Єлисаветград vs Кропивницький: рік потому (ФОТО)

Від Єлисаветграда до Кропивницького

За свою історію наше місто змінювало назву п’ять разів: з 1974 по 1924 роки воно було Єлисаветградом, потім – Зінов’євськом (до 1934-го). Цього ж року, на честь забитого ватажка більшовиків Сергія Кірова (Кострикова), місто отримало маловигадливу назву Кірово. Та вже в 1939-му її змінили на Кіровоград. Чергове перейменування було пов’язане з утворенням Кіровоградської області. Цю назву місто носило довгих 77 років.

Питання перейменування Кіровограда піднімалося кілька разів, зокрема, одразу після здобуття незалежності. Тоді місту хотіли повернути назву Єлисаветград, але цьому процесу завадила відсутність більшості у місцевій раді. Тому наступні дев’ять років це питання залишалося на рівні обговорень. Прорив стався у 2000-му: 16 квітня того року в місті разом з всеукраїнським (щодо внесення змін до Конституції) пройшов міський референдум про перейменування. Втім, тоді більшість жителів міста проголосували за збереження діючої назви.

Все змінилося у 2015-му. У жовтні в місті разом з виборами до місцевих органів самоврядування провели опитування щодо нової назви. В анкетах було зазначено одразу сім різних варіантів, серед них – Єлисаветград, Інгульськ, Кропивницький, Златопіль і навіть екзотичний Ексампей. Втім, одразу виникли сумніви щодо достовірності цього опитування – воно було організоване так, що голосувати за ту чи іншу назву можна було нескінченну кількість разів. Очікуваним лідером стала назва «Єлисаветград».

Далі за справу взялися депутати міськради. Не знайшовши консенсусу, до ВРУ було направлено одразу сім варіантів нової назви.

День «Х»

Новина про перейменування Кіровограда на Кропивницький збурила все місто – байдужим не залишився ніхто. У соціальних мережах розгорілися гарячі дискусії, причому дуже часто дописи окремих користувачів рясніли далеко непарламентськими виразами.

Вже наступного дня на площі перед міськрадою відбулася масова акція протесту. Втім, як для стихійної, вона була напрочуд чітко організована. Прихильники назви «Єлисаветград» тримaли в рукaх трaнспaрaнти з нaписaми «Верхoвнa Зрaдa», «Інститут нaцпaм’яті – інститут без пaм’яті», «Нaзвa містa – вибір грoмaди» тощо. Люди, які вважали, що їхню думку проігноровано, скaндувaли гaслo «Нaше містo – Єлисaветгрaд». Прихильників нової назви було трохи менше, й поводили вони себе менш агресивно.

Наступного дня мала відбутися ще одна акція протесту. Принаймні, організатори анонсували небачену масовість. Втім, крім кількох журналістів, на площу перед міськрадою ніхто не прийшов. Представники ЗМІ пов’язали цей провал з вихідним днем – працівники підприємств, власники яких є прихильниками Єлисаветграду, проігнорували ініціативу власних роботодавців.

З цього моменту боротьба проти назви «Кропивницький» перейшла в юридичну площину – позови щодо незаконності перейменування до судів різних рівнів подали кілька політичних сил. Їх розгляди тривають і донині.

Звикли чи ні

Свою думку щодо того, чи прижилася нова назва серед жителів міста, висловили відомі в Кропивницькому особи.

Народний депутат Олександр Горбунов: 

Розуміючи ситуацію щодо перейменування, скажу точно – проблема створена штучно. А сприйняття чи несприйняття назви – це, скоріш за все, залежить від часу. Сьогодні період сприйняття вже настає. Навіть прогулюючись вулицями міста, я не відчуваю дискомфорту в цьому плані. І точно знаю, що прихильників української назви Кропивницький все більше і більше. Ми на правильному шляху.

Професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філологічних наук Володимир Панченко:

Важко сказати: для коректної відповіді потрібно було б провести спеціальне опитування мешканців Кропивницького. Якщо ж керуватися просто спостереженнями, то скажу так: хтось задоволений, хтось ні, а комусь байдуже. Підозрюю, що тих, кому байдуже, – найбільше. Бо так буває завжди, адже активна частина суспільства (чи громади) рідко коли перевищує 10 відсотків...

Міський голова Кропивницького Андрій Райкович:

Це питання краще задавати жителям міста. Але моя особиста думка – увагу на цьому загострювати не варто. Нам зараз треба, щоб у місті був суспільний спокій. А вже час все розставить по своїх місцях.

Народний депутат Костянтин Яриніч:

На жаль, процес перейменування вийшов далеко за межі культурного, історичного і громадського життя нашого міста, а тому все це більше нагадувало політичне протистояння. І мова тут іде зовсім не про реалізацію закону про декомунізацію, адже, окрім назви Кіровоград, усі інші не підпадали під дію згадуваного документа. Відповідно, коли усю відповідальність за зміну імені обласного центру взяв на себе сьогоднішній парламент – однозначно вважати, що це рішення об’єднало громаду, на мій погляд, було б передчасно і некоректно. Глибоко переконаний, що без участі і згоди більшості жителів не варто перейменовувати населені пункти на розсуд депутатів чи будь-яких інших політиків. Тому сьогодні, хоча декого Кіровоградщина у Верховній Раді дратує, зі свого боку я зробив усе можливе, аби не поспішали змінювати назву нашої області.

Про нове перейменування

Зважаючи на те, що розгляди позовів тривають, не можна виключати, що відповідну постанову ВРУ скасують. Точка доступу попросила наших респондентів прокоментувати можливість нового перейменування.

Олександр Горбунов:

Рішення прийнято. Наше місто – Кропивницький.

Андрій Райкович:

Завжди треба сподіватись на краще. А воно у кожного своє. Для міста краще – хороші дороги, сучасна теплоенергетика, облаштування дитячих садочків та шкіл. А для всіх загалом – мир та спокій в Україні, і в нашому чудовому місті зокрема.

Володимир Панченко:

Щодо перспектив нового перейменування, то все залежить від політичної ситуації. Воно можливе в разі реваншу проросійських сил в Україні, але передумов для цього не видно. Якщо ж мова йде про судові рішення, то маємо прецедент із Горішніми Плавнями: суд залишив рішення Верховної Ради в силі. Так само буде і з Кропивницьким.

Скажу про себе: я був за нову назву, адже ні Єлизавета Петрівна, ні Кіров не варті того, щоб їх ушановувати в назві українського міста, та ще й у самісінькому центрі України. І не треба мені казати, що Єлисаветрадом воно колись стало завдяки «Святій Єлисаветі»! Нічого подібного: варто лишень подивитися на колишній герб міста з вензелем імператриці, щоб пересвідчитися, що назва Єлисаветград покликана була утверджувати на наших землях «русский мир». І я цілком розумію служителів Московського патріархату, які намагаються насаджувати в Україні відповідну ідеологію. У них така робота, і саме за неї вони отримують гроші. Ну, а ті, хто їм підспівує, – люди різні. Є такі, що свідомо працюють проти України, є просто «зітхальники» за історичною назвою і всім хорошим, що вони пов’язують з історією Єлисаветграда, є ті, кому за останні роки навіяли думку про його «святі» корені...

Одним словом, певний різнобій у ставленні до зміни назви міста існує. Старі назви не відходять швидко. Знаю багато випадків, коли люди протягом десятків років користуються назвами, до яких звикли... Але є офіційний аспект: ми живемо у місті Кропивницькому, і коли міська рада досі називає себе Кіровоградською, то це, принаймні, викликає подив...

Костянтин Яриніч:

Наразі не існує повноцінної процедури з узгодження перейменувань міст і селищ з волею громад. По-суті, рішення про нові назви приймаються по принципу «хто кого перекричить», або хто виведе більше людей на вулицю… Саме тому сподіваюсь, що бездумних перейменувань нам найближчим часом вдасться уникнути.

Як примирити громаду?

Проблема перейменування наразі не стоїть так гостро, як торік – час, що минув, згладив гострі кути. Втім, велика частина жителів міста до цього часу відчуває себе ображеною. Точка доступу запитала у наших респондентів, що потрібно зробити, аби прихильники різних назв врешті-решт примирилися.

Олександр Горбунов:

Перш за все, не треба підбурювати людей і робити каменем спотикання назву міста, слід займатися реальними справами. Нова назва дала нам можливість об’єднати перш за все творчу спільноту, дала поштовх креативному розвитку Кропивницького. Це українська назва, це вимога Закону. А примирення повинно бути перш за все у свідомості. Тому що нам у цьому місці жити, і саме нам його будувати. Знаєте, спілкуючись з дітьми, я зрозумів – вони вже мріють про майбутнє свого Кропивницького. І ніяк інакше!

Володимир Панченко:

Примирити всіх має час. А ще – велика просвітницька робота. Прикро, що прихильники Єлисаветграда взялися паплюжити Марка Лукича Кропивицького, – тим більше треба розповідати людям про нього, про його діяльність. Кропивницький, між іншим, залишив надзвичайно цікаві спогади. Історія його дитинства варта цілого телесеріалу! Прочитавши їх, я не витримав, і минулого літа об’їздив ті села, де, фактично втративши матір, Марко жив у чужих людей. Чого варта тільки Молдавка на Миколаївщині... Я обов’язково про це напишу, розповім. Але потрібно багато інформації, дуже багато. Книги, фільми, спектаклі, фестивалі...

Андрій Райкович:

Не варто нікому наступати на мозоль. Зараз треба дбати про розвиток міста. Коли воно стане комфортним для кожного, вже не думатимуть про перейменування та сварки.

Костянтин Яриніч:

Як бачите, я зробив наголос на двох проблемах перейменування: по-перше, заполітизованості рішень і, по-друге, відсутності легітимного громадського консенсусу. Отож, примирення прихильників різних варіантів назви завжди знаходиться у площині вирішення якраз цих двох гострих проблем.

Післямова

Рік, що минув, став переломним для більшості з нас. І як би там не було, питання перейменування відійшло на другий план, поступившись більш актуальним – тепер містян турбують зовсім інші проблеми. Втім, ми ще не один рік чутимемо від різних людей назву «Кіровоград» – у переважній більшості випадків її застосовують більш зрілі люди, яким складно сприймати нове.

Молодь адаптується швидше: все частіше з їхніх уст можна почути зменшувально-пестливе слово «Кропик», співзвучне з «укропом» – саме так українців називають сепаратисти Донбасу. Не менш креативно звучить вислів «Це Кро, бро» – ним хлопці та дівчата описують речі та явища, притаманні виключно нашому місту.  

Ми живемо у Кропивницькому цілий рік. Він був різним: для когось – надзвичайно щасливим, для когось – ні. І весь цей час фоном для радісних і не дуже подій була війна на сході України. За рік тут народилися сотні немовлят, і тепер саме Кропивницький буде для них малою батьківщиною. І дай Бог, щоб і вони, й усі інші були щасливі тут, у Кропивницькому, і взагалі, всій нашій державі. Це все залежить від нас самих.

А наостанок Точка доступу пропонує вашій увазі чудові краєвиди Кропивницького від Олександра Козловського.