26 лютого 2019, 15:00
Допомога дітям із тяжкими захворюваннями стала для неї справою життя, а створення благодійного фонду ще однією здійсненою мрією і переможною сходинкою у своїй діяльності. Не втрачаючи оптимізму, вона рухається далі і разом зі своєю командою творить все більше добра.
Вікторія Семененко – засновниця й директорка благодійного фонду «Дивожиття» розповіла в інтерв’ю Точці доступу про те, як розпочинався її шлях у благодійності та про свою місію допомагати дітям.
До благодійної діяльності Вікторія близько десяти років займалася журналістикою. Була головним редактором Кіровоградської районної газети «Зоря», проводила різні інформаційні кампанії стосовно передплати газети, а також влаштовувала літературні, спортивні та кулінарні конкурси для читачів.
Коли розпочалася неоголошена війна, ми збирали листи від діток Кіровоградського району і передавали їх бійцям на Схід. Також проводили благодійні ярмарки й усі виручені кошти спрямовували на допомогу учасникам АТО».
Ще у 2014 році Вікторія почала займатися волонтерською діяльністю. Саме тоді, коли зрозуміла, що написати статтю про допомогу – замало, щоб досягнути результату. Потрібно створити серію благодійних заходів, провести комунікацію з представниками бізнесу, щоб допомогти дитині.
Я почала ходити у гематологічне відділення Кіровоградської обласної дитячої лікарні на запрошення отця Андрія. Там з іншими волонтерами проводили різні творчі заняття для діток, які борються із раком. І, мабуть, з цього періоду розпочався мій шлях допомоги дітям. Було багато звернень від батьків про різну допомогу, про що неодноразово доводилося писати статті, проводити зустрічі, організовувати благодійні акції. В один момент зрозуміла, що необхідно відкривати власний благодійний фонд, де я можу брати під опіку діток і продумувати кампанії від «а» до «я» зі збору коштів для лікування чи реабілітації. Ми не видаємо кошти батькам на руки, ми оплачуємо операції, лікування чи реабілітації. Про це, звісно ж, звітуємо і дякуємо всім, хто підтримує діток. Адже саме завдяки милосердним людям вдається допомагати.
Благодійний фонд «Дивожиття» досить молодий. Його було відкрито у вересні 2018 року. Та вже за цей час відчувається налагоджена робота команди.
Звичайно, у мене є однодумці. Я маю радницю із соціальних питань Інну Жолобову. Є волонтери, які своєю діяльністю підтримують діток, якими опікується фонд. Наприклад, журналістка Жанна Петрович допомагає з написанням текстів, або ж фотокореспондент Точки доступу Олександр Козловський фотографує діток та втілює проект «Фотопрогулянки містом». У співпраці з тележурналісткою Вірою Шестаковою ми успішно провели дві акції. Учасник АТО Євген Шкваренко з 3-го полку запустив акцію по збору кришечок, які буде здавати і вилучені кошти теж ітимуть на допомогу дітям. Талановита ілюстраторка Катерина Катаровська створила для нас серію благодійних авторських листівок, які успішно замовляли всі охочі за благодійною ціною. Неймовірну роботу зробила «Школа програмування» в особі Романа Шмельова та Тетяни Гдешинської, які створили для фонду сучасний і зручний сайт. Тобто більшість людей, які допомагають фонду - волонтери. І ним може стати кожен, звернувшись до нас».
Вікторія Семененко з Вірою Шестаковою
Основною метою фонду є втілення мрій діток з тяжкими діагнозами, аби вони мали повноцінне життя.
Наш фонд має такий меседж: «Найкраще диво світу – це життя!» І основне завдання – це допомога дітям у зборі коштів на лікування, операції та реабілітації. Зараз серед підопічних ми збираємо кошти на реабілітацію діткам, які пересуваються на інвалідних візочках. Якщо дітки проходитимуть реабілітацію кілька разів щороку, є шанс, що вони зможуть самостійно ходити, розмовляти, тримати в ручках ложку, сидіти. Історія кожної дитини – індивідуальна.
Відколи існує фонд, допомогу отримали вже шість дітей, з них одній дівчинці допомагають щомісячно.
Щомісяця ми допомагаємо Елі Яригіній, яка потребує спеціалізованого харчування. На нього потрібно збирати від 5 до 7 тисяч гривень. Вже закрили збір коштів для Валіка Луніна, у якого вроджена вада серця. Минулого року зібрали кошти на реабілітацію ще двом хлопчикам Ігорю та Кості із діагнозом ДЦП, уже в квітні вони будуть їхати на реабілітацію у Міжнародну клініку імені Козявкіна, що в Трускавці. Зараз допомагаємо двом дівчаткам Ангеліні і Сашуні, які пересуваються на інвалідних візках, їм теж потрібна реабілітація. Вартість однієї близько 13 тисяч гривень, не враховуючи проживання, харчування, транспортних витрат. Дівчаток мами виховують самі, тому ці суми для них непосильні.
Підопічна фонду "Дивожиття" Еля Яригіна
Загалом молоді благодійні фонди мають труднощі із формуванням довіри у людей, тому що сьогодні існує багато шахраїв, які діють на користь власної вигоди.
У нас зараз етап, коли ми формуємо довіру. Ми діємо прозоро: висвітлюємо свою діяльність на сторінці у Фейсбуці, на сайті, у ЗМІ. Благодійники, які допомагають діткам, бачать, коли ми пишемо приємні новини про наших підопічних. І вони радіють разом з нами. Діткам здебільшого допомагають люди, які читають інформацію у соціальних мережах, у ЗМІ, долучаються до наших івентів, щомісячних благодійних челенджів.
Фонд проводить багато акцій, до яких навіть можуть долучитися люди, які не мають можливості допомогти матеріально.
У нас проходить багато акцій (це один із методів збору коштів), на які нам потрібні волонтери. Наприклад, коли ми проводили книжковий аукціон, потрібна була людина, яка буде стояти біля книг, які продаються. Коли ми влаштовували разом із нашими партнерами Kro Run Club (місцевий біговий клуб) благодійний забіг на стадіоні «Зірка», нам теж були потрібні волонтери для реєстрацій, координації учасників.
Нещодавно до Дня Святого Валентина благодійний фонд провів акцію «Придбай благодійний подарунок – допоможи дитині», де можна було замовити подарунок-сюрприз для своєї близької людини, а всі виручені кошти пішли на допомогу дівчаткам Ангеліні і Олександрі.
Акція саме такого формату у нашому місті пройшла вперше. Її особливість в тому, що можна було замовити для своєї коханої людини чи друга подарунок-сюрприз, який у день свята доставляли волонтери. За команду волонтерів окремі слова вдячності голові благодійної служби «ФРІ» Артему Гречанюку. У нас було 16 подарунків, які підготували наші чудові партнери – кав’ярня «Мокко», майстриня Світлана Голобородько та ілюстраторка Катерина Катаровська. Кожен подарунок коштував благодійну суму - 150 гривень. Дуже прекрасно, що люди відгукнулися. Акція пройшла у партнерстві з тележурналісткою Вірою Шестаковою. Ми дякуємо всім за організацію та партнерство у цій акції. Хтось навіть замовив подарунок для своєї подруги анонімно, волонтери доставили його, а дівчина досі думає, від кого він. Тобто траплялися різні приємні казуси з цією акцією. Загалом ми зібрали 2 400 гривень.
Кор.: Вам доводиться працювати з дітками, які мають різні тяжкі захворювання. Як вдається уникнути емоційного вигорання?
Такі моменти емоційно не прості… Допомагати дітям – для мене дуже відповідально, я хвилююся за кожну дитячу долю. Коли бачу, що дитина пройшла операцію і в неї здорове серденько, що дитина пройшла реабілітацію і наблизилася до мрії ходити, це додає великих сил. Я завжди кажу, що ми не можемо змінити світ, але в силі кожного з нас змінити хоча би одне дитяче життя. Бог подарував мені таку можливість – допомагати….
Кор.: Чи траплялися в історії фонду ситуації, які справді можна назвати дивом?
За ці півроку діяльності фонду у мене є кілька ДИВО – історій, які додали неабиякого натхнення. Наприклад, після проведення благодійного заходу в педагогічному університеті у підтримку Ігоря Ткачика, якому ми збирали кошти на реабілітацію, до мене зателефонував благодійник і передав хлопчику понад чотири тисячі гривень. Цей благодійник побажав залишитися анонімним. Або ж після свята «Врятуй дитяче життя», що проходило у медичному коледжі ім. Мухіна, у підтримку Валіка Луніна до мами хлопчика підійшла незнайома жінка і передала чотириста доларів. Або ж на благодійному ярмарку маленький хлопчик, років п’яти, вкинув до скриньки дві гривні.
Чи віримо ми після таких історій у диво? Однозначно. У благодійності не буває маленьких сум, бо кожна гривня важлива, адже вона наближає до тієї заповітної суми, яка необхідна для оплати лікування чи реабілітації дитини.
Кор.: Чим ще займаєтеся крім благодійного фонду?
Я PR-менеджер у Кіровоградському обласному відділенні ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ», відповідаю за піар-кампанії соціальних проектів у сфері охорони здоров’я, організовую прес-конференції, акції, здійснюю комунікацію із посадовцями, депутатами, громадськими діячами, журналістами. Також в цій благодійній організації координую дитячий напрямок. Там теж є дітки, яким потрібна допомога. Я пишу пости у соціальних мережах про потребу дитини, але, звичайно ж, не вказуючи ні імені, ні прізвища, щоб не розкривати ВІЛ-статус. Наприклад, у ВІЛ-позитивного підлітка, який сирота, не було мобільного телефону, а двоє дівчаток, яких виховувала лише бабуся, потребували ноутбука для виконання домашніх завдань. Дякувати Богу після поширення інформації у соціальній мережі, небайдужі люди допомогли.
До того ж, я пишу статті у ЗМІ. Співавтор фольклорного проекту «Баба Єлька». Я пишу новели і оповідання, вони друкуються в нашій місцевій газеті «Кіровоградська правда» та львівських виданнях.
Співзасновниці проекту "Баба Єлька"
Кор.: Знаю, що Ви є співавтором проекту «Баба Єлька». Їздите в експедиції, займаєтеся благодійністю, як ставляться в родині до постійної зайнятості?
Коли ми познайомилися з чоловіком, нам було по 18. Ми чотирнадцять років разом – півжиття. Я завжди любила робити кілька справ одночасно і, що важливо, доводити кожну до логічного завершення. Мабуть, так і зараз, є піар-діяльність, є волонтерство, є журналістика. Є сім’я, яка мене надихає, яка мій стимул і моя опора. І всі ці роки є розуміння того, чим я займаюся, є підтримка. Якщо мені потрібно забрати на пошті тридцять банок спеціалізованого харчування для підопічної дівчинки – допомагає брат Руслан, якщо потрібно перевезти речі для сімей, які їх потребують, - підвозить чоловік. Таких прикладів безліч. У сім’ї не може бути лише один волонтер.
Кор.: Як використовуєте вільний час? Як проводите його з родиною?
Свій час присвячую маленькій донечці Улі – їй два рочки, батькам, рідним, друзям. Ми сім’єю гуляємо містом або ж їдемо до батьків у Малу Виску (ми з чоловіком звідти) чи до бабусі Люби в село. Ось прийде весна, будемо вирушати, як і раніше, в маленькі села і великі міста, які надихають, частіше буватимемо у батьків, гулятимемо лісом, парком чи біля моря.
Кор.: Чи залишається час на себе, щоб почитати книги, наприклад?
Звичайно, книги я постійно читаю. Якщо говорити про фахову літературу, я її читаю завжди. Вважаю, що потрібно удосконалюватися, не зупиняючись на досягнутому. Остання книга, яку я прочитала, це - «Разговор по существу» Сьюзан Скотт, вона добре перезавантажує, ти відповідаєш на питання в першу чергу собі: «Для чого ти це робиш?», «Куди ти рухаєшся?», «Хто з тобою рухається?» та багато інших. Із художніх книг остання – «Увесь цей світ» Нікола Юн. Книга про дівчинку, яка все життя жила з рідкісною хворобою, не виходила на вулицю, бо могла померти. Та коли закохалася, втекла з хлопцем і… вижила. Чи дійсно хвороба була такою небезпечною? Про це – лише в кінці книги. Раджу прочитати.
Дуже люблю художню літературу. Коли чоловік і донька сплять, я ще можу заварити собі чаю і годинку почитати. Смакую кожною сторінкою. Минулого тижня почала читати «Щось таке як любов», автор Зоя Казанжи.
На ділові зустрічі, якщо вони проходять у кав’ярнях, приходжу на кілька хвилин раніше, щоб прочитати кілька сторінок книги.
Звичайно ж, час для себе залишається. Важливо правильно планувати свій день, розставляти пріоритети.
Кор.: Які плани на майбутнє?
Коли є плани на майбутнє – значить ти знаєш куди рухаєшся. І вони, безсумнівно, у мене є в кожному напрямку, в якому я працюю. Для мене зараз важливо, щоб потенційні благодійники відчули, що є дітки, сім’ї яких не в силах справитися із хворобами. Поки сфера охорони здоров’я реформується, кожен день цієї дитини проходить… І кожен з нас може допомогти цій дитині.
Текст - Олександра Плаксієко
Фото - з архіву Вікторії Семененко
Читайте також: Директорка мовної школи Любов Яновська: як побудувати успішний бізнес і реалізувати себе (ФОТО)
Читайте також: Дві родини з Кіровоградщини взяли участь у проекті "Міняю жінку": враження учасниці
Головне сьогодні
