Був істориком, режисером, митцем, добровольцем-військовим і щирим патріотом України. Свою любов до рідної землі втілював у щоденному житті, творчості та у відчайдушній боротьбі з окупантами. Він горів життям, поспішав жити та, за словами друзів, міг у найпохмуріший день дістати веселку. Розповідаємо про захисника з Кіровоградщини Антона Яковенка. Спогади його рідних і близьких записала журналістка Точки доступу Лілія Кочерга.
Народився захисник 27 березня 1985 року в Кривому Розі в родині художників Ольги та Сергія Яковенків. Через сімейні обставини, зокрема, хворобу батька Сергія, сім’я переїхала на його малу Батьківщину – в Долинську.
Антон ріс життєрадісним, активним, допитливим, жвавим, рано почав читати. Захоплювався мистецтвом, народними традиціями та обрядами, займався скаутським рухом. Якось, як одному з кращих скаутів, йому вдалося побувати на відпочинку у таборі, який знаходився на річці Синюха, близ трипільського поселення. Археологи та історики були серед тамтешніх керівників. Відтоді Антон захопився історією України. Вступив на історичний факультет Кіровоградського державного університету ім. Володимира Винниченка. Друзі називали його "Антом", так він і підписувався в соцмережах. Любив якісне кіно, рок-музику та неординарних особистостей, володів талантом об'єднувати навколо себе людей. Мав багато друзів, з будь-ким міг знайти спільну мову.
Ще в студентські роки вирізнявся патріотизмом, активною громадянською позицією та бунтарським духом. Якось, під час передвиборчої кампанії, в обласний центр мав приїхати Віктор Ющенко. Водночас центральну площу закрили, нібито на ремонт. А в університеті зачинили двері, щоби студенти не змогли піти на мітинг. Антон й не думав миритися з такою ситуацією і першим виліз у вікно аудиторії. Навіть, виїхавши з Кіровоградщини, брати Яковенки розвивали проєкт "Долинська ретро" у Facebook, зберігаючи пам’ять про рідне місто. Викладали архівні фото й ініціювали обговорення про ті чи інші локації.
Після закінчення університету Антон працював з дітьми в долинському Центрі творчості. Але там було забагато паперової роботи, яку той не любив. Тоді, за власним бажанням, пішов в армію, хоча мав причини уникнути службу.
Потім був режисером монтажу на провідних українських телеканалах: СТБ, Новому каналі, М-1, XSport. Знімав короткометражні фільми, консультував кінозйомки на історичну тематику. Працював з відомими режисерами, серед яких Кшиштоф Зануссі та Вінсент Уорд.
Під час Революції Гідності працював у Києві. Не міг лишитися байдужим, почав волонтерити. Носив на Майдан медикаменти.
Коли пішли перші жертви, його це дуже вразило. Приходив додому, дружина розповідала, із запахом горілої резини на речах, але нічого не казав, – розповідає батько бійця Сергій.
Невдовзі після цих подій, на початку АТО, Антон навідався додому, сказав батькові, що не може спокійно ходити на роботу – хоче служити. Але артилеристові тоді місця у війську на знайшлося, двічі чоловік отримав відмову.
У перші дні великої війни захисник таки доєдався до Збройних сил України.
У перший день пішов на роботу, відпрацював, потім пішов додому, зібрався і поїхав. Три дні стояв у черзі у військкомат, – згадує тато.
Вступив до лав 72-ї бригади "Чорних запорожців", в якій і проходив строкову службу. Потрапив під обстріл у казармі у Білій Церкві. Потім були Гостомель, Мощун та Чорнобиль. Їх бійці зачищали після звільнення від росіян. Антон у телефонній розмові з батьком говорив, що деякі військові не хотіли їхати в Чорнобильський ліс, боялися радіації, тож воліли, щоб натомість їх відправили на передову.
Врешті бригаду перевели на Донецький напрямок. Там Антон працював у роті вогневої підтримки. Разом з побратимами прикривав піхоту, наносив удари по ворожих цілях та логістичних шляхах.
У війську захисник мав позивний Борода. За словами молодшого брата Андрія, просто в окопах, на лінії фронту розповідав побратимам історію України. Андрій, розповідає в свою чергу тато, молодший від Антона на два роки і дуже сумує за братом. Жодного дня не минуло, щоб він не згадав про нього.
Протягом жовтня у Музеї мистецтв у Кропивницькому можна переглянути виставку пам’яті Антона Яковенка під назвою "Життя, віддане Батьківщині". Її презентували до Дня захисників і захисниць України.
Завідувачка відділом науково-просвітницької роботи Анна Недлінська розповіла, що в експозиції представлені фотографії та особисті речі Антона Яковенка. Також альбом з замальовками, сувеніри-обереги з цікавими підписами, Орден Героя Долинської громади, світлина військовослужбовця з дружиною та донькою.
До слова, кохана Антона Олександра родом з Криму, вона виїхала звідти ще до окупації, у 2012 році.
Доповнюють експозицію фоторепродукції портретів. На першому представлений образ Антона Яковенка. Портрет написав його брат Андрій. Він – художник, викладач Національної Академії образотворчого мистецтва та архітектури.
На другому брати зображені разом. Це робота авторства Євгена Піскунова. Він – товариш Андрія Яковенка. Обидві світлини надруковані художнім друком.
Окремої уваги заслуговують шеврони. Вони зроблені за ескізами Антона. У більшості за основу взятий класичний шеврон 72-ї бригади, але є серед них один особливий, з власною цікавою історією та зображенням героя з мультсеріалу "Футурама", він присвячений побратимам та пов'язаний з вогневим розрахунком, який мав успіх під час виконання бойових завдань.
Окупанти довго не могли його розгадати, називаючи у перехопленнях "фокусіма", "фурнітура" тощо.
Про службу, додає батько, син розповідав мало, був втомленим, але радів, коли вдавалося добре попрацювати. У той час, коли син був на фронті, від хвороби померла його мама.
26 лютого 2024 року Антон Яковенко загинув у районі міста Вугледар Волноваського району. Напередодні, розповіла Анна Недлінська, на одній з ділянок східного фронту ворог прорвав лінію оборони. Наші армійці швидко відновили й повернули свої позиції. Але під час тимчасового хаосу на нашу територію вдерлася ворожа диверсійна група та підступно, зі спини, атакувала мінометний підрозділ.
Друзі згадують Антона напрочуд світлою і добрю людиною. Олександр Морощук розповідає, що подружилися з Антоном ще на першому курсі. У студентські роки той любив поспати досхочу й нерідко запізнювався на пари. Але, коли став татом, сталася справжня магія батьківства. Зразковість та ідеальність стали вираженням турботи про донечку Улянку та дружину Олександру. Недоспані ночі, пеленанання та прогулянки з малечою робили його дійсно щасливим.
Опора і підтримка, турбота і піклування, якими він обдаровував своїх дівчаток, створювали їхній окремий всесвіт. Востаннє з Тохою ми бачилися у Києві, на Золотих воротах влітку 2021-го... Тоді вперше зустрілися зі своїми дітьми, що саме по собі було щемко.
Коли Антон добровольцем пішов на фронт, спілкування друзів іноді супроводжувалось відеозв'язком, де було видно будні на нулі: побратимів, вечерю, котів та мишей в бліндажі. Все це – в супроводі ворожої канонади.
Завжди відчував його незламність та стійкість. Пам'ятаю, як він для свого загону організував та закрив збір і його відпустили додому на два дні. Потім підбили російську техніку – знову до рідних. Любов доньки та кохання дружини і давали йому ту стійкість.
Олександр каже, що Антон був справжнім життєлюбом. У найпохмуріший день міг дістати веселку.
Він багатьох обійняв протягом свого життя. Власне і сьогодні, на цій зустрічі, ми в його обіймах.
Вічний спокій боєць знайшов на Алеї Героїв Лук’янівського кладовища в Києві. Так забажали його дружина Олександра та брат Андрій.
У пам'ятному відео, яке оприлюднили друзі "Анта" вже після його загибелі, йдеться про те, що він був занадто добрий для цього світу. Але це не завадило захисникові мужньо й самовіддано кинутися у бій з ворогом. Пам'ятаємо...
Читайте також: Проживши в Італії 20 років, уродженець Кропивницького повернувся захищати Україну та загинув на війні
Фото Музею мистецтв, Олександра Морощука та https://dolynska.city
Останні новини
