22 вересня 2022, 08:40
Наприкінці серпня подружжя з Краматорська отримало житло в селі на Кіровоградщині. Точка доступу побувала в гостях у родини Бобухів, що обживається у двокімнатній квартирі 16-квартирного будинку в Пантазіївці Новопразької громади, який відновлюють для потреб переселенців.
71-річна Олександра та 72-річний Леонід Бобухи з Краматорська, що на Донеччині, в Пантазіївку приїхали в квітні. Умовив батьків переїжджати син.
Нам тут подобається, люди хороші, природа чудова. Тут я вже 5 місяців не чую вибухів, не чую нічого поганого. Живу, як в раю, і всім людям, з якими тут спілкуюся, я кажу — ви живете в раю, — розповідає пані Олександра.
Оце буде наша вітальня, — з посмішкою каже пані Олександра і показує одну з кімнат квартири.
Зараз тут надувний матрац, на якому пенсіонери сплять, та кілька коробок із речами, які вдалося вивезти з Краматорська.
А тут буде спальня. Чоловік вже прибив карниз, вікна до зими поміняємо на пластикові, привеземо ліжко, ми вже купили, — планує жінка.
Далі показує кухню:
Стіл, стільці, мийка — це депутат нам зробив подарунок на новосілля.
Із собою з Краматорська люди привезли мікрохвильовку, електрогриль, телевізор та одяг.
Ми докуповуємо те, що нам треба — тут вже придбали електричну пічку, електропанелі для опалення. Обживаємось.
Спочатку в Пантазіївці жили в приватному будинку, жінка посадила город, виростила помідори, огірки, кабачки. Каже — все закрила на зиму, бо війна йде і не відомо, що буде завтра.
Мені ж 70 з "плюсом", тому я вмію заготовки робити. Готуюся до зими.
Наприкінці літа людям запропонували переїхати в квартиру. Каже — одразу погодилися. В квартирі є вода, каналізація, яких в приватному секторі не було.
А все інше — у нас є руки, ми з чоловіком при здоровому розумі. Все, що нам може не подобатися чи чого не вистачає — все зробимо. Володимир Іванович (ред. — староста Пантазіївки) нам дуже допомагає! Ми вдячні йому за все, це людина з великим серцем.
Люди вже місяць живуть на новому місці. Розповідають — у Краматорську жили в трикімнатній квартирі, зараз вона ціла. Найстрашніше було, коли вибух стався поруч із будинком.
Тоді й почали думати про переїзд. Щодо цього ініціативу висувала я, чоловік не хотів їхати, — розповідає жінка.
До цього на Кіровоградщині люди ніколи не були. Допоміг переїхати син — саме він знайшов, де можна оселитися батькам.
Він про нас попіклувався, тому, коли ми їхали, вже точно знали, куди саме. Аби переїхати, винайняли “бусик”, — згадує жінка.
Зараз родина сильно переймається через те, що в будинку немає опалення. Купують електричні панелі. За словами старости села, для цього в будинку встановлять систему, аби потужностей електромережі вистачало у зв'язку з таким навантаженням.
Вікна треба терміново міняти на пластикові. Ми вже замовили. Вікна — це тепло. Обігрівати ж треба квартиру, а не вулицю, — ділиться жінка.
Пані Олександра про все розповідала з посмішкою, лише на кілька секунд не стримала сліз:
Пережити обстріли — це дуже травматичний досвід. Тут, в Пантазіївці, навіть в будинку, де ми жили спочатку, хоч там і не було туалету, води, але я не чула цих вибухів, і це вже чудово. Я сумую за домом, але намагаюся гнати від себе ці думки. Життя нам таке випробування дало. Звісно, важко, ще й у нашому віці, змінити все і почати життя з чистого аркуша, але, значить, так треба, і ми це пройдемо.
Усе життя подружжя працювало на Новокраматорському машинобудівному заводі — найбільшому в Європі підприємстві індивідуального важкого машинобудування.
Працювала 27 років токаркою за станком, а потім 10 років у бюро. З чоловіком познайомилися на роботі, обидва були токарями. Кар’єра чоловіка пішла догори і він зайняв керуючу посаду, — згадує жінка.
Цьогоріч подружжя відзначатиме 50 років річниці шлюбу.
Я був волейболістом. Але отримав спеціальність серйозну — машинобудівник. А поряд, на роботі, була така маленька, усміхнена дівчина. А потім колеги питають — ти її до будинку проводжав? Коли весілля? І от ми в кафе "Молодіжне" відзначаємо наше весілля — там і спортсмени, і колеги, були всі, — згадує чоловік.
Заслужений машинобудівник України Леонід Бобух розповідає — дуже переживає за завод, якому віддав більшу частину свого життя, та за своє місто:
Там немає води, газу, світла. Крім цього — постійні обстріли. Наче на пенсії вже й не так принципово, де жити, але мені незвично. Там я виглядав у вікно — усюди транспорт, тролейбуси, люди. Я кожного знав — за ходою міг визначити, хто то йде. Тут спосіб життя трохи інший. Наче й можна в моєму віці забути все минуле, але це не так просто. Живемо надією, як і всі.
Коли все закінчиться, чоловік хотів би повернутися додому. Дружина ж на питання, чи повертатимуться додому після перемоги, відповісти не змогла, каже — має кілька думок, але у Пантазіївці їй жити дуже подобається.
Леонід Андрійович зараз весь свій час приділяє оселі — майструє, облаштовує, утеплює тощо. У селі йому подобається ходити на риболовлю.
Будинок, у якому зараз мешкає подружжя, звели у 80-х роках, в експлуатацію здали у 1984-му, розповідає Володимир Кутинець, староста Пантазіївського старостинського округу Новопразької громади.
Тоді був ажіотаж, квартир всім охочим не вистачило. В будинку було центральне опалення, водопостачання, каналізація. Але ж це село. Кожен хотів утримувати господарство — курей, поросят тощо. Люди почали купувати приватні будинки, а з квартир виселялися, — розповідає староста.
Незабаром будинок залишився безхазяйним, люди вивезли з нього все. Каналізація забилася.
Після повномасштабного російського вторгнення, коли дуже багато людей залишилося без житла, в громаді вирішили, що тримати такий будинок у нежитловому стані неправильно.
Тоді ми разом головою громади Богданом Курупом вирішили відновити будинок.
З допомогою Пантазіївського товариства в будинок провели воду, відновили роботу каналізації, замінили всі труби.
Подумали — коштів немає, але будемо по допомогу звертатися до депутатів, до підприємців, до людей — хто чим може.
Місцеві чоловіки погодилися безкоштовно зробити ремонт. Але гроші потрібні були на будівельні матеріали. На прохання відгукнувся нардеп Олег Воронько і надав усе необхідне.
Спершу зробили двокімнатну квартиру. Коли ремонт закінчили, почали обирати, кого заселяти. В селі проживало подружжя переселенців — пенсіонери з Краматорська. Квартиру запропонували їм, на що ті із задоволенням погодилися.
Тепер, з допомогою депутата, роблять ремонт у другій квартирі.
Наразі план — заселити перший під’їзд, а там — на що вистачить нас і грошей.
Загалом у будинку 16 квартир. Зараз ремонт триває у трикімнатній квартирі.
Взялися робити трикімнатну — більше людей можна заселити. Залишився мінімум робіт — пофарбувати стіни.
До 25 вересня ремонт у квартирі планують завершити. Туди заселиться родина з Краматорська — 8 людей. За словами голови села, в Пантазіївці живуть понад 150 переселенців.
Хтось купив будинок, ціни досить “підйомні”, за 11 тисяч гривень можна придбати оселю. З роботою в селі складно. Хтось влаштувався на крупні підприємства у сусідніх громадах. Наприклад, на залізничному підприємстві у Знам’янці, де створили робочі місця для переселенців. До нас з’їхалися жителі пари сіл. Приїхали одні, почали телефонувати іншим і люди почали з’їжджатися. Було страшно дивитися на людей, коли вони приїжджали — в кінці квітня приїжджали в резинових сланцах. Як хто стояв, так і їхали. По 7 людей в машині, в дітей терпли ноги, літнім людям було погано. Але ми усіх прийняли, забезпечували і допомагали усім, чим могли. Підтримували продуктами, харчами, щоб людям було, що їсти, хоч поки їм почнуть виплачувати соцдопомогу. Якщо приїжджають ще люди — є ще пару будинків, куди ми можемо їх розселити, - каже Володимир Кутинець.
З 24 лютого до Новопразької громади приїхали понад 700 переселенців, розповідає Богдан Куруп, Новопразький селищний голова. В основному це літні люди, близько 130 дітей, є також люди з інвалідністю, менша частина — особи працездатного віку.
Більшість людей проживають в приватному секторі — орендують або живуть безкоштовно. До 10 людей мешкають у дитячому садку — це місце компактного проживання внутрішньо-переміщених осіб.
Завдяки жителям села, депутату Олегу Вороньку, групі компаній "Украгроком" вдалося розпочати відновлення будинку в Пантазіївці. Комунального житлового фонду наразі немає, ми пропонуємо переселенцям приватні будинки. Люди дізнаються, де є можливість розміститися, через сусідів, місцевих жителів, — пояснює голова громади.
За його словами, в громаді є потенціал для розміщення людей, адже міграція внутрішньо-переміщених осіб триває.
Квартира родини Бобухів
Квартира, в якій завершують ремонт
Фото: Олександр Козловський
Головне сьогодні
