Момент, коли стаєш татом

  • Олександр Козловський
  • watch_later 22 вересня 2020, 13:20

"Дев'ять місяців вагітності та щастя на все життя", - більшість родин, які вже мають діточок, саме так описали б радість від батьківства. Найперші миті нового життя стають незабутніми для новоспечених  батьків. Фотокореспондент Точки доступу Олександр Козловський зовсім нещодавно вдруге став татом синочка. Він був присутнім на пологах та зафіксував моменти появи нового життя на світ.

Перші кроки в день нового життя

Ранок 31 липня - визначний день у моєму житті. Через центральну алею обласної лікарні, що зустріла помаранчевими барвами чорнобривців, квапливо біжу на зустріч із синочком, якого ми чекали довгих 38 тижнів. Сонце стояло вже досить високо і ранкову прохолоду потіснила літня спека. Через карантин працює лише один вхід через приймальне відділення, всі інші перекриті. На вході стоїть "медсестринський блокпост", замір температури, який за часи карантину став буденною формальністтю: "Нормально, проходьте"

Йду на другий поверх до перинатального центру. На мене чекає дружина Ольга, яка була у відділенні вже кілька днів - її готували до планового кесаревого розтину.  Цей момент нарешті настав. 

Зачинені двері відділення, ще один блокпост, відчуваєш себе ніби не в лікарні, а у закладі суворого режиму, тільки у конвоїрів уніформа біла. Деякі труднощі допуску в палату сумісного перебування матері та дитини. Проблема шидко вирішена і мене вже ведуть в палату, де я очікуватиму поповнення.

У зв'язку з карантином всі виходи перекриті, працює лише один через приймальне відділення.

На кожному кроці зустрічають плакати з заборонами і застереженнями, режим суворого карантину)

Палата №2

Тимчасова домівка зустріла мене пекельною задухою, не рятувало навіть відчинене вікно. Час пологів затягувався, бо цього дня була ще одна операція, а моя дружина - друга в черзі. Ми переписувались через телефон, через пару годин вона перестала відповідати і я зрозумів, що її забрали на операцію. 

Час почав тягнутися особливо довго. Мене охопила нудьга, а серце стискалося від приємного хвилювання. Незабаром в дверях з'явилася жіночка в білій "мантії": "Поздравляю! У вас мальчик, 3 250!". Веліла йти за нею.

Наш дім на майбутні кілька днів.

Щоб скоротити час очікування, селфі на пам'ять.

Бірочка щастя)

Нове життя

Пройшовши кількасот метрів лабіринтами лікарні, нарешті мене завели у кімнату, де лежав наш малюк.

 "Знайомтесь", - мовила жіночка в білому й залишила нас на самоті. 

Ім'я ми обрали ще під час вагітності. Перебирали безліч варіантів, але обом припало до душі  "Тарасик". Знайшли значення ім'я з грецької мови  - "бунтівник" - одразу впевнились в нашому виборі, адже ще в лоні він був бунтариком та постійно "спілкувався" з мамою, штурхаючи ручками і ніжками. 

Малюк лежав закутий у пледик і мирно спав. Першим мені кинулось в очі те, що він чорненький і має бути схожим на мене. Від цього радість подвоїлась. Після короткого знайомства нас перевезли назад у палату. Поки ще дружина відходила від наркозу, прийшла медсестра й провела мені курс "молодого татуся" по догляду за новонародженим. Нового для себе я нічого не пізнав, бо вже "був у бувальцях", але подякував медичній сестрі й приступив до нових обов'язків. Ближче до вечора нарешті привезли мою кохану. Наша поповнена сім'я воз'єдналася.

Перша зустріч

Форма спостереження матері за дитиною.

Нарешті всі разом.

Мить розпачу й страху

Не встигли ми намилуватися нашим малюком, як прийшов лікар-педіатр, оглянувши дитину, сказав, що його щось турбує і потрібно зробити аналізи. Після отримання результатів до нас в палату почали по черзі бігати медсестри й лікарі, оглядали, робили різні маніпуляції. Тарасика поклали під спеціальну лампу. Ми з Олею хвилювалися, але нам і досі нічого не пояснювали. 

Ближче до опівночі прийшла молоденька лікарка, сказала що стан здоров'я новонародженого незадовільний і його потрібно забрати в реанімацію. Лише після цього нам все детально розповіли про діагноз та його серйозність. Як виявилося, у малюка розвинулася гемофілічна хвороба на фоні нашого з дружиною резус-конфлікту. 

Всі пішли. В палаті стало тихо і сумно. Ми з Олею мовчки лежали, втупившись в телефони і гуглили...

Оля підписує згоду на лікування дитини в реанімації.

Наші долоньки.

В реанімації

Порожнє ліжечко.

Все буде добре

Наступного дня у Олі сильно набрякли і боліли груди, почало набиратися молоко. Але висмоктати його не було кому. Синок був ніби й поруч, за кілька коридорів, але ця відстань здавалася безмежною. Давати молоко Тарасику ще не дозволяли, тому дружина робила масаж і зціджувала молоко. 

Оля поступово відходила від кесаревого, почала потроху ходити, але все ще була на знеболюючих.  Відвідувати синочка дозволили лише два рази на день: зранку і ввечері. Це дуже пригнічувало.  

В один момент я подивився на порожнє ліжечко, підняв очі в гору, крізь відчинене вікно дивився в небо і молив Бога про зцілення нашого новонародженого Тараса. 

На щастя, поступово хвороба відступала, хоч і не без бою, адже аналізи були то кращі, то гірші. Лише на четвертий день дитину повернули до матері. Цього радісного моменту я вже не бачив, бо третього дня Олі стало краще і мене виписали з лікарні. Потрібно було господарювати вдома.

В вечірніх променях, по дорозі до малюка.

Дружина зціджує молоко.

Сон "валетом"

Сніданок

Татів дембель)

Перше сумісне селфі.

Зустрічає старший братик

Сім'я воз'єдналася, або одинадцять днів потому)

Радісна мить настала через одинадцять днів після пологів. Олю з малюком виписали з лікарні. Вдома Тарасик швидше почав одужувати і рости, як то кажуть, "вдома і стіни лікують". Син Богданчик дуже зрадів поповненню. На правах старшого братика він постійно допомогає по догляду за малюком і дуже чекає, коли "б'ятик" виросте, і буде з ним гратися машинками. 

Сміх і сльози в нашій домівці подвоїлися, а разом із ними кількість ендорфіну в крові батьків, бо діти - наше щастя. Кожен день приносить якісь нові, незабутні, моменти життя. Малеча наповнює сім'ю сенсом - діти це і є життя. 

Ці труднощі, які довелося нам пережити при народженні, ще раз мені довели, що справжні скарби в нашому житті - здоров'я, щастя та любов - не купиш навіть за всі гроші світу. 

Хотів би ще щось написати, помудрити, та маленький плаче, а дружина кричить: "Досить за комп'ютером сидіти, лягай спати!". 

Перша зустріч братів.

Вдома і стіни лікують.

-"Тато, а цього він плаче?"

Читайте також: Чотирилапим на допомогу: як у Кропивницькому завдяки волонтерам функціонують притулки для тварин