07 листопада 2023, 18:30
Мешканці Калмазового, що на Кіровоградщині, відремонтували непрацюючу їдальню та організували там волонтерський центр. Займаються зокрема плетінням маскувальних сіток, тож назвали спільноту "Калмазівські павучки". Із невтомними помічниками українській армії познайомились журналісти Точки доступу.
У селі Калмазове Вільшанської громади, що майже за 150 кілометрів від Кропивницького, мешкає близько трьох сотень людей. Більшість – пенсіонери. Коли почалася велика війна, люди почали гуртуватися задля допомоги військовим. Підтримують земляків, які нині на фронті, та зовсім незнайомих солдатів. Першу допомогу відправили у Гостомель, де саме точилися тяжкі бої.
Як оце все почалося, то збіглося все село і хто що міг, те й пропонував. Той бичка забив, той свиню завіз. Оце так вийшло, що хлопці дали три свині і бичка, і оце ми перший раз всі збіглися, і дрова пиляли, бо треба було на чомусь робити. Мабуть, тони чотири тоді ми відправили, а тоді вже потрошку, потрошку, хто що може, – розповідає Валентина Кришко.
Хаб підтримки фронтовиків працює у колишній шкільній їдальні. Після закриття школи, вона роками стояла пусткою. Селяни зробили у приміщенні ремонт та облаштували альтернативне опалення, – показує приміщення Оксана Швець.
Тут і дах протікав, і стеля мало не впала. Але завдяки нашим людям трудолюбивим і щедрим навели тут лад.
Нині у волонтерському центрі готують смаколики, плетуть маскувальні сітки, шиють подушки у спальники та для поранених у лікарні, шиють і в’яжуть шкарпетки.
Матеріали зносить все село, – говорить Валентина Шульга.
Оці подушки для поранених "кісточки" називаються. Хто ріже відходи отакі, розбираємо іграшки, поролон ріжемо.
На толоку збираються щонайменше тричі на тиждень. Городи та господарство на заваді роботі не стають.
Навіть спішимо, ось раненько встали і спішимо бігом сюди. Мотивація одна – перемога. Щоб наші діти і внуки жили і не бачили оцього горя, – говорить Валентина Жевжеренко.
Скільки нашили і наплели – вже й не порахують.
Ой, ні, в метражах ні, не знаємо скільки тих сіток. Ми ж їх не рахуємо – сплели, та й забрали. То й не знаємо толком, та й чи треба нам знати?" Працюємо, поки є така потреба, – зазначає Людмила Мельниченко.
Овочі для переробки вирощують жителі громади. Рибу ловлять в місцевій річці. Сало та м’ясо передають благодійники. Газу в селі немає, тож готують переважно на печі або в автоклавах. Смак, від того, говорять, неперевершений.
Батько захисника Сергій Чикрижов робить "Кашу по-калмазівськи". Рецептура – місцевих господинь.
Це буде горохова каша з м’ясом, бачте ось. Ставимо сюди, закриваємо і все – три з половиною години і готово. Є ще каша гречана, пшенична – яка є крупа, таку й робимо. Засмажку додаємо.
У скляних банках красується й риба. Над нею чаклує рибалка-волонтер Володимир Кришко.
Річка наша називається Чорний Ташлик. Різна риба водиться: плітка, верховодка, щука, карась, та не вся ловиться. Макухи треба їй кидати, каші якоїсь.
А напередодні зими дуже актуальні вітамінні суміші, – каже Наталія Топольник.
Лимон, мед і імбир. Це все ми перемелюємо на м’ясорубку, а потім змішуємо, і фасуємо по баночках.
Волонтерам болить за всіх українських захисників. А у декого з них – і рідні на фронті. Віра Аркуша чекає з війни одразу двох рідних людей.
Зять зараз у Харківській області. А внук був у Запорізькій області, його контузило, ранило, то лікувався там, зять теж контужений. По госпіталям весь час. Тільки відправлять, а там же каша, та й знову в госпіталь. Та й оце таке, ну а що зробиш – воюють хлопці, треба ж комусь захищати.
Спільноту активісти назвали "Калмазівські павучки" – на честь рідного села та через сотні метрів сплетених сіток.
Ну, так ми тут плели, так собі вирішили. Чули, в когось така назва, в когось така, а ми вирішили бути "павучками", нам підходить, бо ми робимо такі узори, як павучки, – пояснює Алла Крейтор.
Скільки допомоги передали на фронт, виміряти "павучки" не можуть. Кажуть: без підтримки земляків не впоралися б. Обіцяють допомагати захисникам аж до перемоги.
Ми чекаємо цієї перемоги і щоб можна було більше зробити – ми б ще більше робили. Робимо все, що ми можемо. Беремося за будь-яку роботу, – зазначає Оксана Швець.
Пісень за працею не співають. А дочекаються перемоги – влаштують святкування, – ділиться Галина Швець.
Спілкуватися ми спілкуємося, але пісні не співаємо – не до пісень нам. Аби тільки Бог дав, щоб перемога стала пошвидше і люди вернулися. Тоді зберемося тут, сядемо і будемо відзначати перемогу.
Зібрану допомогу сільські волонтери передають у Кропивницький. А вже звідти її везуть на фронт.
Цього разу калмазівську кашу передали захисникам на Харківський та Донецький напрямки.
Читайте також: У Кропивницькому відновили виробництво "бандеропечей" для ЗСУ, потрібні балони та бойлери.
Головне сьогодні
