“Мрію захистити своїх учнів від війни”: історія вчителя з Кропивницького, який пішов на фронт

Олександр Сухоручко до повномасштабного вторгнення працював вчителем фізичної культури в кропивницькому ліцеї “Науковий”. Коли почалася війна, займався волонтерством, згодом потрапив на фронт, де отримав контузію. Про історію вчителя, який мріє захистити своїх учнів від війни та якнайшвидше повернутися до улюбленої справи, розповідає Точка доступу.

Початок війни зустрів з холодною головою. Вирішив, що треба займатись волонтерством

24 лютого Олександр Сухоручко прокинувся від гучних звуків за вікном. Подумав, що піднявся сильний вітер. Коли ж прочитав повідомлення в Телеграмі, збагнув, що то гудуть літаки. З дружиною, яка теж працює в вчителем, почали чекати подальших інструкцій від керівництва навчальних закладів, що робити далі.

Чоловік розповідає, що зустрів початок війни з холодною головою та в першу чергу заспокоїв дружину. Нікуди не їхав, продукти не скуповував. Вирішив, що треба допомагати хлопцям та почав займатися волонтерством.

Спочатку Олександр Сухоручко допомагав знайомим. Найперше – роздав спорядження для страйкболу, яке б могло знадобитися на фронті.

Далі допомагав поліцейським виявляти підозрілих громадян, які робили “мітки”.

Вирішив, що треба робити щось більш суттєве та розпочав збір грошей на тепловізор через соцмережі. У мене багато друзів, підписників. Розумів, що з такою “армією”, як то кажуть, можна щось назбирати. Зв’язався з другом, який служить в ССО. Його підрозділу якраз був потрібен прилад нічного бачення.

Чоловік розповідає, що найактивніше підключилися до збору грошей на тепловізор освітяни, його колеги. Також долучилися люди з-за кордону:

За три-чотири години один чоловік із Чехії разом зі своїми колегами перерахували близько 50 тисяч гривень.

Тепловізор, вартістю більше 80 тисяч гривень, вдалося придбати менше ніж за тиждень від початку зборів грошей.

Потім хлопці мені телефонували і говорили, що прилад виручав їх вже 4 рази. Далі зібрали гроші та купили GPS-навігатор. Також для ССО.

 Окрім закупівлі необхідного для ЗСУ, Олександр Сухоручко волонтерив на Козачому острові, де на початку війни розгорнули свій намет учасники ГО "Серця матерів". Також допомагав у приготуванні обідів для переселенців, готував коктейлі Молотова:

Разом з товаришами та дружинами готували коктейлі Молотова в гаражі. Потім розвозили їх на блокпости. 

Остання крапля, яка змусила піти на фронт - кадри звірст рашишистів в Ірпені та Бучі

Чоловік розповідає, що останньою краплею, яка змусила його піти на фронт, стали кадри звірств окупантів у Бучі, Ірпені, Маріуполі.

Декілька разів звертався до воєнкомату, але там казали, що я ще не потрібний, адже не маю військової практики, зате маю “білий білет”. Звертався до територіальної оборони, поліції. Хотів бути корисним. 

Згодом мені зателефонував товариш з воєнкомату та запропонував записатися до роти охорони, яку саме формували. Вирішив піти. Там мене відразу попередили, що можу в складі підрозділу потрапити на “передок”.

Прослуживши місяць у роті охорони, чоловік пройшов спеціальну підготовку та в складі окремого стрілецького батальйону на початку серпня потрапив на фронт.

Згідно бойового розпорядження вирушили в Донецьку область. Потрапили на самий “нуль”, за 100-200 метрів вже були позиції противника. Там було щось неймовірне. Гатили абсолютно з усього: авіація, артилерія, “Урагани”, “Гради”, касетні та фосфорні боєприпаси. Майже не було як висунути носа, але ми тримали оборону, орків не пропускали. 

13 серпня Олександр Сухоручко отримав мінно-вибухову травму.

Пролетів літак, почув як летить снаряд. Майже встигли з товаришем заскочити в підвал, де нас наздогнала вибухова хвиля. Я не пам’ятаю того моменту. Прийшов до тями вже в підвалі. Ми з товаришем обдивилися один одного. Адекватно зрозуміли, що ми цілі. Через деякий час товаришу ставало гірше, голова йшла обертом, в голові шуміло, нудило. На наступний день в мене з’явилися ті ж симптоми. 

Згодом Олександр вийшов з підвалу, щоб подивитися, що відбувається назовні, і в цей час танковий снаряд влучив у сусідній будинок:

Вибухова хвиля знову накрила нас. Самопочуття погіршилося і командир підрозділу сказав, що мені потрібна евакуація, адже це стовідсотково контузія.

Чоловіка евакуювали в Курахово, далі в Петропавлівськ і Дніпро. Там він пролікувався місяць. Зараз Олександр Сухоручко лікується у Львові.

Чи повернеться вчитель на фронт, вирішуватиме військово-лікарська комісія.

Олександр Сухоручко говорить, що мріє повернутися до школи та до дітей. Адже основна його мета – відігнати окупантів від них.

Мрію, захистити своїх учнів від війни. Діти мене дуже підтримують. Телефонують, пишуть. На День народження записали відео з привітаннями. Я від них просто в захваті.

До війни я з ними їздив на спортивні змагання, які проходили по всій країні. Зокрема, були й Сєвєродонецьку, наша команда тоді зайняла друге місце. Зараз Льодового палацу, де ми виступали, немає. Його знищили рашисти. Ми їм обов’язково відплатимо за знищення спортивних об’єктів, де діти отримували емоції щастя та радості. 

 Фото зі сторінки Олександра Сухоручка у фейсбуці