Майстер із розкриття убивств

З 1968 року впродовж майже десятиріччя в області були розкриті всі умисні вбивства та зґвалтування.

За часів Радянського Союзу, а також в незалежній Україні, органи прокуратури поряд з виконанням інших завдань брали разом з міліцією участь у розкритті умисних вбивств та зґвалтувань. Насамперед, прокурорські співробітники разом з міліцією оглядали місце події, процесуально вилучали речові докази, допитували безпосередніх свідків злочинів, проводили очні ставки, призначали відповідні експертизи і таке інше.

З цією метою в штаті Кіровоградської облпрокуратури за ініціативою тодішнього очільника – державного радника 3-го класу (генерала) Василя Дятлова – на початку шістдесятих років минулого сторіччя була введена посада прокурора-криміналіста, на яку він призначив висококваліфікованого юриста Якова Ципарського, колишнього фронтовика – помічника командира 910-го стрілецького полку. З тих пір і до лютого 1977 року, поки він не пішов у відставку, в області успішно розкривалися вищевказані злочини.

Я особисто в складі оперативних груп неодноразово виїжджав на більшість гучних убивств та брав безпосередню участь в оперативно-розшукових заходах. Ось чому можу стверджувати, що завдяки майстерності Якова Григоровича, вилучались, на перший погляд, не суттєві дрібнички, які в ході розслідування становили незаперечні докази вини обвинувачених. Саме за його участі складалися протоколи оглядів місць злочину – один із основних процесуальних документів кримінальної справи, який виступав доказовою базою у звинуваченні підозрюваних.

Яків Григорович навіть був в курсі справ агентурно-оперативних заходів (а це альфа і омега в розкритті злочинів) відносно конкретних підозрюваних. Цього він домігся, мабуть, не стільки завдяки посаді, скільки – своєму авторитету, майстерності та самовідданості. В його товаришах були заступних очільника УМВС області Федір Барков та начальник карного розшуку УМВС Георгій Харічкин.

Не помилюсь, якщо скажу, що взаємна довіра конче сприяла вирішенню службових питань. Тому не дивно, що з 1968 року впродовж майже десятиріччя в області були розкриті всі умисні вбивства та зґвалтування. І в цьому велика заслуга прокурора-криміналіста облпрокуратури Якова Ципарського.

Слід зазначити, це неабияка подія в правоохоронних органах. Тоді таких результатів в роботі досягали регіони, які можна було полічити на пальцях однієї руки. Зараз таких показників не має жодна область України і все завдяки новаторській ініціативі колишнього Генерального прокурора України Віктора Пшонки, який скасував посаду прокурора-криміналіста та переклав функції розкриття згаданих злочинів в повному обсязі на МВС. От такий « реформатор», який левову частину службового часу витрачав на охорону інтересів ненажерливої родини зрадника Батьківщини Януковича та його сподвижників.

Тому, природно, хотілось би розповісти про значний внесок у зміцнення законності і правопорядку у нашій області Якова Ципарського. Він брав активну участь в організації роботи не тільки слідчих, а й оперативних працівників, націлюючи їх на важливі деталі в ході оперативно-розшукових заходів. Допомагав у проведенні складних слідчих дій, в розробці версій розкриття злочинів і в підготовці матеріалів та завдань для різних експертиз.

Яків Григорович одним з перших в Україні обладнав спеціальну пересувну криміналістичну лабораторію в автомобілі, в якому комфортно, а головне, професійно міг працювати слідчий та інші співробітники правоохоронних органів. А в прокуратурі для навчання співробітників він створив навчально- методичний центр, який переріс в кабінет криміналістики, де зосередили науково-технічні засоби, фото та кіноапаратуру, а також пізніше і відеозаписуючу апаратуру, засоби роботи з слідами, речовими доказами та пошукові знаряддя. Щойно призначені слідчі могли там здобути якісні знання і навики роботи зі спеціальною технікою.

Хочу навести один із характерних прикладів майстерного розкриття взимку 1972 року вбивства особливо жорстоким способом пенсіонерки Гезь В.К., 1919 року народження в селі Василівка Онуфріївського району.

Хата одинокої 62-річної Варвари К. знаходилася на околиці села. До речі, саме такі оселі полюбляють злодії. Пенсіонерка, як і її ровесниці, пережила громадянську війну, голодовку, знову війну 1941-1945 років, знову голодовку 1947 року. Мріяла старенька хоч в останні роки спокійно пожити. Але не з її щастям.

В ту ніч вона прокинулась від страшенного гуркоту. Кинулася до вікна, але пізно. Звідти до неї переліз невідомий чолов’яга, який схопив її за голову і несамовитим голосом закричав:

- Віддай гроші, або вб’ю!

- Нема дорогенький зараз. Ось отримаю післязавтра пенсію і віддам до копійки,- тричі перехрестившись відповіла налякана жінка.

Невідомий кинувся до плити, схопив поліно і почав лупцювати стареньку, водночас вимагаючи гроші. Потім став душити потерпілу. Коли та опинилася на підлозі, він продовжував бити її ногами. Зрозумівши, що досить вовтузитися з жінкою, почав нишпорити по хаті, але ні грошей, ні нічого путнього не знайшов. Точніше знайшов трьохлітрову банку самогонки, з якою і втік .

Наступного дня односельчанка завітала до Варвари. Коли на її стукіт у двері ніхто не відповів, вона зазирнула у вікно і мерщій побігла до сільради, де розповіла, що вона побачила.

На місце злочину, крім місцевих правоохоронців, виїхала кіровоградська опергрупа на чолі з заступником начальника УМВС Федіром Барковим та прокурором-криміналістом Яковом Ципарським. Разом зі слідчим Юрієм Браницьким вони ретельно і кваліфіковано вивчили місце злочину, зафіксували відбитки пальців рук, предмету злому, які залишив зловмисник.

Зокрема, разом з судово-медичним експертом у потерпілої вилучили шматок фітілю, яким були зв’язані руки, при цьому зберегли характерні вузли. Поки оглядали місце події, начальник карного розшуку Георгій Харичкін організував і сам взяв участь в обході села.

Як стане відомо пізніше, вбивця пенсіонерки на момент такого обходу якраз переховувався в одній з хат, де мешкала його знайома. Правоохоронці завітали туди, але нічого підозрілого у поведінці господині не виявили, хоча сам розшукуваний сховався під ліжком…

Місцеві розшуковці – Микола Піддубний та Віктор Марченко – провели екстрені зустрічі зі своїми інформаторами, один з яких доповів Піддубному, що бачив наступного дня вранці в скирті соломи невідомого чоловіка, який періодично з’являвся в селі і називав себе Петром. Ознайомившись з цим повідомленням, Ципарський запропонував Піддубному залишитись на ніч у хаті Варвари, передбачаючи, що злодій ще навідується туди… Але чергування в хаті нічого не дало. Пізніше з’ясувалось, що Петро – це Василевський, який раніше скоїв злочин, але зумів зникнути.

Почалася копітка розшукова робота зі встановлення особи та затримання злочинця. Для цього Піддубний тричі виїжджав на малу батьківщину П. Василевського у Ростовську область. У ті часи існувала в МВС система розшуку злочинців, яка передбачала виставлення в усіх паспортних підрозділах органів внутрішніх справ Радянського Союзу карточки-«сторожа», в якій повідомлялося, який відділ міліції і за що розшукує злочинця. Коли затримували будь-якого правопорушника, то, в першу чергу, перевіряли, чи не в розшуку останній.

Коли Василевський виїхав на свою батьківщину і за якесь дрібне правопорушення його затримали, то негайно повідомили Онуфріївський РВВС. Піддубний привіз його в Онуфріївку, де останній не раз визнавав себе винним у вбивстві пенсіонерки, а потім відмовлявся. Яків Григорович виїхав до райвідділу і почав особисто працювати з підозрюваним, неодноразово засудженим, добре розуміючи, що перед ним «міцний горішок».

Експертне дослідження підтвердило, що сліди пальців рук, знятих на місці вбивства в с. Василівка, належать затриманому. Коли в черговий раз підозрюваний почав розповідати про вбивство, Ципарський провів метод реконструкції злочину, яке фіксувала кінокамера. Затриманий розставив предмети і меблі в хаті убитої на ті місця, де вони були до реконструкції. Все зійшлось, як у пазлі. На манекені Василевський показав, як зв’язував фітілем руки потерпілої. З’ясувалося, що вузли були такими ж, які мав фітіль, знятий з рук убитої. Так саме співпало на манекені, як бив і душив потерпілу Василевський. Збіглося також пошкодження на трупі із показом дій затриманого.

Обласний суд виніс Василевському найвищу міру покарання – розстріл. Жінці ж, яка переховувала його, і не повідомила про місцезнаходження розшукуваного правоохоронцям, суд призначив 3 роки в’язниці.

А згадані співробітники міліції і прокуратури отримали нагороду від МВС України.

Веніамін Янішевський, полковник міліції у відставці