«Фемінітиви – це і є сексизм!» – такий висновок нещодавно зробила одна жінка, коли скаржилася, що її називають психологинею, а не психологом.
Допис цієї пані був надто емоційним, аж до використання слів «заболіло», «запекло». Тож цілком очевидно, що він викликав великий резонанс: набрав тисячі поширень і коментарів.
Упевнена, що не так уявляв собі реакцію жінок на абсолютно звичайні українські норми Агатангел Кримський, коли сто років тому укладав словник, наповнений фемінітивами. Нагадаю, що до словників потрапляє те, що вже набуло поширення, устаткувалося в побутовому мовленні, навіть якщо не на рівні окремих слів, то на рівні загальної тенденції точно.
Наприклад, ніхто б не увів до словника другий наголос у слові «вишиванка», якби люди не почали масово вживати саме такий варіант. Хоч всі мовознавці знають, що з погляду розвитку української мови правильно говорити тільки «вишИванка». Однак під впливом зокрема й розмовної тенденції другий наголос таки унормували. І тепер ви можете казати «вишивАнка» (хоч будь-якого мовознавця у цей момент щоразу тіпатиме).
Так і з фемінітивами. Усі назви осіб у «Російсько-українському словнику» (1924 –1933) А.Кримський та група авторів подавали у двох варіантах – жіночому й чоловічому роді. Тобто сто років тому абсолютно нормальними в українській мові поруч із маскулінітивами (назвами осіб чоловічої статі) були фемінітиви лікарка, професорка, викладачка, державниця, імператорка, інспекторка, будівниця, делегатка та ін. І не просто «нормальними», бо це поняття дещо суб’єктивне, а НОРМАТИВНИМИ!
Ви справді вважаєте, що сиділа собі група мовознавців і раптом подумала: «О, вигадаймо фемінітиви, щоб усіх подратувати»? Це так не працює. Такі речі не придумуються, їх помічають із тенденції в живій мові. Отже, наявність фемінітивів у словнику означала, що в той час українці активно використовували ці слова у повсякденному мовленні!
І тут важливо наголосити саме на слові УКРАЇНЦІ! Бо російській мові фемінітиви якраз не притаманні; назви осіб жіночої статі там, звісно, утворювалися – врачиха, професорша, директорша, але мали зневажливий, образливий відтінок, демонструючи, будьмо відвертими, відповідне ставлення до жінки.
«Тому що в нас були жіночі школи, жіноче право на володіння майном (материзна), завдяки чому в нас жінки фундували університети й академії … була ще ціла купа пундиків, які й не снились нашим сестрам навіть у просвіщенній Європі ("малороссы позволяют говорить женщинам!", – з жахом записав у кінці ХІХ ст. німець, що провадив реєстри переселенців в Оренбурзькі степи). А в Росії був "домострой", і невістка звалась "сноха" – та, себто, кого "сношає" чоловіча частина родини.
І дві, здавалось би, близькоспоріднені слов'янські мови саме цю культурну прірву й відбили: коли в одній фемінітиви - це звичайна граматична функція роду, а в другій і в ХХ, і в ХХІ-му ще столітті - приниження, зашите глибоко в колективній пам'яті тицяння носом, що ти не людина, ти бабадура, дірка для злягання, соррі, сношанія, – пише О.Забужко.
Тож цілком очевидно, що така прірва між двома мовами руйнувала міф про «один народ» і про те, що «українська – це тільки діалект російської». Тому кремлівська влада вирішила заборонити українцям відрізнятися навіть у мовному плані!
І в 1933 році словник А.Кримського був заборонений і правопис, на якому словник ґрунтувався, теж! І, звісно, разом з цим під заборону потрапили й фемінітиви. А норми української мови максимально підлаштували під російські. Штучно!
У цьому відео ми пояснюємо, чому фемінітиви - це норма
Ми запитали в наших читачів, як вони ставляться до фемінітивів. І от які відповіді отримали:
Якщо є лікар-лікарка, вчитель-вчителька, герой-героїня, то може бути й мовознавець-мовознавиця (літературознавиця, мистецтвознавиця), видавець – видавчиня. Чим частіш оперуватимемо цими лексемами, тим більше надаватимемо їм прав. Гарні назви будуть підтримані носіями мови, штучно нав’язані – навряд чи, зважаючи навіть на потугу сьогоднішніх масмедій, – пише Анастасія Бурківська.
Місцями фемінітиви доречні, місцями, як на мене, вони звучать бридко та явно зайві. Більше того, не розумію такого великого акценту на статі у професії. Важливо уміння фахівця чи його статеві ознаки? Перша хвиля фемінізму акцентувала увагу на тому, що варто оцінювати жінок не за походженням а за уміннями. Нинішні феміністки знову акцентують увагу на походженні забуваючи що важлива кваліфікація.
Ба більше того, якщо Я побачу що кабінет підписаний так: психолог Ольга Володимирівна Кравчинська, Я не зрозумію що в тому кабінеті буде жінка? Обов'язково треба додавати фемінітив - психологиня? Краще б у нас сформувалася культура звертатися до жінок як пані, пані професор, пані юрист, замість недоречних фемінітив краще додавати цю приставку. Хоч, визнаю іноді фемінітиви в деяких моментах можуть мати свою доцільність і необхідність, – натомість пише читач Дмитро Маєвський.
Майже сто років ми користувалися чужими нормами, аж поки в 2019 році частину наших, справжніх не повернув новий правопис. Зокрема й фемінітиви. Але одразу полився шквал критики й обурення на рівні «жили собі спокійно без цих архаїзмів, то для чого їх тепер повертати?»
А справді – для чого повертати?
І перед тим, як дати відповідь на це питання, варто врахувати такі моменти.
Читайте також: Музичні вподобання українців ДО та ПІСЛЯ 24 лютого: про що говорять зміни
