Молиться за Україну та її захисників: 99-річна жителька Кіровоградщини Надія Котовська вдруге переживає війну. Каже, ця війна набагато жорстокіша. Спогадами про Другу Світову та сподіваннями на перемогу України у війні з росією старенька поділилася з журналістами Точки доступу.
Надія Котовська мешкає у тому ж дворі в селі Черняхівка Кропивницького району, де жила у Другу Світову. Тільки будинок відтоді родина звела новий.
У травні жінка відзначила свій 99-й рік народження. Вітати стареньку з Днем народженням приїхала її рідня. На жаль, зібратися всією великою родиною не виходить давно – життя розкидало родичів по всій Україні і за кордоном.
Рідні Надії Котовської кажуть: бабуся досі контролює господарство та має запальний норов. Тож серед іншого подарували іменинниці "справжнього бойового гуся".
Молоду бабусю на світлині показує онука Ольга Касьян.
Це єдина фотографія, де є моя прабабубуся, а це моя бабуся 79 років тому. Це їй тут 20 років. А це її діти, – демонструє фото на стіні.
Надія Лактіонівна секрету довголіття і сама не знає – легким її життя ніколи не було. Тяжко працювала у колгоспі, коли мама захворіла, всі клопоти по господарству лягли на її плечі, рано овдовіла, заміж більше не виходила, тож дітей виховувала самотужки.
Та, яке то моє життя було! Коні, воли, корови, телята, сапа, вили, граблі – оце моя робота. Голодувала, їсти не було чого. Бур’ян рвала по полю, по вигону – їла, – згадує вона.
Окрім Голодомору 1932-33 років, жінка пережила Другу Світову війну. Коли загарбники окупували село, батька і брата Надії Котовської вже не було в живих – вони померли від хвороб. Її старшу сестру погнали працювати у Німеччину. Звідти вона повернулася лише за три роки. Попри все, ця війна набагато страшніша, – стверджує Надія Котовська. У їхньому селі людей фашисти не чіпали. Навіть оселившись у їхній хаті, не займали жінок.
Вони прийдуть ввечері, нап’ються віскі і лягають спати. А ми з мамою ліземо на пічку і тулимося одне до одного – страшно, але вони нас не чіпали. А потім, перед тим, як вони вже мали йти, перед новим роком, то привезли на машині ялинку і почали в хаті квітчати – святкувати Новий рік, – посміхається Надія Котовська.
З родини Надії Лактіонівни на фронтах Другої Світової не загинув ніхто. Згадує, як раділи у селі закінченню війни.
Ой, все покидали: і плачі, і радість, Господи! Корів повідправляли в череду, а самі додому пішли святкувати, – згадує жінка.
Після війни вона вийшла заміж і народила п’ятьох дітей. Нині має десятьох онуків, 16-ро правнуків та двох праправнучок. Сьогодні вони сторицею намагаються віддати старенькій зроблене нею добро.
Мама нас завжди дуже любила, вона, як то кажуть, огортала нас своєю любов'ю, про всіх піклувалася, ні про кого не забувала. Завжди були і покупані, і нагодовані, і за кожного переживала, і старалася, щоб і освіту отримали, і щоб у всіх було все добре, – говорить донька Любов Литвинчук.
Її сестра Валентина Лузіна додає, що не пам'ятає, аби мама колись сиділа без діла. Торік вона зламала руку, то лише це змусило відійти її від домашніх справ.
Один із правнуків Надії Котовської сьогодні боронить Україну від російських окупантів. За нього та всіх українських захисників відтепер всі молитви старенької.
Прошу Бога, щоб зробив весь світ мирним і тихим, щоб матері не плакали, дітки не кричали, батьки не хвилювалися, а бабусі-дідусі раділи своїм дітям, – каже старенька.
Рідні Надії Лактіонівни зазначають, що попри хвороби і поважний вік, бабуся хоче жити. А надто тепер – аби дочекатися перемоги.
Читайте також: Міжнародний легіон: історія американця, який бореться за свободу України
Фото: Лілія Кочерга
