишивка. З часом вишивку гладдю витіснила так звана брокарівська вишивка. Це було пов’язано з Брокаром, який продавав мило і аби його купували, робив обгортки мила зі схемою вишивки. Це були схеми вишивок хрестиком. З часом брокарівська вишивка витіснила гладь.

Для мене кожна хустка – це історія людини. Просто люди діляться такими скарбами і такими інтимними речами, що інколи я запитую дозволу у замовників опублікувати історію на сторінці. Все це дуже цінно для мене.

Відтак, говорить майстер, усі хустки – неповторні, як і людські долі.

До прикладу, з Німеччини замовляли хустку й історія була така: "Хочу хустку більше сумну, ніж веселу – туга за Україною". Для мене це було дуже складно, але врешті замовниця була задоволена.

Чоловік додає, що часто дослідники й етнографи говорять про те, що Кіровоградщина – це біла пляма в плані етнографічних досліджень, оскільки знаходилася на перетині інших регіонів. І, коли говориш про Кропивницький, люди уявляють шахти, театр, і більше нічого згадати не можуть.

Була така історія, що кропивничани були на одному із заходів у Львові, і були у цій хустці. Коли їх зустріли місцеві, то запитали, чи це у них хустка від "Будяка" з Кропивницького. Тобто була впізнаваність регіону завдяки цьому.  Мені подобається така тенденція. Я хотів би працювати в доповненні ідентичності Кропивниччини ще й через вибійку.

Читайте також: У кожен вінок вкладаю історію: Майстриня з Кіровоградщини робить ексклюзивні весільні вінки (ФОТО)