17 серпня 2023, 11:45
Мурали “Корифей Марко”, “Україна – це Свобода” знає кожен кропивничанин. Вони з’явилися тут під час повномасштабного вторгнення. Створив стінописи художник-переселенець Олександр Брітцев, який через війну спочатку був змушений залишити рідний дім у Донецьку, а потім і у Харкові. Про те, як Кіровоградщина стала домівкою для митця та його родини, про мистецтво та про шлях художника до своєї національної ідентичності, читайте у матеріалі Точки доступу.
Хто ми? Мандрівники, як цей космічний кит! Трудівники, як ці бджілки, які збирають космічний пилок. Питання філософське… Українці під час цієї важкої війни стали світовими мандрівниками. Вимушено покинувши свої домівки через геноцид Росією.
Так описує свій новий стінопис художник Олександр Брітцев.
Малюнок розташований на маленькій стіні господарчого приміщення у селі Бірки на Кіровоградщині. Сюди художник разом із родиною переїхав з Харкова. Згадує, що ранок 24 лютого 2022 року зустрів у Вінниці, йому зателефонували з дому і сказали, що почалася війна, лунають вибухи. Чоловік одразу вирушив до маленького сина та дружини. Їхав довго, дороги були перевантажені. Боявся, що не пустять у місто. Телефонував дружині та казав, щоб збирала речі.
Олександру вдалося дістатися до Харкова за півтори доби. Забрав дружину та сина, завантажив у машину речі першої необхідності. Для картин та фарб місця не залишилося. Згодом сусіди відправили їх художнику поштою.
Чоловік обрав Бірки, як другий дім для своєї родини, не випадково. Говорить, що тут живуть батьки його дружини, також художниці – Неллі Кірман.
Це найкраще місце для творчості та виховання маленької дитини, яка тільки починає пізнавати світ. Поки син росте, хочу, щоб він набирався сили в природи.
У селі художник має майстерню, проте влітку воліє працювати на природі, створювати картини, мурали та прикрашати простір навколо себе.
Олександр Брітцев народився та жив у Донецьку. Там відвідував художню та музичну школи, згодом закінчив Донецьке художнє училище.
На становлення майбутнього митця вплинули викладачі в художній школі та училищі, які займали проукраїнську позицію та розмовляли виключно українською:
Вони знали історію. До нашого знайомства мені мало хто говорив про Україну.
Під час навчання у художній школі Брітцев зацікавився вивченням орнаменту. Говорить, що вишиванки та їхні орнаменти на Донеччині переважно були частиною шароварщини:
Почав використовувати орнаменти у своїх роботах. Спочатку без ніяких сенсів, просто вони мені подобались.
Згодом, вже під час навчання у Харківській академії дизайну та мистецтв, художник почав активно вивчати українську історію та культуру.
Також на становлення митця та його проукраїнської позиції вплинула дружина:
Рід моєї дружини по батьковій лінії походить від роду Богдана Хмельницького. Бірки – це її мала батьківщина і родинне місце. Вона давала мені читати українські книжки, радила фільми та передачі про Донеччину та Харківщину.
Олександр Брітцев говорить, що працює у двох напрямках – станковому живописі (написання картин) та муралізмі (створення великих малюнків на стінах). Згадує, що у Харкові разом з однодумцями створив своє направлення у мистецтві, яке має назву “деграж”. “Деграж” розшифровується як декоративно-графічний живопис.
Це і декоративний, і живописний стиль водночас, спрощення реалізму до художньої форми. Деграж переноситься і на мої мурали також, – пояснює митець.
Саме у Харкові відбулося становлення Брітцева як художника та зустріч з майбутньою дружиною. Відтоді вони разом не лише створили родину, а й реалізовують мистецькі проєкти.
Олександр Брітцев та Неллі Кірман
Сьогодні роботи Олександра Брітцева можна побачити на стінах будівель у Дніпрі, Авдіївці, Донецьку, Києві, Одесі. Митець починав свій шлях до муралізму як і більшість вуличних художників – через графіті.
"Ріка життя" в Авдіївці
Коли був підлітком, розмальовував район у Донецьку. Любив робити це вночі і здебільшого на стінах, на яких не можна було малювати (посміхається, – авт.). У місті було декілька вуличних малюнків, мене просто вражало те, який гарний вигляд вони мають. Потім створив свій перший семиметровий мурал на будівлі школи.
Згодом Олександр та ще четверо його однодумців заснували спілку “Добрі люди”. Разом почали створювати мурали, коли це ще не стало мейнстрімом:
Ми навіть не знали, що створюємо мурали. Вірніше, не знали, що наші малюнки так називаються. Ми називали їх стінописами.
Мурал "Козак Мамай" у Авдіївці
Для Брітцева війна розпочалася у 2014 році. Каже, що вона зруйнувала всі плани та мрії їхньої творчої групи:
Побачив, як до Донецька на бусиках заїжджають російські військові. З гранатометами, автоматами. Зрозумів, що мистецтва там більше не буде. Мені так не хотілося війни. Я розумів, хто такий кацап, адже вивчав історію. Знав, на що вони здатні, та усвідомлював, що прийшла велика біда.
Тоді художник зібрав речі і покинув рідне місто, переїхав до Харкова. Згодом забрав із Донецька маму. Згадує, що спочатку в Харкові було важко реалізуватися у творчому плані, адже там працює багато художників, тож є велика конкуренція:
Просто вийти і помалювати – це складніше, ніж здається. Тож вирішив використовувати будь-яку творчу можливість. І вона сталася у моєму житті в 2015 році, коли намалював картину, а потім переніс її на мурал.
“Вісник життя” – мурал у Києві, саме його художник вважає знаковою роботою у своєму житті та рефлексією на війну в Україні. На стіні у закритому дворику між Золотими воротами та Софіївським собором зображена зграя чорних круків, які оточили одного білого. Малюнок символізує гарні звістки та народження нового життя.
Мурал "Вісник життя"
Після цієї роботи Брітцева почали запрошувати створювати проєкти по всій країні. Міністерство інформаційної політики запропонувало створити культурний проєкт, який би символічно об’єднав країну. Так з’явилися 4 мурали “Квітучі руки”, які є частиною однієї композиції:
Хотів об’єднати країну з заходу до сходу та з півночі на південь. Виникла ідея рукостискання, від якого розквітають квіти. На стінах багатоповерхівок у Слов’янську, Чернігові, Геніченську та Дрогобичі з’явилися частини муралу. Їх можна зібрати як пазл, в один великий квітучий ромб, всередині якого – Україна.
Слов’янськ Донецької області. Мурал на будівлі школи-інтернату № 23. Фото – агенція ВЧАСНО
Читайте також: Відкриття бізнесу під час війни на Кіровоградщині: історії, які надихають
Фото, використані в публікації, з особистої сторінки Олександра Брітцева у фейсбуці
Головне сьогодні
