31 січня 2024, 14:05
Традиційно, наприкінці року редактори провідних медіа Кіровоградщини підбивали підсумки роботи своїх команд. Ділились враженнями, фіксували досягнення та недопрацювання, раділи, що мають змогу робити своє діло у вільній та незалежній країні. Однак час підсумків уже минув, настав новий, 2024-ий рік, а з ним прийшло усвідомлення проблем та викликів, з якими редакціям доведеться боротись цьогоріч.
Ми розпитали газетярів та онлайників, що, на їхню думку, стане головним питанням, над вирішенням якого доведеться чимало подумати і чи ця відповідь вирішить проблеми.
Звісно, чи не головною бідою нинішніх регіональних медіа є брак кваліфікованих та мотивованих кадрів. Чимало медійників пішли служити до війська чи виїхали за кордон. А от нові працівники з’явились далеко не у всіх.
Найбільший виклик нашої редакції зараз – як дати відпочинок нашій єдиній журналістці Наталці Маринець. Від початку повномасштабної війни режим нашої роботи перейшов у цілодобовий. І це вже, скоріше, не технічна проблема, а емоційна, бо важко відключитись, коли постійно треба ставити в ручному режимі тривоги, слідкувати за оперативним станом і оперативно писати новини. Вона займається і телеграмом, і сайтом, і написанням великих статей для газети, і підготовкою газети до друку. Це дуже велике навантаження. Цю проблему може вирішити ще один журналіст. Ми займаємось пошуком, але поки безрезультатно. І це проблема кадрова, а не фінансова. Немає кваліфікованих спеціалістів або ж початківців, готових вчитися і працювати в журналістиці, - розповідає головна редакторка “Кіровоградської правди” Олена Сідорова.
Підтримує колегу й редакторка “Гречки” Анастасія Дзюбак:
Найбільший виклик - брак кваліфікованих кадрів. Та і некваліфікованих, але охочих навчитись. Фактично, запрошуючи людину з потенціалом на стажування, ми просто навчаємо її з нуля, із найпростішого: якісних рерайтів, написання авторських новин, якщо пощастить, встигаємо навчити основам сторітелінгу, і молимось, щоб людина залишилась і не гайнула до Києва на цьому етапі, або не вирішила, що бути бариста економічно вигідніше.
За словами редакторки, проблема в тому, що часто журналістам пропонують зарплату, трохи вищу, ніж касиру супермаркета. А щоб заробляти краще, доводиться працювати наднормово, брати додаткові проєкти. А ще, говорить Анастасія Дзюбак, потрібно постійно вчитись: для цього є безліч можливостей, але не у всіх вистачає сил і бажання. Дуже треба люди з аналітичним складом мислення та вищим рівнем умінь.
По-друге, у нас немає ресурсу, аби регулярно створювати історії з віддалених громад області, бо там не вдається знайти фрілансерів, в області немає якісного сполучення громадським транспортом, а ми не маємо редакційного авто. Ми розуміємо, можливо, історії з районів не додадуть нам десятки тисяч читачів, але вони все одно є важливими і мають бути почутими, - підсумовує редакторка.
Рекламний ринок суттєво просів за останні роки. Ковід, а потім і повномасштабна війна, суттєво зменшили надходження видань від розміщення рекламних матеріалів та банерів. А це, як ми всі розуміємо, було чи не основним джерелом надходжень для незалежних медіа.
Олена Шендеровська, редакторка видання “Златопіль”, визнає - не має чіткого плану вирішення проблеми стабільного фінансування.
Найважчий виклик – це проблема з фінансуванням. З цього витікають і наступні – нестача працівників та вигорання через відсутність відпочинку. Шляхи вирішення бачимо лише локальні, як то робота з рекламодавцями або участь грантових проєктах. Але не впевнені, що це вирішить проблему загалом, - говорить вона.
З подібним стикаються й представники “Точки доступу”. Хоча видання є одним з топових в регіоні за кількістю читачів, однак навіть тут є свої питання щодо монетизації опублікованого контенту.
Питанням номер один для нашої редакції є фінансова нестабільність. На це впливає низка факторів, зокрема, і значне погіршення економіки в країні. Одне із рішень - пошук фандрейзера, який би міг повністю взяти на себе заповнення грантових заявок. Та наразі такої людини ще не знайшли.
Через недостатнє фінансування маємо нестачу кадрів. Відтак кожному працівнику редакції доводиться бути і новинарем, і журналістом довгих текстів, і смм-ником. Також тут хотілося б виокремити проблему емоційного вигорання та фізичної безпеки медійників в умовах постійних ракетних обстрілів. Крім того, додатковим викликом є конкуренція за аудиторію з анонімними телеграм-каналами, які часто публікують неперевірену інформацію або крадуть новини в регіональних медіа, - підсумовує головна редакторка “Точки доступу” Ольга Зима.
Звісно ж, проблем в медіасфері завжди вистачає. Тож, інколи важко визначитись з найбільшим викликом, який прийдеться долати всією редакцією. І тут не так важливо, велике видання чи не дуже, друковане чи онлайн, якщо ви зацікавлені в стабільній якості ваших матеріалів, завжди буде, куди рости і які проблеми вирішувати. Чудовим прикладом цієї тези став коментар головної редакторки обласної газети “Нова газета” Інни Тільнової. Медійниця відверто заявила - хочеться все водночас і одразу, однак в такому форматі зараз можуть виникати хіба проблеми і перепони.
Найбільший виклик, звісно, повномасштабна війна, як наслідок - мобілізація мого колеги Ігоря Крушеницького, потім - Укрпошта, невідповідність її тарифів до якості послуг. Третє - соцмережі як замінник джерела інформації для багатьох наших читачів, а отже - відмова від паперової газети. Ми продовжуємо і далі орієнтуватися на цільову аудиторію, яка не має доступу до інтернету і соцмереж, яка чекає кросворд у газеті і навіть інколи просить надрукувати текст пісні "Дике поле" чи "Червону калину" повністю, - розповідає головна редакторка газети.
Підтримка регіональних друкованих видань - це також складова національної безпеки України - робота з джерелами інформації, доступом до інформації пересічних українців. Я маю на увазі не дотацію, бо це вже передбачає якусь залежність, а сприяння у доставці газет до передплатників. Натомість мені й досі здається, що Укрпошта робить усе, щоб чим більше редакцій відмовилося від її послуг. Наприклад, з початку року ми отримали вже кілька дзвінків про те, що людина передплатила газету, але жодного разу у 2024 році її не отримала. До речі, на одній з останніх сесії обласної ради депутати прийняли звернення до Кабміну, Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, Міністерства культури та інформполітики та "Укрпошти" стосовно врегулювання тарифів на доставку передплатникам вітчизняних періодичних друкованих видань. Я вважаю його невчасним і безперспективним, тому що тарифи вже затверджені, у нас на 2024 рік уже мінус шістсот передплатників і у мене немає ідей, як їх повернути, - ділиться проблемами Інна ТІльнова.
За її словами, щоб спланувати свій бюджетний рік, редакція відкрила передплату тільки на півроку. Із 800 тисяч гривень, які зайшли на рахунок Укрпошти, редакція отримала тільки 350. Все інше, пояснює головна редакторка, це тариф на доставку, який оплатили читачі і частина з них все одно отримуватиме четвергову газету у вівторок, навіть оплативши захмарну вартість доставки.
У нас досить маленький колектив і досить малі зарплати, хіба трішки більші за мінімальні. Хочеться, аби у 2024 році мені вдалося це змінити. Ну, і щоб повернувся Ігор живий-здоровий. Щодо планів і перспектив попри все, на початку року ми з колегами з "Нової газети" видали календар на 2024 рік, в якому використали світлини, зібрані з експедицій з проєктом "Баба Єлька". Також нам вдалося надрукувати вже третій наклад книги "Смачна Кропивниччина", яка народилася з газетної рубрики, - резюмувала Інна Тільнова.
Підтримує “широкоформатний” підхід до роботи й колега Тільнової у проєкті “Баба Єлька”, редакторка онлайн видання “Перша електронна газета” Світлана Листюк. Наразі медійниця ставить перед командою три основні завдання-виклики: оновити технічну базу, розвивати аудиторію видання та “тримати стрій”.
Чи не кожен журналіст відчув на собі професійні обмеження воєнного стану. Я погоджуюся з усіма вимогами, які ставлять перед нами фахівці, що відповідають за безпеку в країні. Проте чимало представників влади різних рівнів, їхніх помічників, секретарів, пресслужб чомусь вирішили, що питання безпеки дає їм право втручатися в редакційну політику, диктувати, що і як писати (попри наявність у ЗМІ схвалення з боку спецслужб), приховувати інформацію корупційного змісту.
Ми не раз отримували дзвінки від різних посадовців “Ви копаєтеся в нашому бюджеті, а в країні війна!”, “Ви написали про нашого депутата, щоб розгнівати громаду”. І навіть, якщо ідеться не про авторські матеріали, а поширення офіційної інформації правоохоронних і судових органів, то винні все одно журналісти. Це, звісно виснажує, особливо коли цензурувати починають навіть власні дописи в соцмережах. Аби не опускатися до їхнього рівня, нам залишається лише тримати стрій по житті і дотримуватися професійних стандартів у роботі, - розповіла редакторка.
Журналісти не лише розуміють труднощі, з якими доведеться зіштовхнутись редакціям в 2024 році, а й намагаються активно шукати, як їх подолати. Не завжди цей пошук приносить швидкий результат. Однак редакції не проти комунікувати між собою та ділитись власним досвідом, а це вже створює нові можливості.
Павло Лісниченко, регіональний представник Інституту масової інформації в Кіровоградській області
Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО ”Інститут масової інформації” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.
Головне сьогодні
